03.12.2019 16:58
Без обмежень
13 views
Rating 5 | 3 users
 © Мій світогогляд (Бібліотечка)

Теорія еволюції та походження людини

Дарвінізм | Частина 3 / остання

Дуже часто доводиться чути, та навіть й читати, наче б то Дарвін вчив, що людина походить від мавпи — це, звичайно є нісенітниця.

Питання стоїть інакше, — а саме: чи не похо­дить людина з одного боку, а людиноподібні мавпи з другого від далекого спільного предка? Зви­чайно, що „образливого" в тому немає нічого, як немає нічого образливого в тому, напр., для якого-небудь вченого чи професора, коли його брат у других буде кретином — ідіотом. То мова про брата у других, а тут же споріднення ще далеко подальше! Словом, відкинемо „образливість" і роз­дивимося, як стоїть ця справа. Перше питання яке у нас могло б виникнути, це таке: чи всі люди по­ходять від одного спільного предка? За сучасного стану науки відповідь може бути тільки одна, потакуюча. Ті різниці (колір шкіри, волосся, зріст, довжина кінцівок, невеличкі різниці в формі го­лови) які є між різними людськими расами знач­но менші чим, напр., різниці між гончаком і моп­сом або шпіцом, однак, всі згодяться на тому, що всі три породи є таки собаками й походять від спільного предка.

Над другим питанням, а саме про значність чи незначність прикмет які відрізняють людину від решти живих істот, спинимося трохи більше в окре­мому розділі, тепер же з’ясуємо значення чоти­рьох термінів:

a) Метизація — метизацією називається паруван­ня порід що належать до одного виду; (па­рування простого коня з арабським чи англій­ським).

b) Гібридизація — гібридизацією називаємо пару­вання двох різних видів (осла з кобилою). Гібриди палкі, але здебільшого не плідні.

c) Атавізм — атавізмом зветься нахил на­щадків переймати деякі прикмети своїх дідів і прадідів.

d) Поворот до первісного типу — гібрид, що народився від першого парування, при спарюванні з другим гібридом (оскільки зв’язок буде плід­ним) дасть нащадків не гібридів, вони повернуть­ся до одного з первісних гатунків.

Отже, походження людини від одного пред­ка доводить легкість метизації й часті випадки атавізму — тоді як наука не знає випадків гібридизації між людьми (хіба як дуже й дуже рідкі ви­нятки).

 

ЛЮДИНА ТА ІНШІ ЖИВІ ІСТОТИ

 

Людина розвивається з яйця так само, як со­бака, мерлан (риба), слимак, первісні стадії розвитку зародка мають велику зовнішню подібність і навіть до певної міри по­вторюють окремі моменти історії розвитку дано­го виду в віках від форм простіших. Звичай­но, певна зовнішня подібність (бо внутрішньо: в кожному зародкові закладено все необхідне для перетворення його тільки в один певний вид) не доводить, напр., що раз зародок людини має зябра та оселедець має зябра, то людина по­ходить від оселедця! Ні! Це лише показує, що серед безлічі предків яких мала людина, був, сотні тисяч або може й мільйон, років тому предок спільний з іншими ссавцями, який в минулих епо­хах мав якогось далекого прапредка, спільного з прапредками сучасних риб. Факт, що зябра, став­ши непотрібними, протягом дуже довгого часу були у нащадків того прапредка ссавців і лише поволі атрофувалися, — спричинився до того, що у зародкові в певній порі з`являються рудименти зябр і по тому, не перетворюючись в легені, просто зникають. Досліди Baer’a над зародками привели до такого висновку: „подібність між за­родками тим довше триває, чим ближче до се­бе стоять групи дорослих звірів". Звичайно по­дібність між зародком людини й мавпи триває найдовше. Отже, спинимося тепер над порівнянням дорослих істот, а зокрема — мавпи і людини.

