Думка
"Тече вода в синє море"
Борис Лятошинський написав пісню
Пісня у житті українського народу – то щось настільки важливе й питоме, що значення її важко переоцінити, і тут доречними будуть найбільш пафосні слова. Справді, що наш народ без пісні? Це ніби людина, позбавлена мови! Пісня – це народна душа! Без жодних перебільшень.
Якими є роль і значення пісні у творчості Тараса Шевченка? Поет стояв біля витоків народного пісенного слова, змалку засвоїв його архаїку, ритміку, традиційні словесні звороти. Чи не тому його твори сприймаються як автохтонні, як природний вияв української ідентичності? Звісно, що можна до безкінечності розмірковувати над феноменом поетичного доробку Тараса Шевченка, шукати першопричини, окреслювати вагомі чинники і впливи, але беззаперечним лишається одне: поетове слово перебуває у межах українського пісенного простору (чи не тому його твори так легко лягають на музику?)! Безліч поетичних текстів Тараса Шевченка було покладено на музику – різними композиторами і в різні часи. Хочеться спинитися на найбільш відомих із них, зосередитися на тому, наскільки композитор сприйняв ідею поета, розглянути, чи співпало творче бачення.
Одним із найвідоміших творів Тараса Шевченка, покладеним на музику (здійснив це композитор Борис Лятошинський у 1949 році), є «Думка (Тече вода в синє море)» (1838 року написання). Це один із ранніх творів поета, який народився у період його перебування в Санкт-Петербурзі й увійшов до першого видання «Кобзаря» у 1840 році. 1838 рік був знаменним у житті Тараса Шевченка! Винятковим насамперед тим, що саме у цей час відбувся викуп його з кріпацтва й отримання статусу вільної людини. Також у цей період майбутній Кобзар під керівництвом одного зі своїх визначних вчителів Карла Брюлова робить неймовірні успіхи у малярстві (художник-початківець, який не мав ґрунтовної фахової освіти, за рік-два опановує ті навички, на оволодіння якими у інших йде до десяти років наполегливої праці). Зрештою, «Думка» написана у той час, коли Тарас Шевченко ще не пов’язує своє життя із поетичною творчістю, а радше із художнім мистецтвом (і звичайно ж, навіть не здогадується, про своє месіанство і про роль свого слова у долі українського народу).
«Думка» – твір, який віддзеркалює ознаки романтичного світобачення, властивого тій добі, в якій жив і працював Тарас Шевченко. Поет ще молодий і натхнений сивою українською давниною юнак! Він не підозрює, які важкі випробовування йому уготовано пройти на життєвому шляху… І він ще дуже далекий від сатиричного переосмислення свого часу, властивого поемам «Сон» і «Кавказ». Тональність «Думки» урочиста й піднесена; її поетика будується на стилістичній фігурі повтору, питомій для української усної народної творчості. Повтори виконують роль не лише стилізуючих компонентів, а й створюють сугестивний настрій, накочуються на читача хвилями синього моря (море у цьому творі не лише пейзажний елемент, а й певний ірраціональний простір, який постає мов непоборна перепона на шляху козака).
«Тече вода в синє море» складається з двох частин. У першій йдеться про роздуми й переживання молодого козака, який надумав йти шукати долю аж за синє море, тобто, на чужину. Внутрішній голос ліричного героя намагається напоумити його не покидати батьківщину:
«Куди ти йдеш, не спитавшись?
На кого покинув
Батька, неньку старенькую,
Молоду дівчину?
На чужині не ті люде,
Тяжко з ними жити!
Ні з ким буде поплакати,
Ні поговорити»…
Та все ж козак, не дослухавшись до внутрішнього чуття, рушає за синє море. Тарас Шевченко опускає сюжет подальших подій, підсумувавши у другій частині «Дуки»: «Думав, доля зустрінеться, – спіткалося горе»… Може б, козаку варто повернутися? І хотів би він, але ж «шляхи биті заросли тернами»… Ірраціональний мотив горя, невідворотності злої долі є незбагненним для людської логіки. Автор не дає конкретизації того, у чому полягає горе: це не має принципового значення для поета-романтика. Можливо, зла доля й не має конкретних буттєвих вимірів, а полягає у неможливості досягти внутрішньої гармонії, наблизитися до щастя у чижинецькому духовному й географічному просторі?
