Спогади

Вереснева п’яцца раптом ожила їхнім сміхом. Повз мене проходила компанія дівчат — так, ...

Чоловік на велосипеді легко прослизає крізь ранковий натовп. На кермі — плетений кошик із хліб...

Матіна виходить із кав’ярні, коли п’яцца ще тільки прокидається. Біла сорочка, засмаг...

Під каштаном — синьйор. Сивий, сухорлявий, із засмаглим обличчям, на якому літо залишило т...

У будинку, де я живу, є два чорних коти-близнюки. Наш будинок стоїть у дивному місці. З одного бо...

Ось і настав час поділитися мій шлях Онкологія це не вирок, але може ним стати, якщо опустити ру...

Про нелегкий вибір кримінальної спеціальності...

Лютував холодний листопад 1920 року. На переміну падали як не дощ, то сніг. Морози почали заковувати глибоке липке болото, перетворюючи його в гостру сталеву гр...

Не встиг я закінчити Інститут, як мене покликали до роботи у Харкові на посаду секретаря журналу „Плуг".

Десь у середині 1926 року мене було делеговано від Чернігівської філії „Плуг" на Всеукраїнський плужанський з`їзд до Харкова.

Коли моя донька принесла мені звістку в 1942 році, що німці масово мордують євреїв та спалюють у крематоріях, а з їхнього попелу виробляють мило, то я прийняв ц...

У 1933 році я була студенткою Київського Транспортного Інституту (збудованого в основному силами самих студентів). Бувши ще зовсім молодою, на мою долю припала ...

На республіканський захист робіт Малої Академії наук я не покладав особливих надій, і тому те, що я не зайняв призового місця, мене не розчарувало. Були сильніш...