16.03.2011 22:12
-
810 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Таня Лисюк

Така як є

за романом Люко Дашвар "Мати все"

"Буде боляче, бридко, солодко й дуже добре" Ольга Герасим`юк

Неможливо відчути себе наодинці. Здається одинокий, нікому не потрібний, самотній, один. Але ж ні! Не сам: зі своїми проблемами, страхами, мріями, сподіваннями і реаліями... Із книжками, із музикою, з віртуальним світом. Не сам. 

Вона не здається. Вона несе гідно і високо своє прізвище. Вона приховує таємниці, турбується про родину, кохає чоловіка. Не жаліється, вдовольняється тою кількістю уваги і любові яку їй дають. А може вона заслуговує на більше? Вона достойна кращого? Може краще покинути усе? Не вистачає снаги, сили, розуму, нема відчайдушних ідей. Нема бажання. Вона кориться, піддається - рабиня.  

Сирота, загублена у великому світі серед брехні і гордості, багатства і потворності. Тут її світ, той який має намір але не має сили залишити. Її обов"язок - охороняти, піклуватись, берегти, любити. 

Хіба можна змусити любити? Любити матір, названого брата, розпусного чоловіка, нецікавих колег, шалені і необдумані рішення, брудного бродягу?  

Не можна ховатися за плечима набутого батьківського досвіду, слави, статків, поваги. Випростати плечі і сказати:"Я - одна з них". І довести це. При цьому залишитись людиною. Із втомленою спиною, тяжкими мішками під очима, сухими руками, впалими плечима, смутком в очах. І, залишившись такою, бути важливою для інших, бути коханою і бажаною. Не за прізвище і посаду, а за те що ти є. Така, хай навіть і Вербицька. 



Луцьк, 15.03.2011

Публікації: Таня Лисюк

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись