Між двох огнів…
Ніка Нікалео "Любові полум`я" (2013)
Обдарованість – талант – геніальність… Що є початком цієї парадигми, а що кінцевою ланкою? І ще: у яких межах протікає життя людини непересічної, володіючої винятковим талантом? У загально усталених буттєвих вимірах чи поза рамками таких? А якщо такою геніально обдарованою людиною є жінка? То чи не означає це, що до загального переліку перепон на шляху до слави і успіху додаються ще й додаткові, спроектовані гендерною нерівністю? Таким непростим є коло питань, що його окреслює перед собою і читачем у своєму новому романі «Любові полум’я» Ніка Нікалео, але найголовнішим тут, тим, що заступає суєтну мирську славу, багатство, визнання, все ж є кохання (кохання, власне, винесено вже у назву твору «Любові полум’я» і цілком природно, що саме воно є в центрі оповіді роману).
«Люди самі собі вигадують мораль. Це – все для маси, якій потрібен дороговказ. У тебе величезний потенціал, ти володієш талантом. Для обраних людей немає норм і правил. Вони самі їх і порушують. Що тобі до чиєїсь думки?! Хіба це вони страждають? Хіба вони допоможуть, коли щось станеться не так, як ти малюєш в уяві своє майбутнє?» («Любові полум’я» Ніка Нікалео). Власне, ці слова, промовлені до головної героїні оповіді співачки Віоли її подругою-психологом, можна було б узяти за своєрідний епіграф до роману. Віола – не така як інші, у першу чергу, в силу свого обдарування: вона має унікальний голос, який може водночас як піднести її на небачені висоти, так і стати причиною найбільшого життєвого розчарування і, цілком не виключено, навіть і психологічного зламу. Увесь подієвий ряд твору розгортається навколо Віоли. Ніка Нікалео чимало сторінок присвятила майстерному розкриттю душевних станів своєї героїні, її внутрішній трансформації і болючому переродженню на шляху до себе – нової – успішної – і – щасливої – співачки. Письменниця постійно ставить Віолу у ситуацію межового вибору «або – або». Серед таких бінарних опозицій, в яких співачці Віолі слід розібратися і обрати правильно (без права на помилку!) насамперед слід відзначити: «справжнє кохання, але заборонене і суспільно табуйоване – нелюбов, освячена людськими законами і церквою», «зручна роль домогосподарки, яка має своєрідне співоче хобі – непроста роль прими й зірки світових сцен», «співачка у межах рідного театру – переможниця престижних конкурсів», «контракт і світова сцена – сиділка біля коханого-інваліда». Художня дійсність «Любові полум’я» відтворює життя таким, яким воно є насправді – непередбачуваним, не прогнозованим, із щоденною вимогою зробити наступний хід. І якщо Віолі вдається подолати всі перешкоди на шляху до омріяного, то на шляху її коханого постає, ніби примара, непоборна сила фатуму…
Колізії роману відбуваються майже у наш час. Основним місцем розгортання оповіді виступає культурна столиця нашої батьківщини – Львів, ширше неповторний вимір Західної України. Така часопросторова прив’язка твору має своє безпосереднє втілення у численних описах міського й заміського пейзажу, типового для Галичини й Прикарпаття, відтворенні неповторного чару, звичаїв і побуту цієї мальовничої місцевості. Усе це надає тексту «Любові полум’я» особливого колориту й навіть певної екзотичності (адже не всі читачі мають можливість часто навідувати, скажімо, Львів, а читаючи роман Ніки Нікалео вони отримують змогу віртуально переглянути і надихнутися картинами галицького життя). Проте така прив’язка до певної місцевості зовсім не звужує концепції твору, не заступає авторці можливість до надання проблемам, порушеним тут, загальнолюдського звучання у межах гуманістичних вимірів художньої літератури.
Серед композиційних особливостей роману «Любові полум’я» слід відзначити нетипову фабулу, у якій кульмінаційний момент винесений на авансцену твору: з першої ж глави читач дізнається про нещастя, яке спіткало головного героя, і вся подальша оповідь розгортається під знаком неминучості цієї катастрофи. Також цікавими читачу видадуться поглиблений психологічний дискурс роману, увиразнений «коментуванням» професійного психолога (одна з героїнь твору Катерина має фах психолога) і навіть вставками із фахової літератури; також «спідня», закулісна складова богемного життя опери й сцени загалом; надана авторкою можливість зануритися у глибини справжнього почуття, яке, на жаль, не багатьом дано пережити.
Твір Ніки Нікалео тяжіє у межах жанрового визначення до любовно-психологічного, з елементами містичного та інтелектуального дискурсів, роману. Текс «Любові полум’я» написаний легко, не переобтяжений зайвими деталями й описами, через те буде цікавим найширшій читацький аудиторії, представники якої отримають, безумовно, справжній катарсис після його прочитання!
Київ, 13 лютого 2014
