Про Київ

5 | 2

«З-під Києва» — Драматичний вірш

 07.04.2020 © Лев Лепкий

Понад полем вітер віє —
А поле сумує.
Іде стрілець з-під Києва,
Ніг в собі не чує.

Прибув Сава до Києва
З дружиною в парі.
Продавали сало, м’ясо,
Яйця на базарі.

Дуже просто це все.
Берете п`ятсот сорок карбованців грошзнаками 1923 року (усього тільки), біжите в Харкові на міську залізничну станцію.
— До Києва мені! На скорий! Через Полтаву шепетівським!..

Годі плакати й зітхати...

ТО - ДЛЯ НЕМІЧНИХ РАБІВ.

ПРИБІЙ, ПРИБІЙ! ВІН ЧИМАЛИЙ СЬОГОДНІ...

ВАЖЕННІ ХМАРИ ПЛИНУТЬ - ВАЛ ЗА ВАЛОМ,

ТА СОНЦЕ РАПТОМ ЗБЛИСНЕ... ГЕН, КАРТИНА:

ДО ОБРІЮ - ДНІПРОВА ДАЛЕЧІНЬ!

5 | 4

«Сьогодні з вікна вагона метро бачила дивовижну картину...» — Есе

 08.05.2018 © Вікторія Івченко

Спочатку я подумала, що скло тоноване - так темно було на південно-східній стороні, там, де Русанівка і Березняки. Але глянула у протилежний бік, у західному напрямку, і не повірила своїм очам: яскраво-помаранчева неширока смуга неба понад Дніпровими пагорбами зловісно контрастувала з темною, аж чорною, хмарою, яка затягнула геть увесь простір над нашими головами.

Він бузком п’янким буяє,

Вітру крила розправляє…

Золоті цвітуть каштани -­

Йде весна… Травневий ранок...

Коли наблизилася до скіфської баби

у "степах України", побачила у небі...

шестеро журавлів!

Вони летіли маленькою зграйкою,

і небо прояснилося.

Хмари почали розходитися, танути...

«Не жертвуйте кошти неперевіреним особам…» Через одну зупинку – оголошення по радіо в метро. А відлуння йде: ж е р т в у й т е, ж е р т в у й т е... Виходжу на станції «Золоті ворота». Ескалатором підіймаюся...

Незалежність плач дощем ¬
Є поранені?.. Знов убиті?..
В серці ¬ материн чую щем:
Скільки можна таке терпіти?..
Доля загублена плаче,
Ворон зловісно кряче…

Жіночка ця ¬ з торбами…
Не знає вона, де подітися?
Трима обома руками
Пакети… Ну як не злитися?!
Як не кричати од болю,
Коли, мов щури, насідають…

Олена щоразу йде вулицею повз ченця, який стоїть біля монастирських воріт. Він роздає листівки релігійного змісту, в яких закликає мирян до покори і благочестя. Щоразу Олена перемовляється з ним – про політику, про церкву… Минулого літа було дуже спекотно, але на ченцеві, як завжди, була довга чорна ряса, вицвіла на сонці, і маленька шапочка. Він якось пожартував: «На пляж піду…»

Розчинись у тому світі, перестань існувати як особистість, працюй – і отримуй… Часто-густо – мізерію. АЛЕ ти – частина МІФУ. Пишайся цим! Хтось із них однак міцно тримається за своє коріння, заявляючи на камеру: «Я – українка (українець)! Я ніколи не стану американкою (американцем). І дітей своїх так виховаю!» Дай Боже… Чи знайшлася вона, та правда?

На спродаж – сендвічі і кола,
Майдан торгує – совість спить…
Вона вже майже не саднить,
І Час летить собі по колу.
Мабуть, зупинка у раю,
Та як, насправді, зупинитись?..

Зелений килим знов розклала…
Весела юнка прибула!
Куди б не йшла, де б не ступала,
За нею – ластівка-стріла.
Благу Вістину скрізь розносить
Маленька птаха-посланець…
Для України щастя просить,
Снаги – для молодих сердець.

«Шелушится чешуя» — Стихотворение

 28.01.2017 © Богдан Дєдок

Шелушится чешуя,
Русла ров трещит по швам.
Зверь глотает, не жуя,
Бьет хвостом по всем углам.

Гойдаються плечі прозорих беріз –
Гряде листопадовий вечір.
За обрієм синім – смарагдовий ліс…
І – темінь… Безкрая – мов втеча.

5 | 3

«Київ» — Вірш

 02.09.2016 © Георгій Грищенко

У свiтi багато красивих столиць
З мiльйонами добрих, вiдкритих облич,
Та кращих за Київ у свiтi нема
Чи лiто надворi, чи бiла зима.

5 | 3

«"По лезу йшла… Тінь-світло пізнавала…"» — Філософський вірш

 24.07.2016 © Вікторія Івченко

По лезу йшла… Тінь-світло пізнавала…

І падала, і піднімалась я.

І – знов на тій горі… І слів замало,

Щоб висловити власні почуття.

Кожен з нас відчуває одне і те саме місто по-своєму. Це моє відчуття міста Київ!

Все промине,

Все розсиплеться прахом…

Справжнє – ніколи в житті!

Духом Любові –

Соколом-птахом –

Мічені гори святі.

Я подумки вертаюся туди,

Де виросла… І серцем, і душею

Молюся, Боже… З рідною землею

Єднаюсь, проростаючи з води.

Така сама є біда в моєї корови: має вона язика, та незнає мови!

Радянщино, не руш мого життя!

Драконе хижий, не знущайся з нього...

Твій дух смердючий – супротивний Богу,

Але до світла прагне к а я т т я.

Мій Києве квітучий... Ти – ж и в и й...

Не відають кати, однак настане

Той день, коли «еліти» напівп‘яні

У пеклі згинуть, Києве святий.

Незвідані стежини і – лісок…
І береги – знайомі-незнайомі.
Не відступай від себе ні на крок…
Жени подалі гнів і вічну втому.

5 | 2

«Київ столичний» — Вірш

 16.02.2016 © Георгій Грищенко

На схилах Дніпрових
Блищить куполами
Соборів чудових,
Шумує гаями

«Дві реальності» — Оповідання

 17.12.2015 © Райан Ріенер

Минуло це літо, настала осінь. Почали йти дощі, і я кутаючись у френч, йшла на роботу. Був ранній ранок, і дощ, що було не дуже приємно. Осіннє змертвіле листя, падало на мою прозору парасолю і злизувалися додолу разом зі струмками холодної дощової води. Я йшла повільно, не поспішаючи. На роботу я завжди приходила раніше...

5 | 2

«Озера таємничого лісу» — Есе

 21.11.2015 © Ольга Шнуренко

Голосіївський ліс виглядає як витвір паркової культури, а в глибині голубіє ціла низка озер

«Влада руйнує» — Вірш

 22.08.2015 © Георгій Грищенко

У великому місті
Забагато проблем,
Влада наче на місці,
На вулкані живем.

5 | 1

«Героям Майдану» — Патріотичний вірш

 12.08.2015 © Марія Круль

Спинились сеця і закрилися очі,
Упали Герої в нерівних боях