Полковник Богомаз і Світла Арта
Полковник Богомаз і Світла Арта
( фантазія по історичним подіям)
Гетьман Мазепа
Полковник Богомаз
Козак Недбайло
Козак Сіренький
Інщі козаки
Характерник – волхв Батіг
Гетьман Мазепа:
- То що, товариші, сини, брати,
Чи підемо на москалів, бо вороги?..
Козак Недбайло:
- Які ж ми вороги, коли давали слово, слово Преблагої Арти,
Що проти шведів станемо разом.
Які нам з цього фарти?
Мазепа:
- Так, гарно мовиш, мій товарише і брат,
Про фарт і вигоду нарешті ти згадав.
Вже інші тут часи і Арта Світла вже не та,
Грааль Пресвітлий, наче з пилу, наче з скла,
Не гріє душу…
Полковник Богомаз:
- То, може, не її, Пресвітлої, вина,
Що у святому місці козаків вона – чужа?
Що в Хортиці – чужі, волхви мудрують,
Що характерники дивами нас дивують?
То, може, з нами трапилась біда?
І Віра чиста забрала щит-покрова.
І, може, вибравши тебе гетьманом,
Зробили ми царю лихому шану?
Мазепа:
- Гей, гей, забувсь, козаче, видно, ти,
До гетьмана прийшов - не до куми.
Богомаз:
- З яких це пір, у місці святості і честі,
Від козака чекають речі-лесті?
Ти й справді знітив імя Арти Преблагої і довіру нашу сплюндрував,
Якщо від брата чесне слово і думку знехтував.
Якщо це так – тут місце темного ловця,
А я, полковник Богомаз, клятву дав у Богородиці лиця,
Що буду шаблю підіймати тільки проти зла,
Зло, гетьмане, я бачу, це - твоя і підлість, і брехня.
Мазепа:
- Ти, Богомазе, дуже все до серденька приймаєш,
Пошуткував я, з того що, такі причуди маю.
А хитрощі у ділі нашому козачому – завжди
Були до серця і до голови.
Богомаз:
- Ох, не бреши…
Чи про одну й ту ж Світлу Арту і Її Закон говоримо з тобою?
Занадто слизько тут, занадто хитко під ногою…
Такими речами, як чесне, вірне слово, не шуткують…
Коли так,
То поділися з нами, батьку, чого москаль зробив не так.
Мазепа:
- О, друзі любі, побратими, слухайте отця,
Хіба брехати буду перед вами, перед Матінкою, Богородицею, я.
Перехрещусь на образ… Але тінь по ньому пролягла,
От бачите, для Сечі підійшла поганая пора.
Я бачив сон лихий, неначе отой Цар,
Занадто смілий гонористий государ,
Прислав мені кобилу мертву чи коня…
Скажи, Недбайло, чи тобі не той ж сон привидівся?
Недбайло в сторону:
- Чорти…
Підтримать треба гетьмана в брехні.
І в голос:
Так, я бачив той же сон, клянуся вусом я своїм,
Якщо не так, то я його при всій громаді з*їм!
Козаки:
- Так, так, Мазепо, твої сни – то Арти Світлої рука.
- Так, так, ми віримо, що так й було, гетьмане.
- Ті кляті москалі готують нам прокляття.
Мазепа:
- Ша. Не треба гомоніти пусто. Тихо…То не все,
Ще інше є.
Прийшов гінець від нашої людини у Кремлі,
Там хочуть нас залишити без волі, без землі.
Не вірите? Я ж Гетьман ваш законний! Клятви ось усі мої,
Що як отець вам стану, ну а ви - мої сини.
Чи хоче батько синові біди?
Ось руки, що не крали – чисті, як завжди.
Козак Сіренький з кривим оком:
- Що, Богомаз-полковник, ти чому мовчиш?
Богомаз:
- Я бачив інший сон…
Сіренький:
- То говори, то не мовчи…
Богомаз:
- Я бачив, як розверзлася земля Святої Сечі Запоріжжя,
І прийшла змія-біда,
Прийшла із твого, Гетьман, шалаша.
