Історія Корінних Американців

З ІСТОРІЇ АМЕРИКИ. ЧАСТИНА 4-а.

З ІСТОРІЇ ІЛІНОЙСА ТА ЧИКАГО

Автор- Іван Петришин, Чікаґо

КОРІННІ МЕШКАНЦІ ІЛІНОЙСА ІЛЛІНВА’

Іллінва` були конфедерацією Чехокія, Кескескія, Мічіґаміє, Муанвіна, Піорія і Тамароуе. 

"Ілліноіс"/"Іллінва` " має значення "є людина" /Вільям Дж. Куб`як, Індійці Великих Озер, 2-е видання, 1999, с. 59/. Хоча це- тільки одна з версій перекладу назви цього народу.

Коли говорити про американських індіанців, то було б неправильно промовчати про корінних американців, племена яких проживають у штаті Ілінойс. Вікіпедія визначає 4 підкатегорії тубільців Іллінойса: 1. Гоу-Чанк, 2. Ілінойської Конфедерації, 3. Мітчіґеміє і Потаватомі.

Гоу-Чанк - близько 7 тисяч. Розмовляють однією з мов Сіу. Ілінойс був їхньою історичною територією. В Ілінойсі їх зараз мало. В основному, вони мешкають у Висконсині і Небрасці. 

До Ілінойської Конфедерції входять племeнa Маямі, Мітчіґаміе, плем`я Піорія і плем`я Ві.

Мітчіґаміе чи Мічіґеймі (чіткої назви через обмеженість європейських дослідників не має). Їхнє походження - невідоме. Вони проживали у реґіоні Чікаґо. Їхнім найвідомішим вождем був Аґапіт Чікаґоу (він відвідав Париж і брав участь у Чікесоуських Війнах. його ім`я пішло від спотвореного "Акапія" /помічник у церемоніях/). 1725 р., "Компанія Індій" привезла його до Франції, про що повідомляла французька газета "Меркюр дю Франс". Вожді зустрілися із королем Луї ХV , були з ним на полюванні на кролів. Вожді зробили виступ у "Театр Італієн", де, як пише Жан-Філіп Рамо, вони станцювали три танці- "Мир", "Війна", "Перемога", що, певне, для парижан було приємним, бо французи полюбляють різні види "тріумфів": як не арок, то походів. Рамо, надихнутий виступом вождів, написав композицію "Дикуни". 

Іллінівеки склали присягу Франції. Їхні воїни брали участь у Битві Оуґула Четока. У цій битві вони зазнали поразки від племені Чікесо і англійців.

Остання згадка іде від Жана Бернарда Буссю, який зустрівся із індіанським принцем "Шісік", сином померлого Вождя Чікаґоу, який відвідав Париж.

Плем`я Піорія або Пеуарва входить до Федерального реєстру як визнане Плем`я Піорія Індіанців Оклахоми. Історично, вони були частиною Ілінойської Конфедераації.

Піорія розмовляли діалектом мови маямі-іллінойс. Їхня назва означає "той, що несе сувій на спині". Ніхто зараз не розмовляє мовою Піорія. Мала кількість Піорія розмовляє тепер мовою маямі, інші- мовами чагокія, мванґві і тамароуа.

Слід зауважити, що місця проживання племен були нечіткими, як і будь-яких інших племен на будь-якому континенті, оскільки індіанці кочували і кордонів не було. Філософія у корінних індіанців була іншою: усе- від Великого Духа, для- усіх. У них не було приватної власності, а, радше- племенна, родова чи родинна власність. Історичі події, війни заставляли племена іти на іші землі, шукаючи землі, волі, миру...

Плем`я Ві було маямі-іллінойсько-мовним племенем корінних американців, що проживали у західній Індіані. Назва племені- скорочена (стягнена) назва, що означає "місце виру".

