Тиша

з рубрики / циклу «Місячне сяйво»

Тиша – спокій і гармонія. Тиша обплутує тепло і щільно.

Затишок. Приємний і заманливий у просторі звуків, шуму і гамору.

Так спокусливо заховатися у її міцних обіймах і забути про все бурхливе і текуче, наче повінь. Тут незмінність і певність. Захист і прихаток.

Вона приходить легкими кроками і непомітно будує навколо тебе бар’єр, що замкне від зовнішнього світу. Не буде спілкування. Новин. Проблем.

А що залишиться?

Все менше і менше місця. Все сильніша задуха від вати, якою навалює тиша. Все більша пустка.

Як пастка.

Ще живий? Ще тут?

Починаєш видряпуватися до звуків і світу.

Де весняні струмки?

Де шелестіння вітру і таємничий шепіт?

Де знайомі мелодії, що зворушували до сліз?

Зникли.

Стерті у вирі, що залишився там, за межами теплої нірки тиші.

Чи проб’ються хоча б громи і зливи, щоб змити набухлу вату?

Чи весняна повінь зможе прорвати цю греблю?

Ще не пізно?