Бавдоліно
Умберто Еко відгук на роман Умберто Еко "Бавдоліно" / Umberto Eco "Baudolino"
Різноманітної літератури та досліджень на релігіозні теми вистачало у всі часи. Довгий час історія людства йшла піл-о-пліч з історією різноманітних релігійних течій. Траплялись драми, злами, трагедії та, навіть, моменти порозумінь. Можна впевнено твердити, що зв`язок нашого часу з сивою давниною не втратився саме завдяки релігійній літературі та богослів`ю. І, як твердять багато дослідників, що саме вибір релігії, як платформи, на основі якої розвивалось суспільство, визначило на тисячоліття вперед у великій мірі, хто куди дійшов у розвитку і з якими цінностями.
Окрім релігійної літератури (не лише Біблії чи Корану, як книг книг), цей зв`язок з сивою давниною не уривається також завдяки іншим більш наочним речам та подіям. Таким, як релігійні обряди, календарні свята, культові споруди та різноманітні реліквії. Багато з останніх, якимось чудом збереглись тисячоліттями в чудовому стані, хоча наука і здоровий глузд це заперечує. Нетлінність цих речей підкреслює їх святість. Це і мощі святих, їх одяг, речі побуту, шматки ковчегів та хрестів тощо.
Дискурс довкола походження цих святих речей в принципі веде прямою дорогою до святотатства та богохульства. Втручання вчених, як це була, до прикладу, з Туринською плащаницею (Синдон), закінчується частенько конфліками, бо речі виявляються молодшими від заявлених на тисячі років. Мощі деяких святих, при уважному підрахунку всіх частин, рознесених по монастирях і храмах, інколи усі разом дозволють укомплектувати не один скелет для анатомічного кабінету. Тому прийнято не ворушити історію і, виходячи з суспільного запиту, вважати святим те, що вважається святістю, не заглиблюючись в деталі. Інколи навіть діяння святих теж краще не довіряти коментувати історикам, які можуть камені на камені не залишити від святості декого з них.
Приблизно цей же підхід був у нас до культу та пам`ятників Леніну, де запит до святості вождя (вигаданої, але приведеної пропагандою до абсолюту) з боку певної частини населення, змушував суспільство закривати очі на місця культових зібрань служителів комуністичної релігії на комуністичні свята. Крізь пальці дивились на прорадянські назви міст, сіл, комуністичну партію і не особливо дослухалися до істориків з їх правдою. Це все було даниною поваги старшому поколінню, якому було привито любов до нового бога, розумінню, що їх не перевиховати. Допоки не грянув грім... Хоча домислити наслідки було не так уже й важко.
Умберто Еко в романі "Бавдоліно" (2000) (фентезійному і історичному водночас) спробував зачепити тему фейків в релігії та узагалі теми багатьох відвертих нестиковок з реальністю в релігійних текстах про діяння святих та пророків. Тема складна в плані необхідності глибокого занурення в аналіз першоджерел. Не кожен письменник потягне. Для цього було обрано час від 1155 по 1204 рік від Різдва Христового та місце Італія / Німеччина / Візантія. В фокусі історика опинилися часи царювання імператора Фрідріха Барбаросси та невдалого третього Хрестового походу до міста Єрусалим, яке було відбите Саладином у франків після їх сторічного царювання.
Центральний персонаж Бавдоліно, житель одного з мало кому відомих невеличких італійських містечок, волею випадку опиняється при дворі імператора Фрідріха. І у нього є дар. Він середньовічний фахівець з гібридних конфліктів та фейків. За відсутності соцмереж, телебачення, радіо, будь-якого виду зв`язку окрім коника та шматка паперу, він бере на озброєння релігію та потяг людей до напівсліпої віри у святість святих речей.
Умберто Еко експериментував з впливом фейків на суспільство в романі "Номер нуль" за допомогою газет (ще одне джерело беззаперечної довіри частини наївних громадян). В "Бавдоліно" досліджується ця ж тема, але у іншому контексті. З притаманним Умберто Еко гумором, читач дізнається про десятки голів Іона Хрестителя, розкиданих по монастирях Європи, перепетіях з мощами легендарних трьох Волхвів, появою Градаля (чи Грааль) та загадкового царства Йоанна Пресвітера. Добре описано бізнес "на мощах" та артефактах (святокупство), що нагадує нинішню торгівлю картинами старих майстрів та разноманітним антикваіатом з минулого.
Роман побудований у вигляді оповіді вже постарілого Бавдоліно про власне життя на фоні палаючого Царгорода (другого Риму, Константинополя, Стамбула), що тоне у крові та хаосі. Враховуючи фейковість самого оповідача, автор не відділяє те, що є достовірними фактами від вигадки. Бо оповідь брехуна багато в чому є брехнею, але гібридний брехун змушений ділитися й долею істини, щоб отримати бажаний для нього ефект. Тому по мірі розвитку сюжету читач опинятиметься, як в атмосфері автентичних богослівських дискурсів, так і подій, що більше нагадуватимуть мандрівку Хоббіта через Середзем`я. Ну і найтерплячіших в кінці оповіді чекатиме детективна інтрига в дусі знаменитої "Імені троянди", про яку я нічого тут не писатиму.
Роман "Бавдоліно" місцями читається легко, а місцями важко. Першу главу довелося пропусти взагалі, що нічим не зашкодило надалі. Він є хорошим джерелом знань на різні реліігйні теми та шляхи походження реліквій. Більшість згадуваних в контексті відомих історичних персонажів та подій мали місце насправді.
Книга відверто доросла. Рекомендовано до прочитання усім, хто не боїться відійти від історичних та реліігйних канонів і дізнатися трошки ширше про те, чому можливо щиро поклоняється і вірить. Зрештою, викладена історія - це всього лише вигадка і, як будь-якій вигадці, щиру віру їй не похитнути.
"Бавдоліно" Умьерто Еко доступний в українському перекладі видавництва «Фоліо» 2006 рік.