Найновіші публікації в розділі «Новела»

Пошук по сайту

  • Іван Марний
    5 | 3

    «Ввечері» 18+

     © Іван Марний


    «Президент прибув з робочим візитом…» - доносилось з маленького радіоприймача ...

  • Ледащо

    «Світло»

     © Ледащо

    Я намагаюся йти впевнено та сміливо. Знаходжу в собі одну з темних-претемних кімнат серед бесзіру нш...

  • Ледащо
    5 | 1

    «На спомин»

     © Ледащо

    Чи справді з ним тоді був її дух-примара?
    Парило. Задушливе повітря стискало наші голови мов лещата...

  • Влад Дяден
    5 | 2

    «Зів’ялі троянди з її могили» 18+

     © Влад Дяден

    Троянда... Там була зів’яла троянда з її могили... Проте на відміну від попереднього разу, він не втік, а підняв її та підніс собі до очей. Ай! Чоловік випадково вколов собі палець об колючку й впустив її на підлогу. Потекла кров... Ні, не з пальця, а з зів’ялої троянди.

  • Уеллс Герберт

    «Чарівна крамниця»

     © Герберт Уеллс

    Ту чарівну крамницю я бачив здалеку кілька разів; а раз чи двічі навіть проходив повз її вітрину, де лежало багато привабливих дрібничок: чарівні кульки, чарівні кури, чудодійні ковпаки, ляльки для черевомовців, кошики з причандаллям для фокусників, колоди звичайнісіньких на вигляд карт і таке інше.

  • Сойчине крило«Сойчине крило»

     © Іван Франко

    Завтра Новий рік і заразом сорокові роковини моїх уродин. Подвійний празник. А бодай подвійний пам’ятковий день. І я надумав стрітити його незвичайно, празнично.

  • Синій листопад«Синій листопад»

     © Микола Хвильовий

    З моря джигітували солоні вітри. Мчались степом і зникали в Закаспії.
    ...Північний Кавказ...
    Над станицею мовчали недосяжні голубі верхів`я. Дрижали зорі й сполохано перебігали до небокраю, до гірського масиву.
    Іще проходив невідомий синій листопад.

  • Мати«Мати»

     © Микола Хвильовий

    Батько цих бойових хлопців помер дуже давно — так давно, що й не скажеш. Поховали його на осінньому кладовищі в тому ж таки дореволюційному містечку і саме тоді, коли Остап та Андрій тільки-но розпочинали свою життєву путь.

  • Михайлишин Олена
    5 | 3

    «Житє»

     © Михайлишин Олена

    Історія про гірку долю жінки, яка, незважаючи на ні що, не зламалась, змогла протистояти усім негараздам.

  • Вечірня година«Вечірня година»

     © Василь Стефаник

    Не міг сісти, так його щось гнало від стіни до стіни. Ходив та ходив по хаті. Обстановка хатня і кути замазувалися і пропадали в вечірнім сутінку, а в голові зарисовувалися давні образи щораз виразніше.

  • Гріх«Гріх»

     © Василь Стефаник

    Думає собі Касіяниха, що то буде. Чоловік вчора вернув з фронту, напився води і спить. Чути від нього сажу із колійового вугля. На горні блимає каганчик. Коло неї з одного боку раз по раз розкривається величенька дівчинка слюбна, з-перед війни. А московський байстрюк раз по раз шукає грудий.

  • Деревій«Деревій»

     © Григір Тютюнник

    Як тільки тихі весняні повені зійдуть з лук та лугових видолинків, полишивши на молоденькій траві рудий слизькуватий мул, занесений хтозна-звідки, з яких земель, Данило Коряк, чоловік худий, цибатий, плоскогрудий, але широкий у кості — сорочка на його плечах розіп`ята, мовби кроляча шкурка на граблищі, — лаштується в путь.

  • 5 | 1

    Дикий«Дикий»

     © Григір Тютюнник

    Коли Санькові Бреусу не йти на роботу — випадає це не часто, а хіба що в неділю у передобід і полудень, — тягне його між люди. Не поговорити, ні. На балачку Санько і змалку мамулуватий, через що й прозвано його Диким.

  • Серце«Серце»

     © Григорій Косинка

    Трохименко примружив очі: над головою йому, над золотим колосом подільської пшениці високо стояло сонце.
    Димні хмарини, схожі на бабине літо, заткали були на сонце на одну лише мить…

  • Темна ніч«Темна ніч»

     © Григорій Косинка

    Смеркало. Кущами Щербачкової ліщини, обережно розмовляючи, крались сіро-чорною смугою постаті озброєних людей.
    — Ой, які нетрі!

  • Вечірні тіні«Вечірні тіні»

     © Григорій Косинка

    Огненними стовпами підперло сонце Дівич-гору…
    Срібно-золотими карбованцями ласкаво сипнуло в замріяні дніпрові хвилі, запалало мільйонами світів, заграло бризками і, як ляльку, поцілувало синьо-білий пароход, далі посміхнулось зеленими лугами до верболозу і соромливо, по-дівочи, сховалось за вербами.

Анотація до розділу «Новела»