Україна – не Афганістан або теорія змови, у яку неможливо не повірити
Чому не варто довіряти теоріям змов
Колега Борис Костинський написав емоційний текст про масонські ложі і теорію змови в апологеті демократії США. Я скептично ставлюся до цих теорій не тому, що в них не вірю, а тому, що з факту чи є вони чи ні абсолютно нічого не випливає і точно нічого не змінює в кращу сторону (чого не скажеш про гіршу). Плюс будь-яка більш-менш думаюча людина може вигадати діжку таких змов не виходячи за поріг бунгало, маніпулюючи висновками на основі фактів з усім доступних джерел. Щоб не бути голослівним, проілюструю сказане на конкретному прикладі. Тим паче, що теорія змови викладена на коліні апріорі являється лише вигадкою. Конспірологам приготуватись...
Війна у В`єтнамі, як інформація для подальших роздумів.
Після завершення 2 Світової війни такі країни, як Франція та Великобританія, спочатку марили бажаням втримати свої колонії в сфері колишнього впливу. Але справи пішли не так, як хотілося. Домініони почали повставати, розпочалися громадянські конфлікти. Знаковою точкою напруження став В`єтнам. Більшість колоній хворіли на одну й ту ж хворобу. Деяка умовно меншість, що не бідувала при попередній владі, об`єднувалась духовно та ідейно з колонізатором проти вбогої та не менш ідейної більшості. В`єтнам охопила громадянська війна, з якої Франція мріяли вийти переможницею, відновивши статус-кво. Втім час йшов, вогнище горіло і можливо затухло б саме собою, але США, СРСР та Китай почали активно «протягувати руку допомоги». В червні 1954 р. в Женеві домовились розділити країну по 17-й паралелі. Тоді це було модно, Кореї не дадуть збрехати. Наступні 10 років усе далі продовжувало худо-бідно тліти аж поки десь на півдорозі не поділась зневірена Франція, розчинилася в часі. США не зчулося, як на самоті вляпалось в історію, з якої після десятилітньої кривавої заруби ледь видряпалось. Докладніше можна прочитати на Вікіпедії, суті теорії змови це не стосується.
Демократичній країні варто вести короткі переможні війни. Втягуючи країну в конфлікт, влада ризикує на наступних виборах отримати під дих. І не раз. Марк Курляндські в книзі «1968. Рік який потряс світ» прекрасно описує жахіття вуличних протестів в США причиною яких, не в останню чергу, стала в`єтнамська війна. 1968 взагалі був роком всесвітнього протесту молоді проти старих пердунів, які вперто намагалися затягти народжених в світову війну або відразу після неї в новий кривавий конфлікт. Бунтували всі великі європейські столиці, США, та навіть Чехословаччина і Польща. Францію накрив небачений 10 мільйонний страйк спровокований студентами. Дідок-президент Шарль Де Голь, французький герой №1, набрид усім до кольок.
США ж трусилися від відомостей з передової та картинок по тв. В окремі тижні 1968 втрати сягали більше тисячі вбитими. На хвилі протестів до влади прийшов Річард Ніксон, що пообіцяв швидко і гідно вийти з цієї війни. Не вийшло ні гідно, ні швидко. Американці драпали з Сайгону, полишаючи країну «червоній заразі». Совєти вдоволено скалили зуби, але висновків не зробили. Американські аналітики схоже чогось таки навчились.
Уроки в`єтнамської авантюри.
Висновок напрошувався сам собою. В епоху заочних протистоянь краще не влазити самому в багно, а заманити туди супротивника. Радянський Союз варто було теж якось примусити увійти на територію не менш затятого суперника, ніж в’єтнамці. Європейці на цю роль не підходили. Чехи після вторгнення того ж 1968, максимум, що могли, так це пісяти на танки та викрикувати непристойні слова чи показувати п’яним танкістам голі сраки.
