На останньому березі
Невіл Шют відгук на роман Невіла Шюта "На березі" / Nevil Shute "On the Beach"
Як розпочнеться ядерна війна? The Washington Post описала досить реалістично з врахуванням специфіки сьогодення, що війна розпочнеться з твіта Трампа про людину-ракету, який зачепить того за живе. Чіпляти за живе через Інтернеті діло не хитре. Наслідки ніхто особливо не обраховує.
ICYMI: "This is how nuclear war with North Korea would unfold" by @ArmsControlWonk in @PostOpinions https://t.co/CNMfk59Wh1
— NTI (@NTI_WMD) 11 грудня 2017 р.
Звідси ніби ясно хто в кого "пальне" першим. Можливості навіть бомб-малюків теж більш менш усім відомі на прикладі Нагасакі та Хіросіми. Те, що вітер трошки нажене, як кому вже Бог дасть по сусідству, теж ясно. Чорнобильський вибух покрив рештками Білорусію й Полісся, бо так лягли погодні карти в ті дні. Щось подібне трапиться й тут. Залишається відкритим питання кількості тих хлопавок, якими володіє Ин, та настроєм відразу розкидати всі чи притримати для подальшого шантажу.
Потім ми усі будемо сидіти, прикипівши до моніторів, і розглядатимемо свіженькі твіти, на яких розквітатимуть рожеві ядерні грибочки на недолугих неякісних відео та фото на той момент ще можливо живих свідків. І сподіватимемось, що радіація нас омине стороною. Інтернет ж точно вистоїть, його й створили на замовлення військових, для такого випадку. В цьому теж є певна доля сарказму.
Картинка вимальовується невесела, але ставлення до неї прямо пропорційне відстані: байдуже. Поблизу вирують локальні апокаліпсиси: комуналка, Донбас, мала зарплатня, корупція, болячки усілякі. Плюс роки тренувань, бо аж надто багато тих апокаліпсисів проїхалось по екранам (читай по мізкам). Плюс досвід, Чорнобиль під боком як-не-як пережили. А це триста Хіросім, якщо вірити вченим мужам. Якби по телевізору не сказали, багато хто б і не помітив тої радіації. Ні смаку, ні кольору, ні запаху. До того ж не йметься віри в те, що, на відміну від босяків усяких та безхатченків, ті, хто тиснутимуть на кнопки, точно мають, що втрачати, окрім жмутка власної шерсті, яка лише в найкращому варіанті безболісно згорить за мільйонні долі секунди в горнилах ядерних вибухів. Боятись ніби й нічого, але ж і приготуватись не завадить.
Дуже давно трапився мені доволі пристойний австралійський телевізійний фільм "На останньому березі" (2000), в якому змодельовано пекельне майбутнє, де на протязі доби було винищена ядерними боєголовками уся північна півкуля. Сценарій там дещо відрізнявся від теперішнього: спрацьовує "ефект доміно" і дрібний конфлікт довкола Тайваню швидко переходить в глобальну ядерну бійку наддержав. Перестрілка швидко закінчилася, було зруйновано немало міст, а величезна радіоактивна хмара донищила усе і усіх, хто зачаївся в надії перечекати. Несподівано світ стиснувся до розмірів Австралії та Латинської Америки.
Фільм практично один в один відтворює постапокаліптичний сюжет роману Невіла Шюта "On the Beach" ("На березі") опублікованому в 1957 році задовго до Карибської кризи та й узагалі тих часів, коли люди більш менш розібралися, що таке ядерна зброя. Свого часу автор роману був найбільш продаваним британським письменником та закріпив за собою авторитет людини, здатної, як Жюль Верн, передбачати майбутнє. Футурист, по модному теперішньому. Втім твіттер і Інтернет він не передбачив. Тому в книзі сюжет побудований довкола радіо, яке в кінці 50-х було вершиною технічного прогресу, розганяючи по музичних хвилях джаз та рок-н-ролл.
Проте технічна сторона в романі другорядна. Від початку постфактум все найгірше вже відбулося. Австралія завмерла в очікуванні радіоактивної хмари, головні герої переживають наближення невідворотнього. Вибір зроблено за них, є час все осмислити, але немає, щоб щось виправити.
Варто визнати, що це саме той рідкісний випадок, коли фільм сприймається краще книжки за рахунок чудової гри акторів, технологій, адаптованих до сьогодення (навіть є Інтернет), та звукового супроводу, якого інколи так не вистачає книгам.
Роман рекомендовано до прочитання та фільм до перегляду усім, хто полюбляє постапокаліптичні сюжети, де зомбі, мутанти та усілякі дегенерати не формують повістку дня головних героїв. Тут усе трагічно і по справжньому. Вдосталь міркувань про те, де всі були, коли це все сталося. І, яке воно, це лайняне відчуття залишитися останніми людьми на величезному кладовищі під назвою Земля.
13.12.2017 17:22 