Будова кістяка людини й мавпи дуже подіб­на, різниці, які мають кістяк людини й шимпанзе є значно менші за ті, які можна ствердити при порівнянні кістяків того ж шимпанзе й собакуватої мавпи — бабуїна, а проте ніхто не зважиться заперечувати спорідненість між бабуїном і шимпанзе, або, тим більше, творити для нього окре­ме „царство". Найбільша різниця є в обсягові черепа яка залежить від поверхні чолового відді­лу, що у людино-мавп рівняється 32% усієї мозкової поверхні, а у сучасної людини пересічно 43%. Відповідно до того обсяг черепа старої горили може вмістити 500 грамів води, а людини 1 000 гр. води. Однак слід зазначити, що черепи ідіотів вміщають від 500—600 грамів. Загалом же горила ближча до людини будовою руки, зате мозок її розвинутий мало, зуби мають хижий характер, череп укритий гребнями, до яких прикріплені ду­жі м’язи (слід пригадати, що є напр., кури, які ма­ють гребінь, а є такі, які його не мають — отже — це не така вже важлива прикмета). Орангутанг, як і людина, має 12 пар ребер (інші мають 13 пар), однак, зате різниться будовою кінцівок. Гібон різниться більше за інших мавп багатьма прикме­тами, але подібний будовою черепа й зубів. Шим­панзе зате найдужче нагадує людину будовою свого мозку й обличчя. Це все лише стверджує, що людина є близьким родичем мавпи й нема жодних прикмет, які б змушували нас до виді­лення людей в якесь окреме царство. Звичайно, над гумористичним поділом на чотирируких (мавпи) і дворуких не будемо зупинятися, бо вже давно доведено, що задні кінцівки мавп є таки ноги, лише з надзвичайно розвинутими пальцями, але з усіма характерними кістками ноги.

Покінчивши з анатомією, перейдемо до питан­ня чи не різниться людина своїм духом так грун­товно від інших звірів, що її таки треба виділити в окреме „людське царство“. У відповідь нагада­ємо, в першу чергу, слова високо-релігійної лю­дини — Агасіца, який заявив: „я не можу встановити різниці між пристрастями звірів і пристрастя­ми людської душі, хоча ці пристрасті можуть ду­же різнитися своєю силою і проявами. Я не міг би сказати чим відрізняються розумові сили ди­тини від розумових сил молодого шимпанзе“. Що ж до цього слід додати? Хіба таке:

1) різниця між шимпанзе і, напр., конем (хоча обидва є звірами) є більша значно за різницю між шимпанзе і дикуном островів Тихого океану, і певно не багато більша за різницю між тим же дикуном і Ф. Ніцше або Едісоном;

2) мова людини на первісному щаблі розвит­ку більше різниться кількістю понять від мови Шекспіра, чим від, мови людиноподібних мавп;

3) материнське почуття не є від того менш гідне пошани, що його помічаємо й у свині й у во­рони.

А раз так, коли ми дикуна, не зважаючи на його неінтелігентний вираз обличчя, недорозви­ток, бідність мови та інші прикмети, що різнять його від поета-генія або філософа, визнаємо все ж за людину, і раз наші найшляхетніші почу­ття властиві й звірям — то чому ми мали б від­діляти людину від інших істот неперехідним му­ром? Хіба до розвитку всіх „людських" прикмет дійшла людина не тою ж дорогою природного добору? — Так, скажуть нам, а де ж тоді перехідні вимерлі типи між предками людей і предками мавп? На це ми скаже­мо: безперечно в глибинах землі, але їх то­му важко знайти, що напр. якась нога бронто­завра, чи мастодонта вражає навіть неосвіченого робітника й він, знайшовши її, принесе і покаже іншим, а кістяка того предка звичайний, не вивчавши анатомії, копач не відрізнить від людського, а тому знайшовши його, хіба перехреститься побожно й закопає назад. Однак, у ро­ці 1892 голландський лікар Дюбуа знайшов на осторові Яві рештки кісток істоти, яка стоїть посередні між людьми й мавпами: названо її пітекантропус еректус (мавполюд прямоходячий). А ще від 1848 року почали знаходити рештки кісток, черепи, щелепи й інші, людей первісної будови, яких названо неандертальською расою. Порівняння кісток привело до того, що без сумніву ствер­джено, що у всіх відношеннях неандерталець стоїть посередині між пітекантропусом і люди­ною, а через пітекантропуса цілком наближається до людиноподібних викопних мавп. Відношення чолового відділу до всієї мозкової поверхні рів­няється у неандертальця 36% (мавпа 32% — лю­дина 43%). Таким чином, ця вимерла раса людей (т. зв. Homo primigemius) заповнює прогалину і є найкращим доказом правильності теорії.