П`янкешо (люди із розірваними вухами) належали до Оленячого Клану Ві. Їхньою ознакою були дірки у вухах. [тепер такі дірки можна побачити у молодих хлопців. вони- певне, плем`я віку, що гряде. дуже незвичайно і якось лякаюче. занадто багато вроди не дає.]

У 18-ому ст., Ві мали поселення в Ілінойсі і в Огайо. Одне із таких поселень було на місці, де зараз є Лафаєт. 

Ілінойська Конфедерація була групою 12-13 і ндіанських племен: каскаскія, чахокія, піорія, тамароуа, мванґвіна, мічіґамія, чіпусса, чінкоуа, квараквентанон, еспемінкія, мароуа і тапуара. У 17 ст., їх було коло 10 тис. Усі, крім Сіу, розмовляли діалектами Алґонквінських мов. Вони проживали і в Чікаго. У середині 18 ст., залишилося тільки 5 основних племен: чахокія, каскасія, мічіґамія, піорія і тамароуа.

Ріка Іллінойс, Інока Сііпііві (Річка Інока/Ілінойса) і названа в честь Ілінойської Конфедерації.

Цікаво, що за Угодою Едвардзвіль (1818 р.), п`ять лідерів племені Тамароуа віддали майже половину сьогоднішнього штату Ілінойс Сполученим Штатам. Пізніше, плем`я Тамароуа приєдналось до Піорія і перемістилося на те місце, де пізніше виник Канзас.

В окрузі/графстві Фултон, на північ від ріки Ілінойс, індіанці будували грубі і вбогі поселення (як і усі племена усіх цивілізацій північних країв /певне, через велику зайнятість і важкі умови проживання/). Із релігійним відродженням індіанців, в Ілінойс прийшло і сільське господарство, збільшивши поселення.

У південному Ілінойсі, індіанці були дещо іншими: однорідними, консервативними, зналися не з індіанцями Огайо, а- з індіанцями Кентакі і Тенесі. У південному Ілінойсі, індіанці вірили у Будівника насипів, про якого вони дізналися від індіанців Річки Ілінойса. 

Племена Чіппева, Делавари, Фокс віддали свої землі білим, Урядові США у 1795-1804 рр. Індіанці Кікепу віддали землі Уряду 1819 р. 

Індіанці Маямі, що мали селище, де зараз стоїть Чікаго, претендують на землі східної частини штату.

Індіанці Отава проживали у 18 ст. у крайніх північних частинах штату.

Індіанці Потаватомі прийшли в Ілінойс услід за Маямі і займали терени у північно-східній частині штату.

Індіанці Сок допомогли своїм родичам племені Фоксів вигнати Ілінойські племена із району Скелястої Річки (Рок Ривер). Потім, землі прийшлося здати білим, а індніанці перемістилися далі на захід.

Індіанці Шоні перебували якийсь час у південній частині штату.

Індіанці Віннебаґо приймали участь у передачі індіанських земель штату 1829 р., а плем`я В`яндо це зробило ще 1795 р. 

Ну, відомо, що ті передачі теренів були непрості, вони, певне, були вимушенеми: індіанці ослабли, їхні військові організації стали непридатними до проведення дальшої беззмістовної боротьби, багато племен повимирало. Залишилася слава у фольклорі, легендах, міфах, ритуалах, церемоніях, мовах, спогадах, витворах мистецтва та архітектури.

Різночитання походження назв, як завжди, спричиняють заплутаність у трактуванні назв: згадаймо, індіанці розмовляли на діалектах, і подібні мовні форми не завжди правильно транскрибувалися французами і англійцями- звідси й варіанти читання. Там й, певне, індіанці не бачили в європейцях аж задуже великих "блідо-лицих" братів, тa й неохоче їм допомагали у "лінґвістичних експериментах", що, певне, були частиною програми "цивілізації" "диких народів", яких, свідомо чи несвідомо, боялися, нелюбили, чи ненавиділи, вважаючи, що це- закономірне явище.

Вмирали мови і їхні носії, залишалися глечики та традиції, які такі тепер цікаві та помічні нащадкам "конквісти".

