Тетяна Белімова
Ти грітись хочеш там, де все тепло
Як карб на дно душі лягло… лягло…
І для кохання простору нема,
А все навкруг – тюрма… тюрма… тюрма…
Тут кожен віддих видає сповна,
Що доля лиш луна… луна… луна…
І цей повтор стократний голосний
Це мій рефрен життєвий навісний!
Київ, 29 квітня 2013 року
30.04.2013 02:29 Наталія Сидорак |
 Красиво... і глибоко-емоційно. Взяло за душу |
29.04.2013 19:29 Тетяна Чорновіл => © |
 Яке б не було нещастя, кріпіться... ((( Надія помирає останньою! Не згодна тільки, що вірш любовний... Скоріше, звинувачувальний... |
29.04.2013 14:16 Деркач Олександр => © |
 Цікаво... про долю і простір сподобалось...... |
29.04.2013 14:06 Ірина Лівобережна |
 Пройняло оте волання... |
29.04.2013 12:06 Володимир Пірнач => © |
 Класно. |
29.04.2013 12:02 Світлана Рачинська |
 Чудова форма!... |