На грані живого і мертвого
Глава 21, Том1ПОВТОРНИЙ ЗВ`ЯЗОК З НАТАШЕЮ
Наташа на березі річки зустрічала літній вечір на Планеті “SS-433”.
Вітерець теплим подихом обвіював її засмагле обличчя. Вона вирішила поплавати і омитися в цілющих водах річки Дельфіри, взявши з собою портативне комп’ютерне устаткування – мобілефон. Наташа весь час слідкувала за душевним станом Миколи. В цей час на Землі Сонце уже стояло в зеніті. Миколу та Надію, в обідню перерву після відвідання їдальні, Сніжана з Олександром завели в лабораторію. І всі четверо оділи шлемофони на всякий випадок. До кінця перерви залишалося шістнадцять хвилин.
Наташа згадала про освідчення Миколи в любові Надії і вирішила їх привітати.
На екрані її мобілефону з’явилися всі четверо і ули налаштовані на зв`язок.
– Ви що відчували, що я вам телефонуватиму? – Жартома запитала Наташа.
– Та ні. Просто так, про всякий випадок, і, як бачиш, – не прогадали, – усміхнувшись, відповіла Сніжана.
– Я і бачу, і чую, – весело відповіла Наташа. – І я дуже хочу тебе любий, Микола, і твою кохану Надію привітати зі щирою та великою любов’ю, яка навіки полонила вас. Мені дуже приємно, мій ненаглядний, що і до тебе прийшла справжня нова любов, яку я теж відчуваю в своїх почуттях і буду радо розділяти з Надією. Я весь час спостерігала за тобою і відчувала твою чисту, святу любов до Надії, особливо тоді, коли ви удвох вийшли на зв`язок із Юроном Борисвітовичем. Я буду все ж таки безперестанно чекати того дня коли ти, любий, побажаєш знову вийти на зв`язок зі мною, щоб поспілкуватися як ми спілкувалися вперше коли ти приходив до мене в гості і ми тонули у почуттях любові на нашому весіллі.
– Дякую тобі, Наташа, за твоє щире і відверте привітання, – сказав Микола. – Я безмежно радий, що зустрів натуральну, земну любов, і це тільки завдяки тобі. Ти примусила мене переглянути у моїй свідомості поняття земної і міжпланетної любові. Я з болем переборов мої почуття до тебе, моя люба, які виникали в уяві завдяки біотехнічному комп’ютерному устаткуванню. Та все ж увіч знайшов свою земну любов, – сказав Микола, дивлячись у закохані очі Надії. – Бажаю і тобі знайти на своїй планеті коханого чоловіка і одружитися.
На все добре. Прощавай, – сказав Микола і вимкнув устаткування.
Наташа добре розуміла Миколу і погодилася чекати на нього, нехай навіть і не діждавшись взаємного почуття любові. Вона не могла чинити інакше, адже в її генах закодовано предковічне поняття такої любові.
По годиннику Миколи перерва закінчується через шість хвилин.
– Ходімо вже, – промовив він, підійшовши до Надії. І вони взялися за руки та й пішли на свої робочі місця.
Минуло більше тижня після відвертої розмови Олександра з Наташею із планети «SS-433», однак Олександр ще не вийшов із негативної колії своїх сумнівів щодо любові до Сніжани. Розмова Наташі з Миколою, яку довелося йому послухати, та її порада, щоб він поповнив свою любов до Сніжани свіжими джерелами почуттів, гнітюче вражала його уявлення про таку любов. Сніжана теж була збуджена такою розмовою та порадою Наташі. Вони сиділи розчаровані від почутого, і ніяк Олександру не йшла на думку його нова математична модель, а Сніжані – нова комп’ютерна програма.
Із цього депресивного стану їх вивів дзвінок секретаря директора – Надії Петрівни.
– Зайдіть, будь ласка! Сергій Никифорович збирає позачергову оперативку, – сказала вона.
Вони інерційно вимкнули комп’ютери і, переключивши думки на інші справи, прийшли на оперативку.