Туга за батьківщиною, безвихідь існування, неможливість поєднатися з родиною – це, безумовно, автобіографічні мотиви у «Думці». Водночас вони є типовими й для поетичної палітри інших українських поетів-романтиків – Левка Боровиковського, Євгена Гребінки, Петра Гулака-Артемовського, Ієремія Галки. Але під пером Тараса Шевченка ці складові мистецької концепції романтиків набули небаченої майстерності, поетичної природності, яскравості та виразності, що приваблювало й приваблює все нових і нових читачів до цього твору.
Композитор Борис Лятошинський створив на слова «Думки» партитуру для хорового акапельного співу (тобто, такого співу, який не передбачає музичного супроводу). Музичне втілення «Думки» являє собою багатоголосся, яке особливої виразності набуває саме у виконанні змішаного хору, у котрому присутні жіночі й чоловічі вокальні партії. Першими вступають баритони. Їхнє звучання імітує прибій морських хвиль, які одна за одною накочуються на самотній берег. На це низьке глибинне звучання накладається партія тенорів: так, ніби у спокійне, монотонне перекочування хвиль вривається розбурхуючись струмінь, проте темп музики від цього не прискорюється – акцентується саме поліфонічність як виразник радше внутрішнього, ніж зовнішнього неспокою. Далі вступає жіноча партія альтів, до якої майже відразу долучається партія сопрано: «Грає синє море, грає серце козацькеє»… Розбурхана морська стихія, майстерно відтворена у багатоголоссі, відповідає внутрішнім переживанням ліричного героя, відчуттю неспокою, боротьби внутрішніх антагонізмів. Такий внутрішній двобій молодого козака майстерно передається за допомогою невластивого хоровим партіям домінування: тенорова чоловіча партія звучить максимально високо, тоді як жіноча альтова опускається максимально низько. Внутрішній монолог козака, наведений вище у вигляді цитати, набуває виразного прискорення: партія сопрано імітує неспокій переживання, максимальними акцентами означивши ключові для ліричного героя позиція – «батько», «ненька старенькая», «молода дівчина». Найбільшого драматизму музичне виконання «Думки» набуває саме на шевченківському питанні про «молоду дівчину»: композитор виокремлює ці музичні рядки паузою, темп хорового звучання знову сповільнюється – і герой, і інтерпретатори розуміють, що це останній аргумент на шляху до чужини, адже кохання – це і є та цінність, яку нездатні замінити всі блага світу! Подальше чергування чоловічих і жіночих хорових партій ніби імітує внутрішню роздвоєність молодого козака: він дослухається до почувань серця, але щось незбагненно ірраціональне все ж тягне його на той невідомий бік синього моря.
Хвилі моря все накочуються і накочуються на берег – це чоловічі хорові партії імітують одноманітний шум прибою. А жіночі у цей час оповідають про тяжкий душевний стан козака, який уже на тім боці (перебуває на тій самій чужині, перепливши синє море). Плаче козак… І жіночі голоси підіймаються максимально високо, аби окреслити верхню межу його горя й туги, сольне сопрано сягає нечуваною висоти (ноти чи душевного болю?). Поступово затихають жіночі партії, і лише чоловічі продовжують імітувати звуки відступаючого у далеч моря…
Безумовно, партитура для хору «Думка (Тече вода в синє море)», займає одне з чільних місць, і то не лише в історії українського хорового співу! Борис Лятошинський ніби ще і ще раз доносить до нас, вдячних слухачів, багатоплановість прочитання творчості Тараса Шевченка.
Київ, 4 березня 2014 року
30.11.2017 09:46 