 

ВИСНОВКИ

 

На підставі цього короткого викладу теорії добору читач і сам вже доміркувався, що хоча ця теорія є, поки що, тільки теорією, однак, вона, і лише вона, найкраще з’ясовує розвиток життя на землі, та пов`язує в логічну цілість усталені закони природи. У цьому році минає 75 років (бібліотечка видана в 1934 році в Перемишлі) від часу опубліковання Дарвіном його теорії, багато за цей час зроблено спостережень, багато знайде­но пам’яток минулого у геологічних шарах на­шої землі, однак, усі ті нові факти не в стані були похитнути цієї теорії, навпаки, вони дають на її під­твердження все нові докази. Однак не слід забу­вати, що ця теорія мала й має тільки з’ясовувати за­кони розвитку живих істот, а не розв’язувати пи­тання звідки взялося життя на землі, та взагалі у всесвіті — отже смішно є зв’язувати її з атеїз­мом. Чи коли в добре упорядкованій державі жит­тя пливе в межах законів, то це є доказом, що ні­коли не було законодавця? Сам Дарвін був без сумніву глибоко віруючою людиною й він сам так окреслив суть своєї теорії, та її відношення до питання віри: „Отже з повсякчасної боротьби, з го­лоду і смерті, маємо найдивніше явище, яке ми тільки можемо уявити — утворення вищих істот! Є величність у цій думці, що життя з його різноманітними силами було вдихнуте від Творця спершу тільки в небагато, або навіть в одну живу форму; і тим часом, як наша планета виконує безупинний свій кругообіг за одвічним законом тя­жіння, з цих первісних форм розвинулися й розви­ваються досі незчисленні форми дивної краси“.

Крім порушеного питання ще мусимо зверну­ти увагу на кілька моментів, які торкаються теорії еволюції живих істот, а саме:

1) Дехто чомусь вважає, що теорія природного добору вбиває громадські інстинкти і про­повідує крайній, анархічний індивідуалізм. — Очевидно, це є наслідок повного нерозуміння теорії. Теорія говорить, що вид перемагає інших у боротьбі за існування не якоюсь одною певною прикметою, а різними; в кожному окре­мому випадку тими, які відповідають вдачі і струк­турним особливостям та можливостям даного виду. Тому абсурдною була б вимога, що б леви жили великими гуртами (тоді їм певно довелося б зайнятися раціональним плеканням худоби!), але гуртове життя мурашок, бджіл, мавп, коней та інших тварин дає їм багато поважних плюсів у боротьбі за існування.

2) Природі залежить не на добробуті окре­мих одиниць, а на розвиткові й поступові виду. Тому неправдою є, що крайній егоїзм є найціннішою прикметою згідно з цією теорією. Навпаки, одиниця, (яка звичайно мусить намага­тися виступити гостро проти всіх своїх ворогів думаючи лише про своє життя), і життя мусить не вагаючись віддати в обороні своїх нащадків, або (коли живе громадою) в обороні своєї грома­ди, свого виду! Приписи людської етики у різних народів та в різні часи були різні, але ко­ли ми проаналізуємо ті приписи та їх вартість для умов в яких вони існували, побачимо, що вони всі укладалися в рамках основної етичної засади — етики самої природи, яку можна сфор­мулювати так: добрим є все те, що веде до скріп­лення й розростання виду, злим є все те, що ослаблює вид і зменшує шанси перемоги в жорстокій боротьбі за існування.

