На грані живого і мертвого

Олександр Андрійович підписав кошторис і збирався показати його головному науковому спеціалісту завода.

Він набрав номер телефона канцелярії. Секретар взяла трубку.

– Микола Антонович є?– запитав Олександр. – Є. Тоді з’єднай нас, будь ласка, – попросив він.

– Микола, нам з тобою треба обговорити одне питання. Зможеш приділити мені бодай десять хвилин своєї уваги?

– Заходь, – погодився Микола.

Микола став згадувати вчорашню телепередачу, та навчання в Медичному інституті Української асоціації народної медицини і в київському Міжнародному науково-технічному університеті.

Молода наука біоніка їх обох полонила, і вони, ще будучи студентами, мали власні теоретичні наукові розробки. Вони були досить відомі не тільки в наукових колах. Їх добре знав і міністр медицини. При проведенні захисту дисертації на докторську ступінь, міністр, не вагаючись, запропонував Миколі Антоновичу посаду ректора в Медичному інституті Української асоціації народної медицини.

Коли Олександр зайшов до Миколи в кабінет, на столі стояла кава, щойно зварена секретаркою завода.

– Вітаю. Прошу сідати, будемо приливати наші здобутки безал-когольним напоєм, – запропонував, усміхаючись, Микола.

Вони потиснули один одному руку. Олександр поклав перед Миколою креслення і кошторис і сів за стіл.

– Я тобі приніс уже готовий кошторис. Покажеш його Сергію Никифоровичу. Нехай шукає гроші.

– Багато потрібно? Підкажи, де їх шукати і в чиїх кишенях, – пожартував Микола.

– Аж вісімсот шістдесят чотири тисячі гривен, – відповів Олександр.

– Добре, будемо шукати. Ти, Олександр, краще розповідай, що ти ще знайшов цікавого в космосі.

– Для тебе, Микола, наречену, – усміхаючись, сказав Олександр.

– А якщо точніше? – зацікавлено запитав Микола, усміхаючись.

– Хочеш точніше, тоді ходімо в лабораторію – покажу, – запропонував Олександр.

– Пішли, – погодився Микола.

Олександр подзвонив Сніжані, щоб їх зустрічала. До кінця робочого дня залишалося більше, ніж півгодини. Микола зачинив свій кабінет.

– Мене вже не буде. Я в лабораторії, – попередив секретарку.

Вони опустилися ліфтом адміністративного корпусу на перший поверх і пішли в лабораторію понад корпусами. Теплий літній вітерець куйовдив їхні зачіски і малював в уяві жіночі образи. В уяві Миколи – образ незнайомки, а в уяві Олександра – образ Сніжани. На вході на них чекала Сніжана.

– Ви заходьте, а я зараз збігаю в магазин, – сказала вона.

Зайшли в лабораторію. Микола сів на диван для гостей, на якому вже не раз сидів. Олександр, увімкнувши устаткування, покликав його. Потім надів на його голову шоломофон, відрегулював на кремній, і вони почали переглядати запис вчорашньої розмови з Наташею. Микола та Олександр замислилися. В уяві діялося щось незрозуміле.

– Ну як – красива? От коли вже ми з допомогою того устаткування, на яке складено кошторис, прийматимемо кольорове зображення, то Наташа буде ще красивішою.

– Так воно ж уже кольорове, – здивовано сказав Микола.

– Та невже? А ти, друже, не жартуєш? Ти ж знаєш, що це для тебе і для нас означає? – радісно і здивовано запитав Олександр.

– Знаю. Резервна частина мого мозка вже задіяна свідомістю в ефірному просторі! – майже скрикнув Микола. – І коли ж це сталося? – ніби сам у себе, запитав він.

– Можливо, ти, друже, вже будеш сприймати і відчувати почуття Наташі? – з наростаючою радістю сказав Олександр і увімкнув зв`язок.

На табло з’явилося зображення. Перед Миколою стояла неймовірної краси жінка. Чорноброва, блакитноока, ланіти та уста – трояндового кольору. З під чорних тятив брів стріли синіх вій наче цілилися в чорні очі Миколи. Дві каштанові коси лежали поруч з її тугими персами і ніби клечали фігуру, яка була схожа на фігуру балерини. Микола відчував на собі біоструми, які приємно впливали на почуття, і він закохався в неї з першого погляду.

– Наташа, це я, Олександр, із планети Земля. А це Микола – мій найкращий друг. Познайомтеся, – сказав він і став дивитися на них.

Було видно як і з якою насолодою Наташа протягла руку Миколі, і зачарований Микола, вставши теж подав їй руку, доторкнувшись до її руки на моніторі.

В лабораторію зайшла Сніжана. Поставила пляшку вина та закуску на стіл і підійшла до них. Наділа свій шоломофон і привітавшись із Наташею, мовчки сіла на диван. Думаючи про свою комп’ютерну програму, зовсім не чула, про що йшла розмова Миколи та Наташі.

