Шкіц "Жасминові весни"
Стогнала Душа під втомленими тілесами Думок і не тяжіла ними... Випаровувалась снами, блукаючи, ледь підсвіченими, хаотичними підземками підсвідомості... Шукала, розгублена, виходу до втілення дійсності. Хотіла і сумнівалась. Боялась. І так препаскудно смердить елей страху... Майже смертю?! Хоча, навіщо знати, як він смердить, той летальний вінок жасминовий, коли довкола ще весна, і не остання... Ще ж цвіте жасмин, дурманить голову невіджитими до кінця пристрастями. І поки ті пристрасті, почування, осяяння осідлані нею, доти відчуває себе начебто сильною. І так усе життя?! А скільки того життя?! У порівнянні з вічністю - секунда. Чиясь секунда із мільйонів інших - і все. А всі жасминові весни - лише енні долі секунд, завузлені у надійну старість. Хай і так - зараз цей вузол, не зовсім цупкий, можна і не мацати, не поправляти нав`язливо - бо ще може і не згодиться. Поки. Щоб марно та й завчасно не прикликати. Її - бентежну. Умовну Крапку. А незадовго - шмиг, і всі весни зав`яжуться в один ароматний букетик жасминовий, якому судитиметься колись стати зморшкуватим всохлим гербарієм. Комусь на згадку пригодиться. Душі ж - символічною вітальною бутоньєркою для відліку нових жасминових весен, із начисто забутими віджитими веснами у цьому житті, щоб почати новий їх відлік у новій вічності. Безкінечній...
Цить! Цвіте жасминова секунда...
Київ, 26.05.14