І буде біль і буде плач великий,
А тебе не буде, як не буде лева-Карла. Разом
Старий і молодий іщезнуть з світу,
Володарі ці Півдня і ПівнОчі підуть
У чорне небуття,
Один за те, що був величним шведом
І браво славу брав у всіх боях,
Та другий, що підступний, мов змія,
Його підначив на нелюдську змову…
Проказа потече, як ржа, по сухостою,
Бо геть забули про Закони-Покрова Святої
Арти… Нагадаю, тобі Недбайло і тобі, Сіренький,
Не знаю, яким оком ти зараз дивишся на світ,
Але закони перших Гетьманів веліли,
Коли зневірився ти у союзницькому ділі,
То чесно виступи і чесно знати дай,
Що розриваєш ти старі угоди,
Нічого у халяві не ховай.
Тоді ж козаку честь, і слава Арти
Союзницею стане на шляху.
Мазепа:
- Такі твої слова? Тю, тю… Нехай… Полковнику, гадаю,
Що у волхви з пророцтвами тобі,
Як підеш на покой, відкрита путь.
Волхв-характерник Батіг, що сидів у кутку мовчки, заговорив:
- То, Богомазе, все слова величні. Та з минулого вони.
Бо сьогодення каже – дурень ти,
Якщо ти маєш лиш одні штани,
Перевдягатися не вмієш вчасно і не хочеш.
Для часу нашого ти вельми, занадто прямий.
А Січ, що мудро вибрала Мазепу на Гетьмана,
Нам показала – гнучність зараз – на коні!
Богомаз:
- Ти прийшлий тут, не ти мені наставник
У ділі честі й вірності словам козачим.
Гнучкість – це вашим й нашим?
Мазепа:
- Коли хоче Січ…
Козаки захитали головами, погоджуючись.
Богомаз:
- Забув добавить ти – Свята.
Мазепа:
- То все одні слова…
Закони братства нашого і тайни вищої за небеса, вважаю, синку любий,
Тебе утримають від необдуманності дій,
Не приведуть до карколомних братських воєн і подій.
Богомаз:
- Не я, а ти, гетьмане, йдеш до цього, братовбивства.
Мазепа:
- Дивина! Де бачиш ти братів? У москалів?
Богомаз:
- Як швидко перевтіливсь ти в не-брата, як тільки ксьондзи вислали до нас своїх послів пихатих. Що роблять тут вони вже місяць, другий, третій?
Мазепа:
- Ти, Богомаз, про вищі цілі Січі не можеш міркувать…
Ось як гетьманом станеш! Тоді і взнаєш, що за міра булава!
Богомаз:
- Я знаю - Світла Арта в нас Одна! І так Грааль Святий сказав
Нам з ними бути разом назавжди,
Тоді ми сильні, тоді вічні, лиш тоді.
Мазепа:
- За часом, Богомазе, ти вже не встигаєш. Повторюю - все змінюється.
Богомаз:
- Але не Світла Арта. І не брати, не сестри, що духом вищим спородились…
Мазепа:
- Годі Богомазе, йди. Якщо не розумієш,
Що крім отої Арти і Грааля,
Ще інше є в житті, принади влади, злата, доброго вина…
Богомаз:
- Без Духа вищого?
Мазепа:
- Злякався!!!! Теж мені козак!
Хіба козаку так лякатись чортових принад?
Богомаз:
- Я, мабудь, вийду на повітря, Гетьмане, прощай,
Залишу вашу душну раду. Тут розійшлись дороги наші.
Тут клятвам вірним край.
Мої козаки, вірні вояки, підуть зі мною всі.
Мазепа:
- Гей, гей, так не спіши. То все ж знов жарт був.
Хіба батька так лишають?
Давай обнімемось, хай дружба наша далі сяє,
Як Світла Арта… Ох, сльоза прийшла…
Богомаз:
- Надіюсь, то все ж сорому твого роса.
Для мене жартів забагато. Не бажаю
Тобі удачі-фарту у боях.
І обнімать тебе не стану – то обнімать змію.
Багато я в останній час побачив, почув злого,
Ти з характерником-вохвом і ксьондзом тепер роби собі і славу і шану…
І Богомаз-полковник вийшов з шалаша,
І полетіло щось за ним, як Арти Світлої Іскра.
І стало темно за столом,
Розмов
Не було чути.
Та Мазепа вигнув бров,
Посіпав сивий вус свій,
Хижо вскалив зуби:
- Запам*ятають всі мене… -
Сказав, скрививши сухі губи…
Так Запоріжська Січ покрилась підлістю, прокляттям чорним зради -
Де змія вирила нору – не бути Щиту-Правди Арти.
І поки на землі цій підлість прославляють,
Магічні сили величають,
Що без Закону і Любові, – немає слави і життя.
Зчорніла від біди і зрад козача, колись світла, голова.
2025р.