– Дуже приємно мені бачити тебе любий, Микола, і сприймати твої гарячі почуття, – сказала Наташа. – Ти мені подобаєшся. Я вже тебе люблю!

– Я тебе, Наташа, теж люблю, – враз освідчився їй і Микола. А як же будемо кохатися? Я – тут, а ти – там, – запитав він.

– Не хвилюйся, любий. Я навчу, і ти будеш задоволений нашим коханням. Залишайся сьогодні після робочого дня в лабораторії і чекай, коли я вийду на зв`язок, – запропонувала Наташа. – А зараз – відзначайте ваші досягнення – сказала вона і вимкнула апаратуру зв’язку.

Сніжана покликала чоловіків за невеличкий столик іще вчора поставлений Олександром коло дивана і, накривши його скатертиною стала сервірувати.

– Відкорковуй, будь ласка, Олександр, та наливай, – попросила Сніжана.

І вона поставила на столик чотири чарки. Олександр почав розливати вино.

– А це ще кому? – не зрозумів Микола.

– Наташі. За креслення, без якого не було б і кошторису. Який ти, Микола, сьогодні недогадливий! – усміхаючись, промовила Сніжана і додала: – А тепер пропоную випити за наші розробки.

– Гарне вино, – сказав Микола і, взявши шматочок сиру став закусювати.

– А ти, Сашко, чого не хвалиш вино? Не подобається? – запитала Сніжана.

– Подобається, – відповів Олександр. – Я думаю...

– Про Наташу? – ревниво запитала Сніжана.

– Не вгадала. Думаю про кошторис. Чи цього року міністр виділить нам потрібну суму? Адже це – позапланова робота, на яку в бюджеті на цей рік кошти не передбачалися, – сказав Олександр.

– Думаю, що виділить, – сказав Микола. – Він сам дуже зацікавлений. Вчора після передачі на телебаченні був від нього телефонний дзвінок. Несподівано для мене задзеленчала мобілка, яку, коли лягаю спати, кладу поруч з подушкою. Оце його мова: «Добрий вечір, Микола Антонович тебе турбує Юрій Іванович Жильцов. Вітаю тебе і твоїх колег-науковців Олександра Андрійовича та Сніжану Вікторівну з незабутньою подією в науці. Телефонуй. Фінансами я вас завжди підтримаю. На добраніч». Отака відбулася розмова. Кошторис я йому відвезу завтра.

– Наливай ще, – запропонувала Сніжана.

– А хто четверту чарку питиме? – запитав Олександр і налив тільки три чарки.

– Микола замість Наташі, – жваво промовила Сніжана. – А тепер давайте піднімемо тост за Любов.

Вона глянула спочатку в очі Олександра, потім у Миколині очі, які він щойно відвів від її обличчя і потопив свій засмучений погляд у чарці мускатного вина, яке належало б випити Наташі.

Спиртне почало ще більше розв’язувати язики і потекла розмова про любов та кохання.

– Скажи, Миколо, коли ти розмовляв із Наташею і протягував їй руку для знайомства, тоді ти що її відчував? – запитав Олександр.

– Так. Відчував дотик її руки. Він в моїм тілі приємно штовхнув біоструми, які передали моїй уяві її емоційні бажання. Відчув тепло її ніжної руки. Воно наповнило моє серце любов’ю.

Сніжана, слухаючи їх балачки, не могла второпати, про кого йде мова.

– Про чию любов ви говорите? – спитала, не втримавшись.

– Про чию? Про любов Миколи та Наташі з планети «SS-433». Ти ж ходила за вином, а я йому показував те, що було вчора, і знову вийшов на зв’язок. І він її побачив уже в кольоровому зображенні, – пояснив Олександр.

– Та невже? А ти не жартуєш? Ти ж, Миколо, знаєш, що це для тебе означає, – радісно і здивовано запитала Сніжана.

– Знаю. Резервна частка мого мозка задіяна свідомістю в ефірному просторі. Ми вже про це говорили з Олександром, коли ти вийшла, – відповів Микола.

– Здорово! Чому ми раніше тебе не запросили до нас на провірку твоєї резервної частини мозка? – усміхаючись, сказала Сніжана. – То це теж правда про почуття до Наташі? За це ще треба випити і третій тост. Наливай, Сашко, – попросила вона.

Олександр налив у чотири чарки по п’ятдесят грамів.

– За нашу та за вашу, Миколо, любов, – сказала Сніжана.

І вони, підвівшись, випили стоячи.

Так їх застав кінець робочого дня. Попрощавшись, Сніжана з Олександром пішли додому, а Микола залишився в лабораторії – чекати зв’язок з Наташею.

24.06. 0 25.06.2013.

м.Дніпропетровськ, 25.06. – 26.06.2013 р.