«Ніч…дорога…рок-н-рол…»
з рубрики / циклу «Проза»
«Ніч…дорога…рок-н-рол…»
Чи не так починалася ота твоя неочікувана нічна смс-ка? Чи не це відбувається зараз зі мною в реальності?... Десь далеко на горизонті розплилися аквареллю вогні нічного міста і силуети багатоповерхівок…через мокре від дощу скло їх майже не видно…
Зупинка. Тиша.
Раптово мені захотілося вдихнути дощ. Осінь. Дим. Ніч. Зорі.
Платформа була порожня. У калюжі води відбивалося небо і світло ліхтарів. На деревах виднілися химерні силуети нічних птахів.
А все ж таки це була гарна ідея – сісти в поїзд ввечері…Я приїду туди по сходу сонця. Я ще не знаю які світанки в тих краях, але ти казав, що це дуже гарно, що там гарне небо і зорі…
Стукіт колес. Проїхав поїзд. За його вікнами світилося тьмяне світло. Там теж хтось тікає. Тукає кудись…і яка різниця куди?
Що ще людині треба для щастя?
Ніч. Стук колес. Нічні вогні. Зорі. Дощ. Осінь. Вирватися з невдалого життя, у найближчий теплій кав’ярні замовити чай з лимоном…А далі летіти…куди? Вітер знає…
Пролунав гудок поїзда.
І знову:
ніч
стук колес
ніч
ніч
дощ
зорі
ніч
акварель
ніч
ніч…
А завтра я побачу схід сонця в твоєму місті…А що буде далі?
Я не знаю…Тільки Вітер знає…
13.10.14
