Людини коханої руки
На тоненькій жердині, на самім краю
Підкорившись обставинам мовчки стою.
Лиже п’яти могутній віщун-океан,
В спину дихає совісті власний вулкан.
І молю, і благаю - зростайте крилята,
Назріває за мрії таємні розплата.
Не щемить під лопатками, ні не лечу
І сміються круки з намагань досхочу.
Ані хмари м’які, ні перина снігів,
Не полегшують участь в хвилини лихі.
Що не дасть нам упасти згораючи в муках,
Лиш людини коханої впевнені руки.
м. Кривий Ріг, 2013р