Неподалік від Чікаго, є священне для багатьох індіанців місце- Старвд Рок (Голодна Скеля чи Скеля Голоду), яка стала місциною битви племен Ілліні і Потаватомі. Вождь Оттава Понтіек був закатований членом Конфедерації Індіанців Іллінівек, за що племена Чіппева, Потаватомі, Оттава і Кікепу помстилися Іллінівекам на скелястому місці, де було мало їжі і води. Ті, хто наважився спуститися із скель, були убиті, ті, хто залишався там, вмирали від голоду. Тільки горстка Іллінівеків змогла вижити. Через голодну смерть скеля і дістала цю назву. 

Тепер, на цьому місті, заповідник. Тaм є цікаве панно Роувена, що зображає подію, яке, пізніше прикрили через вимоги закону про статеві домагання, бо індіанці-воїни були зображені майже голими.

Якими ж були Іллінва’, племена Ілінойсу? Якщо вірити "еккессдженеолоджі.ком", то у 1660 р. їх було коло 70 тис. душ. 

Іллінва описували як високих і мужніх, із приємною зовнішністю. Щодо їхніх характерів, то вони були сором`язливі, їх часто із їхніх осель виганяли вороги, непостійні і зрадливі (певне, через їхню слабкість). Вони були вправними лучниками, а, окрім луків, у війні використовували списи і кийки. У них була полігамія. За зраду жінкам відрізали носа. 

Хати Іллінва робили із довгих колод, які покривали двома шарами дерну чи очерету, настільки добре облаштованих, що крізь них ніколи не проникав вітер, сніг чи дощ. Кожне житло мало 4-5 вогнищ, а, на кожне вогнище припадало по 2 сім`ї. Тобто, у кожній такій домівці проживало 8-10 сімей.

В Іллінойсі існує Американська Індіанська Асоціація Ілінойса, яка займається справами корінних жителів, освітою, культурою, мовою.

Найрепрезентативнішою мовою реґіону є мова Оджібве. Це доступна і досить "виучувана" мова. Багато її не навчишся- мало асоціацій, але- можна. "Привіт" - "Ааніі". "Дякую"- "міґвеч" (типу- "миг віч(ний)). Хто читав "Ґаяводу" (Гаявату), може, пригадує: "Нокоміс" (бабусю), "ніґусіс" (мій син: "не-гуси"). Лeгко запам`ятати "ґіґун" (риба). Певне, можна запам`ятати "нібі" (вода), "кісіна" (холодний), "накшіґ" (ніч- як "нічліг").

Багато назв міст, містечок, насипів, горбів, рік, озер, навіть, вулиць мають індіанське походження: Мічіґан, Чікаго, Вобеш, Менхеттен, Шонітаун, Пеорія, Потомек (це- не польське "потомек"- потoмок), Сенека, Толідоу, Вокіґен, Ілінойс, Огайо, Місісіпі, Сенґемон.

Цікаво, що індіанці не садили кукурудзи, якщо була війна: Якщо не можливо було зібрати її, то для чого й садити? Про це явище писав один із дослідників. Можна зрозуміти, як їм важко приходилося, коли кукурудзи не було.

Нині, Чікаґо налічує понад 100 племенних націй і є третім найбільшим містом за чисельністю корінних американців.

Долина ріки Ілінойс для кочевих племен була улюбленим місцем рибальства та мисливства узимку. Індіанці називали цю місцевість "Пі-мі-тві", що означає "шедре/жирне озеро". Вебсторінка "піоріягисторіксесаіеті.орґ" інакше трактує слово "Ілліні" - "довершені люди", а "Піорія" перекладається як "мандруючий вогонь/вогонь прерій". Іpокезці і Фокси були ворогами Піорія. Населення їхнє знизилося, а Закон про Видалення Індіанців 1830-их років, змусив їх переселитися в Оклахому. (Доктор Пітер Джж Курі молодший, 1992). Тоді питання про відродження культур давніх цивілізацій не стояло. Європейцям, новим підприємцям потрібна була земля, земля племен.

