Князь Євстафій Рожинський, гетьман з 1514 по 1534 рік

У свої ранні роки, подорожуючи Францією та Німеччиною, присвячуючи себе науці, Євстафій Ружинський (? — 1534?) здобув багато цікавих знань, особливо в мистецтві війни.

Першим його важливим діянням було перетворення української армії. Згідно з колишнім управлінням, козаки лічилися на околиці, або курені, і називалися куренною або околичною шляхтою. Куренями або околицями керували обрані куренні отамани, які судили сварки та суперечки менш важливого значення, тоді, як більш значні позови та суперечки про землю, вирішувались повітськими та цивільними судами. Щодо військової служби, були призначені повітові хорунжі, вони доглядали та зберігали озброєння. Під владою хорунжих були повітові хоругви, присвячені охоронцям товариств. Коли мала відбутися якась виправа, хорунжі повідомляли по куренях, вказуючи місце зустрічі, яке зазвичай було або в Białych Miezach між Борзною, Конотопом та Ніжином, або в Крилові за Дністром. Полки були сформовані з щойно зібраних козаків, а сотенних обирали в них вільними голосам. Їх влада тривала до кінця експедиції. Після повернення всі поверталися до початкового стану.

Такі форми були причиною різних зловживань. Нерідко козаки без повістви від хорунжих вибирали старшин. Найчастіше це траплялося в прикордонних місцевостях. Тоді раптом з’явились полки, які називали добровільними, що вторгалися в Туреччину, Крим та Молдову, говорячи, що хочуть звільнити рабів, а, насправді, вони йшли за здобиччю.

Гетьман Ружинський скасував усі ці непорядки та свавілля. Він створив двадцять полків по 2 000 козаків і дав їм імена по назвах головних міст, з яких Київ був першим. Поділив полки на сотні, а сотні отримали назви від назв містечок. Ці полки були сформовані і комплектовані молодими козаками, обраними з куреня і околиць шляхетських та зараховані до реєстру. Половина з них була кінна і була завжди в полі, а друга піша і становила гарнізон міста. Одяг та зброя були однаковими для всіх і фінансувалась за власний рахунок відповідно до заданного стандарту, кожен мав жити у себе вдома. Під час війни вони отримували оплату з української скарбниці.

Муштра з маленькими поправками залишилася колишньою.

Для заохочення добровольців було створено п’ять полків з добровільних бажаючих, які брали імена від імен своїх полковників, яких призначав гетьман. Взагалі їх називали гультяями, вони отримували дуже малу оплату, а найбільше займалися риболовлею та полюванням, і жили на річках Самара, Буг та Дністер.

Усі ці зміни були затверджені Зигмунтом I, і незабаром він переконався, яку користь вони несуть.

У 1516 р. Кримський хана вирушив до Польщі та України. Гетьман виступив проти нього, зустрів його на кордоні біля Білгорода, що над Донцем, і дозволив себе атакувати. Хан негайно оточив його з трьох боків за азійським звичаєм і зі страшним криком, випустивши хмари стріл, кинувся в атаку. Гетьманська армія з одного боку торкалися річки, а ззаду - табору. Кіннота зіскочила з коней і утворила трикутник з піхотою. Напад варварів був зупинений сильним вогнем картечним. Татари, побачивши величезний і раптовий хаос у натовпі, стрималися. Гетьман наказав не рухати свої війська, а татари розуміючи, що козаки можуть лише захищатись, але не нападати, повторювали атаками протягом дня. За ніч вони відійшли назад у степ на кілька верст і таборували там з усією безтурботністю Азії.

Після півночі гетьман і козаки вийшли в степ і тихо перебралися ближче до табору татар, прибувши туди на світанку, коли коні були не під вуздечкою, а на мотузках, прив’язаних до руки сплячих солдат.

Гетьман направив вперед кавалерійський загін із ракетами, який, прибувши до татарського табору, випустив ракети між кіньми. Перелякані вершники почали розбігатися, волочачи позаду мечі, а тим часом решта козацьких військ з артилерією вразили татар, що тікали напівсонні, і знищили їх дощенту. Весь табір та скарб потрапили до рук переможців.

Вцілілі татари розбіглись на різні боки, поширювали страх і новини про поразку в мусульманських країнах. Бусурмани з татарського Білгороду на Дунаї, довідавшись про розбиття хана та взяття його обозу козаками, вирішили відбити здобич, і коли гетьман повертався з Білгороду руського, затупили йому шлях. Ружинський відправив здобич на Умань а сам, переправившись, сховався в очеретяних болотах на річці Кадима, і, лише з`явились вороги, оточив їх, розбив і останки загнав аж до Акермана, примножуючи здобич, забрану у хана.

Відтоді, віддаючи дань хоробрості та завзяттю козаків, багато поляків почали вступати до українських полків і теж з гордістю називають себе Козаками.

Незабаром Ружинський помер, а на його місце було обрано Венжика Хмельницького.

Дашкевич у цей час все ще жив у Запоріжжі і щороку його ім`я сяяло на полі слави у війнах та нападах на Крим та Туреччину.

Іслам, син Махмет Гірея, скинутий двічі з кримського престолу Сайдетом Гіреєм, втік до запорожців. Мстивий Сайдет з великою армією та 50 гарматами приїхав до Черкас, об’їхав місто і тринадцять днів його намагася здобути, але Дашкевич настільки майстерно і мужньо чинив йому опір, що знуджений наїздник втратив терпіння. Він вирішив укласти угоду з кошовим і запросив Дашкевича у свій табір. Кошовий, отримавши в заклад кількох знаних татар відправлених до нього з посольством, пішов до ворога, як лицар, без зброї. Сайдета торкнула його сміливість, він запросив його побанкетувати, після чого вони взялися за домовленості. Хан вимасгав видати йому Іслама, сина Махмет Гірея, але кошовий рішуче відмовився, сказавши: "особа гостя є свята". Хан прийняв умови Дашкевича.