Бік Сонця
з рубрики / циклу «Архів»
Колись «колом» було «Сонце»,
тепер це просто місце точок площини.
Колобок колись для мене був героєм.
Тепер став символом буденщини без новизни.
Здається не казковим, а простим знайомим.
Він поруч котиться дорогою,
тільки я з насторогою,
а він, наспівуючи пісень.
Ми з ним схожі до життя жагою,
різнимося хіба що вагою.
У мене, на відміну, дві ноги та пара рук,
Проте не додає мені це впевненості у житті.
Його пісні знаходять відгук,
мої – загублені у паям’яті, невисловлені, десь у небутті.
У нас із ним одні на двох ведмеді, зайці та вовки.
Страху натерпівшись та змужнівши на очах,
Навчились з Колобком заговорювати зуби та битися словами, мов на мечах.
Сили ворожої ми не боїмося, а ось улесливості навіть дуже.
Адже немає гіршого за зрадництво того, кого звеш «друже».
Колобок таких лицемірів називає лисицями,
обходить манівцями,
боячись бути з’їденим.
Усе ж таки він Колобок, а значить – Сонця бік.
З Сонцем під боком якось легше.
Головне – ставитися до всього якомога іронічніше,
Тоді не страшно бути з тіста,
Бо тісто може бути норовистим.