1800 р., Оджібве перемістилися у Манітобу, Мінесоту, Мічіґан, Північну Дакоту, Ллінойс, Індіану і Огайо. Жодне інше плем`я не контролювало стільки території, як Оджібве. Білі ж забрали їхні землі і змусили їх переселитися до резервацій. Лише два малі роди Оджібве залишилися на їхній спадковій землі. У США, 22 групи племен Чіппева має федеральне визнання. (толатсґа.орґ).

КУЛьТУРА АБО ТЕ, ЩО ЗАСІЯНЕ І ВИРОЩЕНЕ

У культурі індіанців, слід вирізняти: а/ мови та їхні варіативні діалекти, які, зазвичай, дуже різняться між собою і настільки, що мовці діалектів можуть не розуміти інші діалекти; 2. суб-нації, як чахокія, каскаскія, кітчіґамі (мічіґамія, метесіґамія), мванґвіна, піорія (піровірія [наче, "віра у пір`я"], піварія), і тамароуа. [ніби- лемки, русини чи кашуби.] Одні лише ці варіанти назв дають можливість зрозуміти, що, насправді, ці діалекти різняться, як мови, ну, от, як українська і білоруська, чи, навіть, словацька. [автор]. 3. роди: роди Іллінів- чіпусса, чінкоуа, кварасентенон, іспемінкія, мароуа, тапуаро; менш ідентифіковані- альбіві, амоноква, метчінкоуа, неґавічі [(не- "нагавиці!")]. Видно, до зникаючих діалектів, справи ні у кого немає: перемагає той в історії, у кого більше плем`я- є багато мовців, є мова й культура. [це мають знати й українці].

Поселень Ілінів було понад 60, та зберіглося назв їх небагато: Чахокія, Каскакія, Матчінкоуа, Піорія, Мванґвіна і Гора Індика. Щось - на кшталт українських назв сіл, які перегукуються із назвами слов`янських племен: Смолин (смоличі), Прилбичі (прибиличі), Перемишль (люди князя Перемисла), Вуличне (вуличі), Воятичі (вуятичі), а навіть - Чорна Гора (чорно-горці?)/сумнівно/. Принцип той же: за назвою племені- назва поселення.

КУЛьТУРА ІЛІНІВ

Вождь Каскакія Жан Баптіст Дюкван твердив у розмові із Джорджем Роджержсом Кларком у 1780 р., що Великий Насип ( по-українському- Велика Могила) у Чахокії був збудований його предками, подавши точне описання і призначення Насипу. 

Поселення були місцем зустрічі близьких чи споріднених племен, місце проведення соціального заходу, ніби, у нас, ярмарка чи "базар".  

Чоловік міг одружуватися із кількома сестрами відразу. За зраду чоловіків карали дуже рідко. 

Традиційними ворогами Іллінів (1670 р.) були Поні, Дакота (Сжіу), Віннебаґо і Озеідж. Потім, список ворогів розширився [боротьба за угіддя і виживання при небезпеці білих завойовників природньо призводила до вбивств, сутичок, помсти]: Ірокі, Фокс, Соук, Кікепу, Шоні, Мескутен, О`ттава, Оджібве, Потаватомі, ... Окрім французів, їхніми друзями були тільки вони самі.

Занепад Іллінів метафорично пояснювався так: "вони в`їжджали верхи у сутінки" історії, даючи місце прогресу "цивілізації". Однак, як зазначає веб-сторінка "толетсґе.орґ", "історія занепаду Іллінів є... вказівкою, як присутність Європи ... викликалa руйнівні сили щодо корінних жителів Північної Америки, які далеко не обмежувалися теренами їхньої колонізації".