3) 3 двох попередніх тверджень з одного бо­ку не випливає, як твердять соціалісти, потреби охороняти слабших, кволих і т. п. (бо охорона надійного молодняку, протягом першого періоду їхнього зросту — є охорона сильних, майбутніх нащадків), а з другого боку не виходить що грі­хом є, напр. лікувати фізично кволу людину (це примітивне розуміння сили — може ж бути напр. сухітник — геніальним хіміком чи фізиком і то­ді він з погляду теорії є дужий, бо забезпечує на­щадкам свого виду перемогу в боротьбі за існування).

Не можемо ще проминути мовчанкою важли­вого для людини безсумнівного факту. Мільйони років тягнеться на землі запекла боротьба, в ко­трій одні геройські, другі безславно гинуть, вими­рають цілі види, а на кін життя виходять нові, що б знову боротися і перемогти, або загинути. Ця боротьба лягла в основу поступу й розвитку тва­ринних та рослинних форм, це один з незмінних законів природи. Мільйонно-віковий досвід ствер­джує, що в результаті дала ця боротьба не вини­щення життя, а поступ, буйність і красу! Навіть страшно подумати що було би, коли б якась сила, напр. в добу панування ящурів, спинила дальший розвиток усунувши чудом боротьбу за існування! Може тим вимерлим ящурам це й сподобалося б, більше того, може б певна кількість їх доховала­ся б до цього дня, але певно нас тоді не було би на світі! Тепер виникає питання, чи для тих, що житимуть за тисячі років після нас, ми не будемо здаватися мало що вищими за сучасних мавп? У світлі теорії природного добору можемо ясно бачити, що всякі плани, які мали б на меті спинити безнастанну боротьбу є абсурдні вже тому, що діяння законів природи є безупинне і людина спи­нити їх чинності не може, а крім того, це й без­цільно та некорисно для майбутнього. Зате люд­ська воля може й повинна виявлятися в бажан­ні бути дужими й перемагати інших у безнастан­нім бігу до незнаної нам мети.

Прихильникам ми­ру, що насолоджуються тишею сонячного пополудня в затишному садку і вказують на „мир“ що панує довкола, — порадьмо протерти заспані очі й подивитися уважніше довкола себе — тоді вони побачать вічну боротьбу й лише її. Боротися й здобути перемогу для свого виду — це оди­нокий і найважливіший закон, якого значення з’ясо­вує нам саме теорія Дарвіна й незалежно від біль­ших або менших змін, чи доповнень, які можливо принесе майбутній розвиток науки, цей закон один лишиться непорушним, як і був він мільйони років тому.




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 06.12.2019 04:01  Борис Костинський => © 

Я вчився в школі з 1967-го по 1977-й і в нас про дарвінізм казали дуже мало та вкрай примітивно. Біолог на прізвище Яресько був дядечка з явними ознаками хвороби Альцгеймера, в нього трусилася голова та руки і він виглядав повністю жалюгідним. Над ним знущалися учні і його уроки були такою собі великою перервою. :-))) Так що, я біології в школі не вчив. А от що зараз кажуть українським дітям не знаю зовсім. Тут хтось для чогось виклав підручника хімії для 7-го класу - можливо, виставлять і "Біологію" теж. Як виставлять, то погортаю той підручник - це цікаво. :-) 

 06.12.2019 01:05  © ... => Борис Костинський 

Мені здається, що в нашій школі окрім дурнуватого, що людина походить від мавпи, більше нічого про дарвінізм і не вчать. Можливо я помиляюсь. 

 06.12.2019 00:52  Борис Костинський => © 

"Боротися й здобути перемогу для свого виду — це оди­нокий і найважливіший закон, якого значення з’ясо­вує нам саме теорія Дарвіна й незалежно від біль­ших або менших змін, чи доповнень, які можливо принесе майбутній розвиток науки, цей закон один лишиться непорушним, як і був він мільйони років тому."
Треба викарбувати це в кожному дитячому садку та школі! Бо серед українців ладних боротися, на жаль, драматично мало... 

Публікації автора Суворий

Літературні авторські твори, вірші, проза, публіцистика та інше