1968. Рік який потряс світ
Марк Курляндськи Україна вирує. 21 століття відверто дико сприймається громадянам, які народилися і виросли в вбогі, але спокійні 50-ті, 60-ті, 70-ті і навіть 80-ті 20 ст., коли все, що й відбувалося, відбувалося десь далеко в несправедливому капіталістичному світі або на теренах країн, що невпевнено топталися на шляху до світлого комуністиного майбутнього. А ми українці, тоді ще радянські люди, гуртом їм допомагали чим могли. В основному тягнули кудись силою або обманом, обіцяючи суспільство без грошей та справедливий розподіл товарів/послуг. Розказували про переваги колективних сільгоспгосподарств та мир у всьому світі. І не було у нас більшої насолоди ніж спостергігати за проблемами в капіталістичному суспільстві: ставлення до негрів, студенські заворушення, локальні війни (Африка, Азія, Близький Схід), міжпартійна колотнеча та розшарованість суспільства на багатих/бідних.
Світ зійшовся клином у 1968 році. Не можна сказати, що усе найважливіше якось чітко почалося з 1 січня, як і революцію в Росії навряд чи можна пояснити розглядаючи прискіпливо лише 1917 рік. Але це був саме той рік, в якому вийшли на поверхню більшість протирічь закладених між поколіннями людей, що пережили Другу світову війну, і тих, хто народився під час та відразу після неї. Конфлікт поколінь, який, накладений на більш сучасний світ, що формує інший світогляд, народжує завжди нових людей, єдиним ворогом якого дуже часто стають старші, які продовжують жити в комфортному старому світі, і уже до змін нездалі.
1968 рік став роком, коли у всьому світі (в СРСР, до речі, теж) утвердилось телебачення. Воно стало по справжньому загальнодоступним і мало такий же вплив на свідомість людей, як в остані роки Інтернет (соцмережі). Його силу відчули всі: і політики, і прості люди, і самі телевізійники. Запрацювали перші живі трансляції, а в ефірній сітці з`явилися блоки новин. Це був перший рік, коли американці в своїх комфортних оселях відчули війну так ніби вони були там в тропічних джунглях. І цей жах, що охопив людей (виборців, бо 1968 був роком виборів нового президента США), став початком кінця в`єтнамської авантюри. В цьому році стало зрозуміло, що ні Північний В`єтнам, ні в`єтконг (партизанські об`єднання на території Південного В`єтнаму) не зупинять жодні власні втрати. Загибель близько 15 000 американських військових за рік (більше ніж втрат СРСР в Афганістані за усі 10 років) перестала бути абстрактною цифрою, а чи не щодня сходила з екранів телевізорів в жахливих подробицях.
В 1968 році особливо відзначились студенти та борці за громадянські права. Причому з обох боків залізної завіси. В США в прямому сенсі розгорівся протест за права чорношкірих: освіту, гідну платню, право брати участь у виборах та узагалі рівні права з білими. Очолюваний Мартіном Лютером Кінгом Ганді-подібний ненасильницький рух практично зійшов нанівець поступившись ліворадикальним "Чорним пантерам" та їм подібним. А з його вбивством навесні переріс у жахливі повстання по всій Америці з чисельними пожежами та кровопролиттям. Відтоді нігери почали називати себе чорними, вимагаючи владу. Одночасно масами молодих людей рухало небажання бути мобілізованими до В`єтнаму. По університетах та кампусах прокотилась хвилі заворушень. Озброєні кийками правоохоронці, вдиралися на території учбових закладів нещадно лупцюючи усіх без розбору. А потім усе повторювалося спочатку. Преса/телебачення розносила світом кадри небувалої жорстокості, що спричиняло ефект доміно. Невдоволене студенство Риму, Парижа, Берліна, країн Латинської Америки вилилось на вулиці з антиурядовими демонстраціями.
В країнах соцтабору було не менш неспокійно. У 1968 в Польщі та Чехословаччині студенство вийшло на вулиці з вимогами отримання більшої свободи та реформ. Причому, якщо в Польщі робітники з задоволеням віддубасили "зажершихся" діток комуністичної верхівки, що в основному навчалися у вишах, то Чехословаччина пройшла через політичну трансформацію і на початку 1968 отримала нового ліберального лідера - словака Дубчека. Що було далі усі знають, в кінці серпня танкові колони країн Варшавського договору увірвались на терени незалежної держави. Як і у випадку з гітлерівським вторгненням країна не опиралася, але це стало початком кінця гегемонії СРСР у східній Європі. Каталізатором вторгнення стала шестиденна війна Ізраілю в 1967, яка вилилась в жахливу поразку арабських партнерів СРСР. Соцтабір розколовся в оцінці подій: одні засудили, інші промовчали. Розпочалась нова хвиля антисемітизму, в які традиційно завзято брали участь й поляки.
1968 рік був роком виборів в США, де переміг Ніксон, та двох Олімпіад, на яких чехи запекло конкурували з росіянами, а темношкірі американські атлети влаштовували мовчазні акції підтримки рухам за власні права у США. Було вбито декілька знакових політиків: згадуваного вище Мартіна Лютера Кінга, Роберта Кеннеді і Че Гевару (останнього розстріляли в Болівії в кінці 1967, але це наклало відчутну тінь на подальші події).
Події на Майдані в 2013-2014 році так чи інакше відтворювались того року в у багатьох місцях планети. Були там і шалені побиття студентів на порядок жорстокіші ніж 30 листопада 2013, і розстріли протестувальників, і чисельні спроби ненасильницького спротиву. Неймовірно шалений калейдоскоп протестних рухів, який неможливо описати стисло, а варто розібратися в ретроспективі. І для цього чудово підійде книга "1968. Рік який потряс світ" (2004) Марка Курляндськи, американського журналіста, письменника та великого поціновувача Еміля Золя, чудовий роман якого "Чрево Парижу" він переклав особисто.
Протести 1968 року практично скрізь були, якщо не придушені, то з часом втратили свою потугу так нічого кардинально не змінивши. Але довготривалий ефект від них був значущим. Зокрема молоде покоління політиків та громадських діячів, яке прийшло до влади в 90-х, гартувалося саме тоді. З найвідоміших Вацлав Гавел, Адам Міхнік, Білл Клінтон, Хіларі Клінтон, Француа Міттеран. Цей рік був занадто знаковим, щоб пройти безслідно для світу.
Книга надзвичайно цікава, читається швидко, проте місцями аж надто деталізована, від чого трішки програє, як захоплююче чтиво, але виграє, як фаховий посібник по протестному русі вцілому. Рекомендована для прочитання любителям історії та лідерам протестних рухів і революцій: дійючим та потенційним. Історія справді має властивість інколи повторюватись і навряд щось з цим можна зробити.
Безперечно "1968. Рік який потряс світ" Марка Курляндськи варта перекладу на українську мову, на що й будемо сподіватися в найближчому майбутньому.