ІСТОРІЯ ІЛЛІНІВ

Перший вплив на цивілізацію індіанців був зроблений до того, як вони вперше зустріли білих. Епідемія, залишена експедицією Де Сото (1539-43 рр.), виморила велику частину південно-східної території сучасних США. Деякі Ілліні поширилися на схід по Місісіпі аж до північного Арканзасу. Хутрова торгівля і Війни Бобрів знову винищили індіанців.

Ірокезці у 1620 розпочали торгівлю із Голандцями по верхів`ях Річки Гудзон коло Нью-Йорку. 

Ілліні вздовж Місісіпі не дуже турбував факт того, що племена фокс, сок, маскутен, кікапу і потаватомі переселилися до низин Мічіґана, але віннебаґо у битві Зеленої Затоки боролися проти експансії Оджібве, вони неохоче приймали новоприбулих- відсунули вінебаґо і атакували плем`я фоксів.

Віннебаґо непощастило: пливучи, щоб напасти на фоксів, вони потрапили в бyрю, і їхні 500 воїнів потопилися. Фокси дістали перевагу. Прибулі принесли із собою епідемію: багато Вінібаґо померло від хворіб у їхньому форті. Оточені віннібаґо не могли вирощувати зерно і були під загрозою голоду. Ілліні змилостивилися над оточенеми віннібаґо і вислали у форт 500 воїнів із продуктами харчування, певне, надіючись, що вінібаґо стануть їхніми союзниками проти племен, що шукали притулку на їхніх територіях. Вінібаґо радо прийняли Іллінів, але їхня пам`ять про минулі війни була надто сильна: вони поперерізали таємно тетяви луків Іллінів підчас учти, що влаштували на їхню честь, і, просто, їх вирізали. Віннібаґо втекли на форт, оточений водою на озерa. Ілліні пізно зрозуміли, що їхні воїни були вбиті, але спокійно вичікували зими, коли вода замерзне. Коли вони добралися до поселення вінібаґо, вони побачили, що воно порожнє. Їх вони наздогнали за шість днів і, майже, їх винищили. Лише кілька з них втекли і знайшли притулок у міномінів. Ілліні взяли у полон 150 в`язнів, дітей і жінок, перетворили їх на рабів, і тільки по кількох роках важких робіт, дозволили їм повернутися у Висконсин.Менш, ніж 500 віннебаґо, що вижили, стали серцевиною відродження племені. Віннебаґо так ніколи не вибачили Ілліні. 

На сході Ірокі зруйнували Гуронську Конфедерацію (1649 р.) У північний Ілінойс наплила велика кількість маямі, яких відігнали далі на північ і до східної Айови, а шоні переселилися у центральний Ілонойс. Племена Дгеґіга Сіу (осаджі, квапо, канса, омага, понка) змушені були піти на захід від Місісіпі. 

Іллінів найбільше турбували агресивно осаджі, що поселилися на заході Місісіпі.

Іліні сприймали нову хвилю переселень поблажливо, і саме їхня щедрість призвела до біди. 

З Іроками, Ілліні почали мати проблеми, коли вони надали притулок деяким тіонанті-гуронаем у 1655 р. Ілліни перемогли Ірокезців, незважаючи на те, що ті були краще озброєні. Ірокезці не впали духом, і змусили Іллінів перенести їхні поселення на захід від Міссісіпі, нездоланну для Іроезців перешкоду. 

ФРАНЦУЗИ І КОРІННІ АМЕРИКАНЦІ

У північній Америці залишалось 400 французів, які мусили мати справу з 25 тисячами добре-озброєних Ірокезів. 1653 р., західні Ірокезці запропонували французам мирну угоду, на яку останні погодилися, бо їхні союзники Гурони були вщент розбиті.

Французам прийшлося боротися з ірокезцями, у страху через те, що англійці відбили Нью-Йорк у голандців, а французький король взяв контроль над Канадою. 

Перші французи на американській землі були торгівцями хутра і місіонерами, і, саме вони, відіграли головну роль у знищені Іллінів. Перша зустріч Аллуе, міссіонера, з Іллінами була і першою зустріччю Іллінів і Європейців. 