Треба було підшукати гідного кандидата. Було ясно, що СРСР не посуне регулярну армію, як американці, хрін зна куди через океан. Не через мудрість свою, а бідність та технологічну відсталість. Гагаріна підкинути в небо – це не 10 років фінансувати 100-200 тисячне угрупування за тридев`ять земель хай навіть не за найвищими стандартами. Отож з цією країною має бути, як мінімум, спільний кордон. Водимо пальцем по карті...
Афганістан - держава на кордоні.
В цьому місці оповіді варто перенестися в Афганістан 60х – 70х років. Що ж ми там побачимо? А побачимо ми цілком пристойне суспільство. Дороги, парламент, університети, активний туризм. Кінотеатри демонструють Клінта Іствуда в найсучасніших вестернах. Фахівці з Німеччини, СРСР та інших країн допомагають впроваджувати новітні технології. Одна з найвідоміших стежок хіпі з Турції в Індію та Непал пролягає через Кабул та Кандагар. Уявіть собі, американські хіпі в джинсах кльош топчуть в Пешавар… Вимисел? А це було… Можливо Стів Джобс, коли подорожував до Індії, теж там бував. Забивав афганський косяк з місцевими безхатьками. Дівчата одягнені по моді, що глузували з стареньких в хіджабах. В інтернеті можна відшукати фото Кабулу з 70-х. Мало чим відрізняється від тогочасного та й сучасного Києва. Так, в побуті тяжіє певний дух стереотипів, але все не так жахливо, як стане згодом. Кому цікаво, відсилаю по книгу Госсейні Халеда «Ловець повітряних зміїв». Люди щасливі і з оптимізмом дивляться в майбутнє. Аж раптом в кінці 70-х розпочались незрозумілі військові перевороти… І за них прийнято вішати всіх собак на Брєжнєва і радянське політбюро. Але чи все так просто, якщо відштовхуватись від логіки теорії змови, яку ми ілюструємо.
Необхідний стрибок до іншої теми, щоб глибше розуміти подальше…
Соцмережі та спецслужби.
Чи не кожен зараз є фахівцем в підступності тих механізмів, які в них закладені. Вплив на свідомість (читай на світогляд і Ваші подальші рішення – дії), неможливість відрізнити дійсності від брехні, реального персонажа від вигаданого, бота від небота, ангела від демона. Інтернет перетворився в середовище, де варто до кожного прислухатися, але нікому не вірити. Середовище, яке мало б подати руку допомоги простій людині, вкладає їй в руку тесак і нашіптує, що за тим кущем зачаїлась небезпека. Йди і віднови справедливість. Убий гада. Такий тепер інтернет – чесний і одночасно хворий на всю голову.
Але хіба такого не було ніколи? Хіба лише з появою соцмереж перші люди опинилися в середовищі тотальної брехні? Ні… Джеймс Бонд напевно б підтвердив слова, що це стихія в якій він провів усе своє свідоме життя. В такому середовищі споконвіків жили шпигуни, подвійні та потрійні агенти, різноманітні спецслужби типу ЦРУ та ГРУ і … політики та бізнесмени, по мізках яких прямою наводкою все це лайно і лупило. Просто з появою соцмереж щупальці цього паскудного звіра дотягнулися до кожного. І навряд чи їх вдасться обрубати тепер не спопеливши самі соціальні мережі.
Ключове завдання спецслужб примусити об’єкт інтересу робити так, як потрібно їх замовникам. Робити все по Сунь-Дзи, трактат якого про війну рекомендую в цьому місці, як літературу по темі. Це не просте завдання. Але якщо рухатися системно, видавати бажане за дійсне, а недійсне за реальне, можна змусити не одного престарілого Брєжнєва бігти туди, куди потрібно. І він бігтиме та ще й вестиме за собою натовп таких же переконаних у своїй правоті ідіотів, як сам. Сучасні завсідники соцмереж можуть елементарно відчути себе в піджаку генсека, якого з усіх боків тисне сповнена протиріч інформаційна стружка з достовірних джерел.