– Я вас, шановні колеги, покликав, щоб обговорити житлове питання для працівників нашого завода і для нас із вами. Ви, Олександр Андрійович, Петро Микитович і всі тут присутні їздите на роботу на власному транспорті або на електричці з міста. Воно не так і далеко, однак було б краще, якби будинок був поруч. Я маю на увазі наш заводський парк.
– Що ви скажете? – запитав він.
– Я думаю, що кращого рішення не існує, – сказав Олександр Андрійович.
– Я з вікна рибу ловитиму, – пожартував Петро Микитович. – А якщо по суті – то кращого не придумати. Напишу про це в міську газету, – сказав він.
– Завтра у заводській газеті вийде стаття на цю тему, – сказала Маргарита Віталіївна.
– Я думаю, що це правильне рішення і його нам треба негайно виконувати, – сказав Сергій Никифорович. – Головному бухгалтеру завода Олені Василівні негайно взяти кредит, – нехай банк переведе на рахунок завода цільовим призначенням на будівництво. Начальнику відділа кадрів Поліні Петрівні – включити до назначених заводських зборів і це питання. А я зараз поїду до головного архітектора міста, попрохаю, щоб він приїхав. Хай подивиться, вибере місце і дасть дозвіл на спорудження будинка.
Директор викликав водія і поїхав у місто – в управління архітектури.
З приймальні не розходилися – говорили про майбутнє житло.
Микола сів напроти Надії Петрівни. Він, дивлячись в її карі очі бачив
у них своє майбуття. Олександр та Сніжана, обнявшись за талії, вже уявляли себе у власній квартирі. Петро з Маргаритою, стоячи, робили у своїх записниках якісь помітки – мабуть планували меблювання майбутньої квартири. Начальники цехів та відділів теж розмовляли – ділилися враженням від нового майбутнього дизайну приміщення. І, наговорившись всі розійшлися по робочих місцях.
Олександр і Сніжана з новими думками стали писати. Олександр творив математичну модель, а Сніжана по вже написаній ним частині математичної моделі складала комп’ютерну програму.
Микола, розробивши специфікацію на деталі, з яких можна збирати каркас нового електронно-комп’ютерного устаткування, а потім і начиняти його електронними деталями та модулями трансформації звуку, кольору та почуття поніс в наукову лабораторію для відкриття нею в механічному цехі замовлення на їх виготовлення.
– Олександр Андрійович, я приніс тобі специфікацію на деталі. Я вже був у Іллі Володимировича – начальника механічного цеха, говорив із ним, а ти зараз понеси йому специфікацію, та відкрий замовлення на виготовлення цих деталей. Ходімо. Я йду до себе і доведу тебе, – сказав Микола Антонович.
– Добре,– погодився Олександр Андрійович.
Вони вийшли з лабораторії і йшли цехом. Ілля Володимирович стояв біля одного з верстатів і розмовляв зі своїм майстром.
– Ілля Володимирович, я до тебе, – сказав Олександр Андрійович і віддав йому специфікацію деталей і креслення.
– Я вже знаю, – сказав начальник цеха. – А ти, Іван Іванович, зараз зайдеш до мене, забереш документацію і віддаси завтра зранку в роботу, – звернувся він до свого майстра.
І вони розійшлися. Олександр думав про Сніжану і математичну модель. Микола зайшов у свій кабінет і зателефонував Петру Микитовичу.
– Ти дізнавався в юстиції, як рухається узаконення нашого заводського міжпланетного Інтернета? – запитав Олександр.
– Так. Цікавився. Там сказали, що на наступному тижні можна буде приїхати і забрати готові документи, – відповів Петро.
– Петро, а ти додому сьогодні як їдеш своїм транспортом чи на електричці? – запитав Микола Антонович.
– На машині. Збирайтеся, я і вас візьму.
Микола зайшов до Надії. Вона вже зачиняла приймальню. Спустилися вниз. Під’їхав Петро. І через декілька хвилин вони їхали знайомою дорогою додому.
17.08.2013.
м.Дніпропетровськ, 17.08.2013 р.
