15.01.2015 00:07
для всіх
177
    
  5 | 5  
 © Кучеренко Олександр Васильович

ЗНИЩЕННЯ

ЗНИЩЕННЯ

Знищення починається з тебе, 


з твоєї звички заварювати каву і


слухати, як за вікном...в когось знову стріляють двічі, 


вкотре курити траву з Тедом, 


щоразу тікать від лягавих, 


боючись отримати термін


«п’ятнадцять», ба навіть – довічне.


Все старе в тобі – пил і атоми, -


вмирає разом з клітинами мозку.


Бог витанцьовує сальсу і ще замовляє віскі.


В тому вбачає він задум.


З одною лише виноскою:


в постапокаліпсис Богу випити ні з ким.


Якщо зазирнути в майбутнє, 


скептично рогом упершись, 


взяти машину часу і вперед потягнути важелі –


не побачиш нічого путнього


у вісімсот дві тисячі сімсот першому:


зруйнований Лондон, і мохом зарослий Вашингтон.


Занепад людської раси


увінчався, без сумніву, успіхом.


Світ, прогресуючи, стерся до спокою й мороку.


Лякає прийдешня тріасовість, 


звичний поділ: на вбогих і тлустих.


Під ночі ж покровом елоїв їдять морлоки.


Проміжки кожної з цивілізацій -


крапки між тривалими тире занепаду, 


що зовсім не робить нашим пращурам рейтинги.


Та якщо докупи довго цвіль в’язати, 


то одного разу вийдуть квіткові замети.


Чи такі вже й безглузді регресу тугі перетинки?


Зарево тисячоліть


налилося стиглим багрянцем.


Знов життя пробивається паростком з праху старого.


Знищення – цар, на чолі


твого зойку й благання: «Зглянься!»


І в той же час – завбачлива засторога:


Знищення є у кожному кроці.


Знищення починається з думки


про створення чого-небудь, 


з бажання життя і розвитку.


Квіти поступово перетворюються


на зброю, стають обладунками.


Зрештою, це не ганебно.


Нам просто


слід стати


дорослішими...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 28.01.2015 21:47  Світлана Рачинська => © 

Ну....... коментую. Так Вссвіт запрограмував самознищення, усе вірно. Але ти копнув глибше. Ти почав з людини. З її рушійної функції. Так , вона створює велике, а нищить значно глобальніше. У цьому фішка. Далі. Поділ був завжди і він очевидний в майбутньому. На багатих і бідних, на (як ти зауважив!)на вбогих і тлустих, зрештою на грішників і праведників. Що ж, ідемо логічним ланцюжком. "Та якщо докупи довго цвіль в’язати, то одного разу вийдуть квіткові замети." - викликає певні асоціації з огляду на те, що й присутня віра "життя пробивається паростком з праху старого"... Тут і відродження!... І дуууже вже мені до вподоби, коли квіти перетворюються на зброю, з відступом про царя, розумію, що захист конченеобхідний! Ну ось, пройшла твоїм лабіринтом фантазій і уявно для себе розтлумачила...:)) Подорослішала))) Дякую)

 17.01.2015 13:08  Світлана Рачинська => © 

Ого.... Прокоментую, якось.... Поки обмежусь оцінкою.

 15.01.2015 09:27  Тетяна Белімова => © 

Хай це буде пафосно, але я проти знищення. За мир в усьому світі.

 15.01.2015 08:44  Сашко Новік => © 

бомба

 15.01.2015 04:58  Мальва СВІТАНКОВА => © 

Цікаві думки!)

 10.01.2015 08:17  Деркач Олександр => © 

Цікаво, сподобалось