Довжиною 42 км… 195 м
«Біг – що в ньому найважливіше?! Не швидкість і не відстань. Головне – постійність: кожного дня» - Харукі Муракамі, японський письменник і бігун-любитель, автор книги «Про що я говорю, коли говорю про біг».
Неділя. 27 квітня 2014 року. На Контрактовій площі стартує вже традиційний, Київський міжнародний марафон. Близько трьох з половиною тисяч бігунів під звуки набату та гімну України взяли участь в цьогорічному Київському марафоні. Змагались спортсмени з 32 країн світу: від сімдесяти дев’ятирічних дідусів, які героїчно і з легкістю долають 42 км, до дворічних малюків, які символічно пробігають за руку з батьками свої перші 300 метрів. Перемогу здобув харків’янин Дмитро Пожевілов. Дистанцію 42 км він пробіг за дві години тридцять хвилин і двадцять одну секунду.
Вболіваю завжди емоційно і з тривогою за усіх учасників, бо це празник Сили Волі, і особисто для мене: надможливостей людини – витривалість на обличчях марафонців завжди пульсує такою життєдайною енергією, яка для мене є вже своєрідною дозою наснаги у здоланні бодай щоденних дріб’язкових проблем. Фініш на 42 кілометрі для мене недосяжний, якийсь ірреальний. Вдумайтесь: беззупинно бігти сорок два кілометри, не роблячи перерви навіть на ковток води. "Перепочинок" в постійній динаміці. Кожна згаяна секунда, чи зрадлива думка «більше не можу» позначиться на результаті. А кожен новий забіг – це нові вимоги до себе! Вищі цілі!
Одразу після старту проїжджаю 6 зупинок метро, аби поблизу станції "Лівобережна" подати декілька ковтків води своєму невтомному бігуну. По дорозі спортсменів розважають волонтери, музиканти, цілий оркестр вишикувався вздовж дороги, граючи класичну музику для марафонців. Проте культура вболівання за людей, які долають такі непідвладні багатьом дистанції бажає бути кращою. В Парижі, до прикладу, на вулиці виходять сотні тисяч вболівальників у марафонський день (про це окрема розмова). Стрімголов повертаюся на Контрактову площу все тією ж підземкою, проте не встигаю за цими божевільними ногами-пружинами, які до фінішу прибігли швидше, ніж я поїздом... Важко це збагнути... Долає півмарафон (а простою спортивною мовою – половинку) за 1 год. 27 хв.18 сек., зайнявши сімнадцяту позицію із 416 півмарафонців, яким вистачило сили і снаги фінішувати.
Цьогоріч Київський Марафон – особливий, не схожий на всі попередні. Один із забігів недільного свята (5 кілометрів) присвячений пам’яті Небесної сотні. Усі учасники одягнені в футболки із надписом «я біжу в пам`ять за тих, хто загинув», викрикують «Героям слава» і під тужливу «Пливе кача…» зриваються з місця, аби бігти… Проте пісня настільки звучить несподівано на спортивному дійстві, гостро ріже по раптово нахлинутих спогадах, що, здається, кількатисячний натовп не зривається з місця, а топчеться непокірною ходою, тупцюючим протестом «Ні! Це неправда! Цього ніколи не було! Вони живі!» Бажаючих взяти участь в забігу, присвяченому невмирущим Героям настільки багато, що старт перетворюється в якусь скорботну повільну ходу… На фініші – усе динамічніше, експресивніше! Зосереджені обличчя учасників так і промовляють «Ми живемо завдяки їм! Ми біжимо завдяки їм! Ми пробігли заради них!»
p.s. Ретельно зашнуровую кросівки, подаровані марафонцем, одягаю неодмінно несвою футболку, бо в ній значно витриваліша, і заставляю себе пробігтися парком бодай 30 хвилин сьогодні, без жодної зупинки. І це не так просто для мене. А перед очима: спітнілі, рясно покриті білою сіллю лиця тих, котрі здолавши 42 км, ірреальне - легко перетворюють в реальне. Багаторазово!
Київ, 28.04.2014
.gif "{#}")