Офіційна анексія була вручена Саймону Доманту на підданство території Великих Озер Франції у 1671 р. Французи дізналися багато про Іллінів, але найбільше жахало їх те, що Ілліні уже мали вогнепальну зброю і використовували її проти племені Шоні.

Єзуіт Жак Марке`т мав спеціальну приязнь до Іллінів і вирішив організувати для них місію. Коли він повернувся до Сейнт Іґнейс, розпочалися приготування. На зиму він залишився у Чікаго, де захворів, а по дорозі до Сейнт Іґнейс помер. Його останки перевезли до Сейнт Іґнейс.

Навчений єзуїтами Ля Саль, наприкінці 1670-их років звернув свою yвагу до реґіону Іллінойса. Французи скористалися неприязню між Іллінами і Маямі, і спонукали Маямі і Маскутенів поселитися біля нинішнього Чікаго, щоб заблокувати доступ Ля Салю до переправи Озера Мічіґан і Ріки Іллінойс. [проблема була, очевидно, у конкуренції]. Але Ля Саль прослизнув і 1679-1680 рр. збудував Форт Кревекьєр на верхній частині Ілінойса . Після прибуття Ля Саля, Іллінійські мисливці почали іти в Індіану, Огайо, нижній Мічіґан, вбиваючи кожного бобра, на якого тільки натрапили. Землі ці, однак, належали Ірокезцям! Вождь племені Сенека Аннанхаа спробував дипломатичним способом розв`язати конфлікт і зберегти мир, але на зустрічі почалася сварка, Ілліні убили Аннангу. Мир став неможливим.

Сенека зачeкали до збору кукурудзи, і їхні 500 воїнів, i ще 100 воїнів Маямі вирушили на Іллінів. Ля Саль поїхав добудовувати новий корабель, вояки італійця Тонті дезертирували, залишивши Тонті самого. Ілліні залишилися самі, щоб відповісти на напад. Шоні покинули Іллінів. Тонті, Залізна Рука (він втратив свою руку у війні в Європі), був ранений, його і його прихильників на зиму прихистили Потаватомі.

Вогнепальна зброя Ірокезців перемогла. Помилування не дістав ніхто: полонених закатовували, живцeм закопували у землю, знущалися над тілами вбитих. [методи насильства, катування і звірств - одинакові в усіх нападників усіх загарбників і племен]. Знайшли захованих дітей і жінок. Ірокезці їх усіх вирізали. Завершивши криваву справу, Сенека пішли собі.

Ірокезці напали на мисливців Маямі і переправили у Нью-Йорк, перетворивши їх у рабів. Розлючені Маямі дозволили Ля Салю помирити їх з Іллінами. Ля Саль закінчив тим, що прилучив до французьких територій і Луїзіану. Новий губернатор Ля Барр наказав Ля Салю здати Форт Сент Луіса. Ля Саль повернувся у Францію, щоб отримати звiльнення від короля. До Іллінойса Ля Саль більше не повернувся. Його убили його власні люди, коли він хотів організувати французьке поселення у Техасі 1687 р.

Такі ось були напружені події тих років: одні наступали, щоб отримати якомога більше території, інші сварили інших з сусідами, щоб їх ослабити, ще інші шукали собі притулок від війн та наступу європейців, аби забезпечти собі мирне життя, а ще інші, нерозуміючи, що, вбиваючи інших індіанців, вони готували загибель і собі, своїй культурі, мові та способу життя. Бубни та стріли, тарахкотілки, димові запахи, наспіви, танці, навіть, рушниці негативного ходу історії не зупинили. Красиве і цінне забувалося. Майстерність знецінювалася. Мала значення тільки майстерність воїна, який мав би захистити "своє", яке поступово ставало "чужим".

Далі буде.

Фотографії- за згодою та чемним дозволом Музею Археології "Філд Мюзіем" у Чікаґо (вимога : "не для для комерційних цілей”).

Іван Петришин

CША, 2018