Іспит з української
Харків. Середня школа. Класна кімната. В ній – учні, члени екзаменаційної комісії, батьківської ради, вчителька української мови.
Завідувач навчальної частини, представивши всіх їх, вийшов.
– Уважаімия рєбяти і дзєвушки! Целий гот я учіла вас украінскому язику. Тєпєря вам будєт екзамєн – серйознає іспитаньє. Долго нє будєм гаваріць, патаму шта я вас раньше кансультіравала. Тоість ви фсьо знаітє. Ітак, пєрвая четвьорка может астатца. А єслі кто бес падгатовки, то пусть пять челавєк астануца.
П’ять учнів залишилося, решта повиходили.
– Прашу, уважаємия, тєпєрєчкі ви можете вибрать удобния вам места і наблюдать за ходом нашева екзамєна, – звернулася вчителька до представників екзаменаційної комісії та батьківської ради.
Ті повсідалися. Вчителька дещо хвилюється, але помітно, що не хоче опростоволоситися.
– Дик кто жа ето із вас смєлий бес падгатовкі вот так падайти ко мнє, тоість к даскє, і начать атвечать? – запитала вчителька.
З-за парти вийшов хлопець.
– Ти-и-и, Максімєнко! Вот нє ожидала!.. А ти уфєрєн?..
– Так! Майже впевнений, – відповів учень.
– Што ш пасмотрім, какой ти впевненай. Учті, к пєрваму бальшия трєбованія.
– Авжеж!
– Шта? Ах, да, «канєшно»... Ну шта ш, бярі білєт.
Учень взяв білет, назвав його номер і вголос прочитав усі запитання. Відтак повідомив, що готовий зразу відповідати на будь-яке.
– Ди вот так па парятку і атвечай.
Хлопець відповів на усі запитання, навів приклади, що треба було, написав на дошці.
– Ну шта, Максімєнко, удівіл ти мєня, Максімєнко! Двєнадцать балаф заслужил, – мовила учителька, – можеш ітті.
– Так хто ж навчав, – скомпліментував Максименко учительці.
Та навіть зашарілась.
– Кта слєдующій? Кта уже гатоф атвечать? – звернулась вона до тих, хто готувався за партами.
Одна дівчина підняла руку.
– Ой!.. Катьонкіна!.. Падхаді! Атвєчай. Атвєчай нє хуже Максімєнко. Он атвечал атлічна. Паетаму Максімєнко паставлєно двєнадцить балаф.
– Так хто ж навчав, – скопіювала дівчина комплімент Максименка.
А потім сталося те, чого ніхто не очікуавав. Дівчина, раптом, напевне сама до того будучи як слід не готова, запротестувала. Запротестувала достатньо своєрідно і ризиковано, зважаючи на іспит.
– Я постараюся відповідати не гірше Максименка. Можливо, ви й мені теж поставите високий бал, як Максименку – мовила вона, наголошуючи на закінченнях прізвища хлопця.
До вчительки не дійшло.
У класі – прихований сміх. З вуст представників – теж.
Вчителька заклякла. Зробила паузу. Зосередилась.
– Гм!.. Зачитуй вапроси і атвєчай. А папугайнічать не нужно, – спробувала вчителька свою поразку обернути на такий собі жарт.
– Стоп! Стоп! Стоп! – раптом вигукнув хтось із присутніх представників екзаменаторів чи членів батьківської ради. – Я вважаю, що ця учениця двома своїми реченнями сьогодні здала весь іспит з української мови. А вчителька... А вчителька його... завалила.
Дівчині, справді, поставили дванадцять балів.
Зо вчителькою був скандал. Великий. Зам’яли. Але її не звільнили, тому що була коханкою дуже впливового цабе.
Вона, часом, не у вашій школі зараз викладає?
