09.08.2019 15:47
Без обмежень
26 views
Rating 5 | 1 users
 © Суворий

13 війн і ще одна

Кшиштоф Міллер

Війна в Грузії 08.08.08: Коли все почалося?

В кінці грудня 1991 на початку січня 1992 парламент Грузії палав. А проспектом Руставелі гурколіли танки та літали кулі. З спеціально спилених автоматів калашникова, які замість звичного дула закінчувалися тим, що більше нагадувало невеличку лійку. Точність стрільби була не така висока, але при ближньому, хаотичном бою це й не було важливо. Важливим було вражаюча здатність та результативність. Бо кулі, що вилітали з такого дула летіли по закручених траекторіях і при потраплянні в тіло не вилітало наскрізь, а хаотично вертілися в різні боки по дорозі усе розриваючи на шматки і розпадаючись самі на дрібні кавалки металу, що гарантувало практично 100% смерть від гангрени навіть при незначних пораненнях.

В парламенті засіла преторіанська гвардія новообраного президента Звіада Гамсахурдії, сина відомого письменника Костянтина Гамсахурдії. Президент був там же. Повстанці та захисники методично нишпорили периметром видивляючись один одного, щоб у разі чого відправити на той світ. Цей конфлікт не був дитячим. Він започаткував епоху хаосу в молодій грузинські державі, що вилилася в посилення старих і започаткування нових конфліктів, в яких, як водиться, взяла участь і Росія.

Доки на проспекті Руставелі торохкотіли автомати, Тбілісі жив своїм життям. По сусідніх подвір`ях пили вино, смажили баранину і з запалом обговорювали чия ж візьме. Тости. Все, як завжди, у них.

6 січня вночі після попередньої домовленості Звіад Гамсахурдія та захисники парламенту сіли в підігнані спеціально для цього автобуси і виїхали з Тбілісі. Гаряча фаза конфлікту була вичерпана, але це ще було далеко не все. Найцікавіше лише починалося, бо цей політичний бардак вніс хаос в уми багатьох грузин. Особливо в регіонах, що на той час мали автономію (Абхазія, Південна Осетія), а значить оперували місцевими урядами, що цілком могли швидко зібратися і оголосити суверенітет, незалежність чи Бог зна що ще.

Переворот в Тбілісі, революція, повстання чи просто скинення всенародно обраного президента Гамсахурдія, повернув до влади стару, добру радянську політичну конячку Едуарда Шеварнадзе. Але й Гамсахурдія нікуди не подівся. Більше того, при владі він був далеко не самотнім. За його спиною стояв цілий регіон Мегрелія, який фактично розпочав партизанську війну проти нової влади.

Варто згадати, що повстанці, які палили парламент, теж особливо не гралися з опонентами. За кілька днів на одній з площ зібралися прихильники Звіада на мітинг, який був безцеремонно розігнаний незнайомцями в балаклавах, що просто розстріляли натовп з калашникових.

Тому Шеварнадзе, захопивши владу в описаний вище спосіб, отримав нові проблеми на додачу до старих. Дивлячись на увесь цей веселий політичний бардак, абхази теж загорілися бажанням від грузинів бути подалі. Що викликало вервечку подій результатом яких було введення грузинської армії на територію автономії. Їм навіть вдалося на початку ізолювати абхазо-російський кордон і блокувати фактично увесь край. Але це мало допомогло.

Опір абхазів був шаленим, а підтримка з боку Росії і особливо чеченців максимально можлива. Одним з тих, хто отримав особливі відзнаки за війну з грузинами, був згодом усім відомий польовий командир Шаміль Басаєв. Підтримка надавалася добровольцями, артилерією, військовими літаками без розпізнавальних знаків, гуманітарними вантажами від МЧС все того ж Сергія Шойгу. І це все за правління ліберального Єльцина, який теж традиційно заперечував участь РФ. А пізніше дехто з тодішнього керівництва навіть посилався на якусь самовільну участь корумпованих військових, що виглядало смішно, якби не так трагічно.

Війна в Абхазії з боку виглядала дуже дивно, бо в ній брало участь відразу дві армії грузин: нова урядова Шеварнадзе і стара уже зі статусом повстанська Гамсахурдії, що один одну ненавиділи. Зрозуміло, що за цих обставин та підтримки абхазів росіянами і чеченцями довго конфлікт тривати не міг. Так чи інакше грузинам довелося зрезигнувати, а за ними рушили в дорогу сотні тисяч грузинського мирного населення. В загальній масі пішки, з клунками крокуючи по дорогах через височезні гори. Не рідкими були картини коли батьки волочить на спині пакунки з їжею, а діти рухаються поруч з автоматами на плечі видивляючись ворога. Цим колонам довелося тижнями крокувати мальовничою місцевістю, ночуючи прямо в лісі при мінусових температурах.

Фотограф Кшиштоф Міллер, за збігом обставин втрапив в таку колонну відступаючих і мав змогу спостерігати безліч трагедій в дорозі. Замерзлих на ранок покійників, розкидані сімейні альбоми, силуети дітей з калашами на плечах. Дещо втрапило на плівку його фотоапарата і стало історією, яку він переповів в цікавій документальній книжці «13 війн і ще одна». Грузія, Чечня, Конго… Робота для справжнього чоловіка, сказав би класик…

З кожної історії варто робити висновки. Будь-яку колотнеча всередині сусідньої країни для росіян завжди шанс відрізати ще шматок її території. Якщо це переростає не дай Боже в громадянський конфлікт (байдуже чи він суто внутрішній чи інспірований зовні) під шумок буде гарантовано відрізано ще шмат чи закладено підвалини, щоб це можна було зробити в майбутньому. Лише єдність, розум та спільна праця над досягненням загального добробуту може зупинити агресора. Будь-які чвари та перевороти гратимуть на руку підступному ворогу, що може десятиліттями чаїтися очікуючи доки ви схибите. Що й сталося 08.08.08 в Грузії… Епоха німецьких бліцкригів давно завершилась. Сучасні війни не мають ні початку ні кінця, а є перманентними способом існування окремих держав. По іншому вони просто не вміють.


Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Суворий

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо