Чому при владі в колишньому СРСР залишися комуністи та до чого тут ГКЧП?
Маша Гессен, російська журналістка, в своїй біографічній книзі про Путіна «Людина без обличчя» зі слів Марини Сальє, знаної активістки та депутатки від Санкт-Петербурга на початку 90-х, розповіла цікаву історію. Перебуваючи в Москві на похоронах трьох хлопців, що загинули під час путчу ГКЧП під гусеницями танка, вона йшла в колоні поруч з Миколою Гончарем, що очолював тоді раду міста. І цей демократ всю дорогу раз по раз перепитував її: «Марина Євгенівна, що то було?». І так разів десять…
А що ж це справді було? І чи дійсно те, що було, було тим, що було…
ГКЧП або просто путч колишніх комуністів, військових та КДБ в СРСР раптово розпочався і так же раптово закінчився в серпні 1991 року. І власне в головах не багатьох не геть дурних людей виникло багато питань.
Як така потужна, таємна організація, як КДБ, що сама влаштовувала перевороти по всьому світу або принаймні намагалася це робити неодноразово, могла так бездарно влаштувати те щось, що нагадувало спецоперацію повних профанів. Історія повна прикладів вдаліших путчів: генерала Франко в Іспанії в 1936 чи Піночета в Чілі. Безліч путчів було в Африці. Таємна радянська поліція, невидимі агенти якої були присутні в найвіддаленіших частинах континентів і ефективно там працювали раптом виявилася пасивно злочинною по відношенню до власної вотчини.
Феєричний переворот не супроводжувався тотальними арештами опозиції, що по класиці мало б статися в першу чергу. Єльцин та компанія вільно пересувалися містом і він навіть не був зранку заблокований у власному будинку, як останній генсек. Горбачов чомусь в перший день не опинився на Лубянці, а продовжував плескатися у заблокованих зовні фороських ваннах. Не було ізольовано геть нікого в радянських республіках. Військові частини, які так загрозливо з`явилися в Москві, були паралізовані повною відсутністю подальших наказів. А очільники військових округів по країні пасивно очікували введення в дію військового стану так, ніби попередньо взагалі не були поінформовані, що це варто робити. Десь поділися навіть снайпери, діяльність яких ледь що приписувалося лихому КДБ. А кінцева капітуляція сталася взагалі через відключення ГКЧП електроенергії та забороні місцевих московських чиновників проводити банківські операції. «Над Іспанією ясне небо» в СРСР не спрацювало. І можливо цьому таки було логічне пояснення.
Путч став лише маскарадом, за фасадом якого ховалося бажання КДБ безкровно розвалити СРСР. Перешкодою на цьому шляху був Михайло Горбачов, який щиро боровся за радянську імперію. Для цього він був готовий використовувати, як армію (згадуємо Прибалтику), так і політику (підготувавши новий союзний договір). Він вперто не бажав визнавати, що картковий будинок розвалюється на очах і спротив лише приведе до нарощення конфліктів по всьому периметру Російської федерації. Але, те що не бачив він, декому було зрозуміло…
КДБ влаштувало телевізійний переворот, для яскравої картинки якої додали групу хижих комуністів, танки та ілюзію масштабності захоплення влади силами зла, якої насправді не було (масштабності не було!). Після цього Борис Єльцин, скоріше всього добре поінформований попередньо, став безстрашним телевізійним героєм на броньовику, а Горбачов слабким і непевним свого майбутнього телевізійним невдахою. Ця надзвичайно елегантна комбінація, яка збила з пантелику навіть премудрих американців, дозволила вирішити купу стратегічних завдань.
Розпад СРСР був лише питанням часу. Національно-патріотичні рухи в республіках набирали силу, а подекуди вже взяли владу в свої руки усуваючи комуністів. Подальше загострення з боку Горбачова з метою скріпити і не віддати, точно нічим добрим би не закінчилось. І чим кривавішим був би спротив – тим гірші наслідки були б для колишніх комуністів та кедебістів. Сценарій Чехословаччини чи Польщі, де їх повністю усунули і нещадно люстрували, був одним з найменш бажаних. І все до цього йшло, якби через механізм ГКЧП КДБ не подало чіткий сигнал на місця, що розпад СРСР санкціоновано і покарання не буде. Потрібна була така собі м`яка імітація румунського путчу проти Чаушеску, де в колишніх комуністів непогано вийшло перебрати владу змінивши окрас на фоні загально-національного повстання.
Як наслідок, практично у всіх республіках на чолі боротьби за Незалежність стали не націонал-патріотичні сили, а комуністи, які вміло вихопили ключовий психологічний актив, що міг привести до влади їх конкурентів. В Україні, до прикладу, борцем за Незалежність, раптом став Кравчук, що розчерком пера благодушно «відвоював» Україні свободу, а вплив Чорновола та інших дисидентів в очах виборців було знівельовано. Спецоперація ГКЧП дозволило зупинити ті сценарії зміни влади, що мали місце в східно-європейському соцблоці, де після тривалого спротиву новим політичним силам, комуністам, в кінцевому рахунку, дісталося на горіхи. Було дуже вдало прораховано, що відмова від грубої сили дозволить покращити імідж старої влади і цим самим суттєво підвищити шанси залишитися біля керма, ввівши в оману людей.
Що КДБ отримало в обмін? А в обмін отримало де факто спокій (хоч де юре подекуди заборону компартії) та захист рядових співробітників від люстрацій, що жваво обговорювалась, але тихцем зійшла нанівець... Ну і, ясна річ, їхнє «прекрасне далеке» зафарбувалося в значно рожевіші тони. А от для рядових громадян, яких, здавалося, щасливо оминув сценарій силового розвалу імперії, як виявилося, не дуже…
Отак просто виглядає відповідь на питання століття: Чому при владі в колишньому СРСР залишися комуністи? Це і була загальна стратегія виходу з історичного тупика для групи осіб при владі, що себе цілком виправдала, з чим ми їх і вітаємо.