Вторгнення в Афганістан
Афганістан опинився в центрі складної геополітичної гри, де одна зі сторін давала зрозуміти іншій, що дивись я йду, третя сторона підбурювала першу – дивись він йде, а перша сторона вивалювала круглі очі то направо, то наліво, як деревний лінивець, шуркаючи вінчестером. Боячись, що б чого не подумали зі сторони, переконано лізла, щоб не відстати, бо все смачне з`їдять. Бо ми ж усьому маємо бути перші… Чудовий лозунг, який згубить у цьому світі ще не одного амбіційного простака.
Вторгнення в Афганістан, стало для США подарунком з небес. Але чи просто подарунком? Не знаю, чи хто отримав за це досягення медаль, але наступним кроком розпочалася добре нам відома уже санкційна війна. Осуд міжнародний, бойкот олімпійський, колони мулів зі зброєю з Пакистану, стінгери (читай джевеліни), стурбовані сенатори, мужні журналісти (Савіка Шустера в студію). Звичайно це все квіточки в порівнянні з тою кривавою масакрою, яка розпочалася далі. 10 років запеклого протистояння, яке вартувало життя 2 мільйонів афганців і 3 мільйони біженців при 7 мільйонах населення. Але, що не зробиш заради того, щоб «імперія зла» розсипалась вщент. Зрештою про афганців так і згадують вряди годи. Справжній переможець цього колоса на глиняних ногах, ясна річ, не босяк з Пешаварської ущелини. Товчуться там собі… Якби не непередбачувані у часі наслідки у вигляді Бен-Ладена та талібану, то б хто тепер взагалі знав, що є така країна на карті.
До чого тут Україна?
Перенесемося в наш час. Поближче до години Х, коли Янукович В.Ф. вальяжною ходою прямував в зал, щоб не підписувати Асоціацію з ЄС. Абсолютно технічна процедура, яку він мав зробити не задаючи жодних питань. І збирався зробити, як усі добре пам’ятають. І, як потім він сіпався без кінця, літав кудись, то дзвонив невідомо кому. Вів себе, як ідіот, бо власне ним трохи був. А між тим трапилося це уже після війни в Грузії, незрозумілих «перезагрузок» Гілларі-Барака у відносинах США з Кремлем… Коли ніхто нічого не говорив, але напруга відчувалася. Не знаю, що вони там «перезагружали», але віддати Крим без спроби елементарного спротиву, щоб ввімкнути вічні санкції, явно ідея не лише наших гео-стратегів. А, якщо бути геть відвертим, геть не наших.
Уже зараз стає зрозуміло, що такий гігантський маховик цього загадкового протистояння розмотується ще досі. І непорозуміння між ними не через Україну. Україна, як висловився вождь і вчитель росіян, лише «підхрюкує»…
Але шановні панове американці: Україна не Афганістан. В обмін на санкції та «джевеліни» українці обезкровлювати Вашого конкурента 10-20 років навряд чи будуть, поки Ви запускатимете дирижаблі з вай-фаєм. Ці вибори уже показали, що українське суспільство -
1. якщо Ви негайно не організуєте умовний план Маршала відбудови України,
2. не розмістити синіх-зелених-жовтих-коричневих шоломів хоча б з українського боку Донбасу і
3. не заохотите НАТО до конкретних дій замість кволих виправдань аж до нашого швидкого вступу,
готове «підхрюкувати» і в інший бік. І уже починає «підхрюкувати» своїми сумбурними голосами на виборах. І не треба українцям розказувати з теплих нірок з-за «бугра» про необхідність жити по засобах, мобілізації усіх ресурсів, війни до останнього бійця, цілющої сили виборів для здоров`я нації чи заохочувати до військових переворотів, бо нас врятує лише залізний чоловік з залізними руками та ногами. Розберіться між собою (і з росіянами), будь-ласка, і приїжджайте допомагати відбудовувати державу.
Так і чешеться рука написати оте дурнувате: даємо Вам… до 21 квітня залишилося небагато. Ми все ще тут. Думай-те…. І не дякуй-те.
Старший розробник теорій змов
та архітектор масонських лож
Суворий
