29.04.2013 13:15
only 18+
180 views
    
rating 5 | 8 usr.
 © Тетяна Белімова

Ти грітись хочеш там, де все тепло

Як карб на дно душі лягло… лягло…

 

І для кохання простору нема,

А все навкруг – тюрма… тюрма… тюрма…

 

Тут кожен віддих видає сповна,

Що доля лиш луна… луна… луна…

 

 

І цей повтор стократний голосний

Це мій рефрен життєвий навісний!



Київ, 29 квітня 2013 року

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 30.04.2013 02:29  Наталія Сидорак 

Красиво... і глибоко-емоційно. Взяло за душу 

 29.04.2013 19:29  Тетяна Чорновіл => © 

Яке б не було нещастя, кріпіться... ((( Надія помирає останньою! Не згодна тільки, що вірш любовний... Скоріше, звинувачувальний... 

 29.04.2013 14:16  Деркач Олександр => © 

Цікаво... про долю і простір сподобалось...... 

 29.04.2013 14:06  Ірина Лівобережна 

Пройняло оте волання... 

 29.04.2013 12:06  Володимир Пірнач => © 

Класно.
Сподобався текст.
Плюсую. 

 29.04.2013 12:02  Світлана Рачинська 

Чудова форма!...
Сумом навісна)))
Але правдива
і одна... одна.. одна...
чудово