Тетяна Белімова про голубочка із гілкою у дзьобі
насувається царство пітьми
шерегою вгодованих орків
злих очей і вздибілих закорків
насувається царство пітьми
ера льоду скувала вуста
і муругий тюлень опівнічний
кригу креше до ночі привичний
ера льоду скувала вуста
й крізь затьмарену розу вітрів
голубочок із гілкою в дзьобі
арарат чи оселя необа
мчить в затьмарену розу вітрів
Київ, 18 січня 2014 року
21.01.2014 15:38 Деркач Олександр |
 Сподобалось...повтори, як неминуче призначене і невідворотнє... |
20.01.2014 00:32 Віктор Насипаний => Ігор Рубцов |
ЦІЛКОМ ЗГОДЕН, ПАНЕ ІГОРЕ. ТАК Є. |
19.01.2014 20:56 Сашко Новік => © |
 загалом класно, тюлень теж сподобався. а от орки нє. не знаю як пояснить. просто їх Толкіенівських тут часто пов"язували з Майданом, що вони мені саме такими і уявилися. а "Володар кілець" у цьому вірші якось мені недоречний, чи що.ну коротше візуалізація в тому місці трохи глюкнула=) |
19.01.2014 18:06 Оля Стасюк |
 тюлень усміхнув) класний віршик! |
19.01.2014 16:05 Віктор Насипаний => © |
 І СВІТЛО СВЯТА ,І ПІТЬМА БОЛЮ. І ТА ГОЛУБКА З ГІЛКОЮ, ЯК СИМВОЛ НАДІЇ. ЛЮДИ.ЛЮДИ. КУДИ ЙДЕМО. ЩО НАМ ГОТУЄ ДОЛЯ. КУПУ ВИПРОБУВАНЬ І НЕГОД. НЕВЖЕ МИ ЦЕ ЗАСЛУЖИЛИ... |
19.01.2014 16:01 Ігор Рубцов => © |
 От бачиш, це те, про що я тобі написав, коментуючи "Про Сонце". Відчуття точні, тим більш, дивлячись у вікно, бачу кригу. Точно така крига на серцях більшості, хто проходить переді мною. Люди, яким заважають волелюбні українці. Власне, чим заважають? Тим, що вказують на неприродній для українця стан повної покори перед рабовласником. Як це знайомо! Дати себе так опустити, але робити це з такою пихою, наче це вони - вірні раби "проффесора" є чимось більшим у цій країні, ніж ганчірка для витирання панських ніг. Напевно, проживаючи на вотчині Хама, я колись допатякаюсь, а промовчати сили не маю. |