- Через два тижні у мене іменини. Мені хотілося б побачити в газетах поздоровлення від знайомих, друзів і підлеглих. Само собою, витрати, пов`язані з цим, я беру на себе. Але я не хочу, щоб привітання до іменин було збитим, банальним.
Цей стислий огляд розрахований не на учасників пропагандиських змагань, а на читачів, щоб вони могли хоча б приблизно орієнтуватися в прийомах полемічної боротьби.
Олену запросили на ювілейний вечір. «Цікаво, – подумалося їй, – скільки років не бачилися…» Перед очима постала сцена: нинішній "винуватець торжества" – років п’ять-сім тому в Українському домі. Олена з власною книжкою – за персональним столиком на книжковому ярмарку. Ювіляр – неподалік. Те, що він має неабиякий стосунок до «українських меценатів», Олена тоді ще не знала.
Майже на всіх цінниках значиться сума, що закінчується у гривнях на «9», і ще й у копійках – теж кінцева «дев’ять». Керівники супермаркетів, певно, за дурників покупців сприймають! - обурився сусід.
Чи міг би я бути Львом Толстим? За дворянським походженням ні однозначно, а от якщо копнути у генеалогічний корінь, то мені можливо бути (офіційним чи неофіційним) нащадком древніх князів, як і всім народженим українцям, (за формулою ми всі княжі діти, ще й можу нарватися, що я швед чи там фін).
Червона Шапочка помітила в запитах цікаві питання: «Як написати вірш про себе», «Написання віршів», «как скласти вирш про бабусю». І, правду сказати, спочатку посміялася, а потім пораділа за людей. Адже легше ж просто здерти написаний кимось вірш! І не перейматися, що то буде зовсім не про того себе, і бабуся вийде зовсім не така… А от коли людина вже розуміє оте «не таке», і хоче, щоб було таки «таке» - то це треба тільки вітати. Тому, йдучи назустріч побажанням трудящих (чи то пак, користувачів), Шапка з властивим їй дитячим ентузіазмом взялася за невдячну, безглузду і даремну роботу – написання інструкції по написанню віршів (ох і речення, господи прости, що значить – неук!)))
А оскільки на носі Міжнародний жіночий день, то, вирішила приурочити.