Візерунки та витинанки зими
з рубрики / циклу «Зимові історії зі смаком гарячого шоколаду і свіжого цитрусу»
Кристалик до кристалика... Рівненько, правильно, пропорційно, з точними розрахунками... І ось така краса народжується!.. Тимко уважно розглядав морозні візерунки на віконному склі. Це були невимовно чарівні картинки. Ось ніби пухнате лебедине пір`ячко, а ось гілочка сосни, на якій кожна голка вималювана безліччю мізерних сніжинок. Чудо і тільки... Хлопчик так близько притулився до шибки, що від його гарячого подиху у холодних візерунків побігли слізки.
- Чуєш, мамо! А нам на завтра потрібно принести п`ять паперових сніжинок — будемо прикрашати класну кімнату... Допоможеш?
- Допоможу!.. Ось допечу пиріг і займемося витинанням сніжинок. - Почувся з кухні голос мами. Також, з тієї ж таки кухні, розходився по всій квартирі ароматний запах свіжої випічки та кориці — це був знак, що наближаються зимові свята і завтра — Святого Миколая...
Витинання паперових сніжинок, як виявилося, дуже цікава і захоплююча справа! Тимко й мама не зчулися як навирізали цілу купу (далеко не п`ять!) маленьких і великих, білих та білих в клітинку (з аркушів зошита в клітинку) новорічних сніжинок. Вони були різні за формою і здавалися казково прекрасними! Хлопчику вкрай хотілося, щоб уже настало “завтра” і не лише тому, що зранку під подушкою знайде “миколайчика”, бо ж впевнений, що не різочку, оскільки він чемний та слухняний хлопчик, а ще й кортіло швидше прикрасити клас чудовими сніжиночками, виготовленими власноруч...
Тимко прокинувся ще вдосвіта, як годиться, бо ж він школяр, але сьогодні без допомоги батьків... Під подушкою він виявив конструктор “лего”. Чудасія! Звідки Миколай дізнався, що саме про такий подарунок він мріяв, адже про це знали лише тато й мама і то по великому секрету?..
Мороз зухвало щипався за ніс і за щічки. Тимко з мамою стояли біля під`їзду в очікуванні тата і теплого автомобіля. Хлопчик весело вимахував торбиною зі сніжинками, коли раптом побачив старенького дідуся. Він не поспіхом ішов вулицею і вже майже порівнявся з Тимком. Довга борода молочного кольору раз-від-разу вкривалася дрібним сніжком, на голові коричнева плетена шапка, довгий жупан з кількома латками... Дудусь зупинився і витер носовою хустинкою замерзлого носа. Його руки були без рукавиць, тому мали трішки синюватий колір. Якщо це Миколай, то дивний він якийсь... - Промайнула думка в хлопчиковій голові. А далі Тимко хутко підбіг до дідуся та голосно вигукнув:
- Миколаю! Дякую за “лего”! Це тобі — тримай! - І простягнув кілька білосніжних витинанок...
Спочатку дідусь зніяковів, ба навіть трішки злякався від “наскоку” хлопчака, а далі взяв скуцьорбленими руками паперові сніжинки... Він їх уважно роздивився. На зморщеному обличчі промайнула тінь радості і цікавості, а в старечих очах ніби заскакали іскринки. Далі дідусь відшукавши в кишені дві цукерки простягнув малому.
- На, тримай... “Здоровлячка” і щастячка тобі в Новому році. - Мовив дідусь.
Тимко міцно тримав у руках цукерки, бо ж тепер він не сумнівався, що це справжнісінький Святий Миколай... Це ж треба — від самого Миколая цукерки! Не з-під подушки, а з рук в руки!.. І не важливо, що жупан у дідуся полатаний, адже доброта не має вбрання, а лише палке серце...
Київ, 09.12.2014