На грані живого і мертвого
глава 2, Том2РОЗДУМИ НАД УСТРОЄМ КЛІТИН
На другий день Микола Антонович і Олександр Андрійович, приступили до створення математичної моделі по економічному розвитку завода.
Написавши математичну модель по економічному розвитку завода, вони почали обговорювати питання, яке їх давно зацікавило.
Микола Антонович і Олександр Андрійович поставили перед собою мету – розкрити природу та сам механізм синтеза білків, який відбувається відповідно генетичному коду. Необхідно вияснити, яким образом та з участю яких структур в живих клітинах відбувається абсолютно точний синтез всіх білкових молекул.
– Микола Антонович, процес синтеза білка треба розглядати з енергетичної точки зора, – запропонував Олександр Андрійович.
– Ти, Олександр Андрійович, хочеш прослідкувати за білковим синтезом в рибосомах щоб узнати на якому етапі синтеза і скільки клітина використовує енергії, – продовжив його думку Микола Антонович.
– Так, – підтвердив Олександр Андрійович. – Почнемо з того момента коли в рибосомі тільки що закінчилась підстановка нової амінокислоти до поліпептиду і рибосома готова почати новий цикл в синтезі білка.
– Щоб цей процес не переривався, то ми повинні постійно слідкувати за достатньою кількістю енергії, яка використовується в процесі синтеза білка, – зауважив Микола Антонович.
– Авжеж. Будемо регулювати тільки відповідними ферментами, – додав Олександр Андрійович.
– До речі. Давай, Олександр, з’ясуємо, що конкретно собою представляє фермент і як він працює, – запропонував Микола Антонович. – Я думаю, що це є молекула, яка складається із атомів визначених тільки для неї, як по структурній решітці так і по кількісному складу атомів, а так же і по білковій приналежності цієї чисто біологічної матерії, – додав він.
– Науковцям стало відомо, що особливі репараційні ферменти існують у клітинах і їх треба виявляти тільки шляхом наукових експериментів і, знайшовши їх потім називати по імені тієї матерії з клітинами якої взаємодіяв цей фермент, – запевнив Олександр Андрійович. – Бо тільки специфічні молекули – це так звані репараційні ферменти здібні управляти синтезом білків в яких відбувається визначена хімічна реакція, – додав він.
Перш за все для проведення фізико-хімічного аналіза по хроматографічному роз’єднанню молекул ДНК електрофорезом Олександр Андрійович та Микола Антонович налаштували ультрацентрифугу та електронний мікроскоп для подальшого розгляда молекули ДНК, яка має товщину 20 – 25 ангстрем. Розглядаючи в такий електронний мікроскоп вони будуть виявляти, в живих клітинах репараційні ферменти – атоми, щоб потім по аналогу шарикових (атомних) моделей створювати їм подібні, для лікування різних хвороб та зокрема таких як хвороба епілепсія та рак.
– Олександр Андрійович, пам’ятаєш, коли нам викладач органічної хімії, цитував слова члена-кореспондента АН СССР Б. Вайнштейна, який образно сказав, що фермент – це сама найменша в природі «молекулярна машина», налагоджена на виконання визначеної хімічної реакції… А коли реакція складна, то її поетапно проводять декілька ферментів.
– Пам`ятаю, – відповів Олександр Андрійович. – А далі викладач навів приклади із синтезу ліпідів, де в складних і довгих перетвореннях послідовно ведучі процес ферменти доповнювали дії попередніх ферментів, формуючи складні молекули із простих, – додав він.
Розуміючи, що таке фермент і його дії в хімічній реакції, Миколі Антоновичу і Олександру Андрійовичу стало ясно, що перш за все в експериментальних дослідах треба знайти такий фермент – біологічну матерію, яка б володіла здатністю управляти процесом репарації (відновленням) білка клітини. Адже без такого певного фермента в любих конкретних реакціях, які відбуваються в клітинах живих організмів не може здійснитися ні один біологічній процес ні одно біологічне перетворення клітини.
Микола Антонович та Олександр Андрійович знали і те, що успіх в науці неможливий без поняття не тільки того як працюють ферменти (атом клітини), а і без поняття того як збудовані самі клітини. Їм також було відомо, що деякі сучасні науковці навчилися як зруйнувати клітину так, щоб окремі її частини залишалися активними. Складові частини клітин сьогодні достатньо добре вивчені. Стало ясно в багатьох випадках як відбуваються реакції в клітинах. Наукою відкритий механізм спадкоємності клітин. Так, що Миколі Антоновичу та Олександру Андрійовичу залишається освіжити таку інформацію в пам`яті і почати проводити дослідження. А, накопичивши досвід можна вже із окремих частин клітини створити злагоджено працюючу клітину, як репараційну (лікуючу), так і реплікаційну (спадкоємну) клітину, яка здатна множитися, а із таких клітин створити (клонувати) і сам невмирущий організм людини.
– Микола Антонович, доведеться наукову мандрівку, освіжаючу нам з тобою пам`ять почати із будови оболонки клітини, – жартуючи впевнено запропонував Олександр Андрійович. – Як ти думаєш?
– Я теж такої думки. Адже оболонка, виконуючи функції цитоплазматичної мембрани має унікальну властивість розпізнавати молекули і приймати рішення – чи пропускати їх, чи не пропускати всередину клітини, – відповів Микола Антонович.
– Вивчаючи їх ми зможемо встановити деталі самого технологічного процеса проникнення в клітину і сам механізм управління цим важливим для життя клітини процесом, – доповнив його думку Олександр Андрійович.
– Як ми будемо мандрувати від краю клітини в центр на путі, зустрічаючи органели клітин? – запитав Микола Антонович.
– Давай підемо історичним шляхом створення клітинної теорії – в ядро клітини, – запропонував Олександр Андрійович.
– Давай. Так цікавіше. Ядро оточує двошарова оболонка – мембрана, яка по своїй будові принципово схоже з цитоплазматичною мембраною. Буде нам нагода їх порівняти, – погодився з його думкою Микола Антонович – В ньому ж зберігається вся спадкоємна інформація клітин. Ядро в синтезі управляє біохімічними реакціями та регулює в них життєві функції клітин, – додав Микола Антонович.
– Та ще ж в ядрі клітини є хромосоми складені з молекул ДНК, які оточені особливими білками та водорозчинним ядерним соком (нуклеоплазмою), – сказав Олександр Андрійович.
– Головна роль хромосомних ДНК – управління синтезами в клітинах. У нуклеоплазмі розчинені всі ферменти які і необхідні для реплікації спадкоємних клітин, – зробив висновок Микола Антонович.
– Історичний шлях створення клітинної теорії цікавий, та він дуже до-вгий і дуже складний, – нагадав Олександр Андрійович – Для нашого експеримента достатньо і того, що ми з тобою, Микола Антонович, зазначи-ли, – додав Олександр Андрійович.
– Олександр Андрійович, ти хочеш сказати, що розширення клітинної теорії – це виявлення багатообразних мембранних клітини як цілого, – запитав Микола Антонович.
– Ти, Микола Антонович, вірно помітив. Сьогодні ми можемо упевнено вже сказати, що весь простір клітини між ядром і оболонкою клітини складається з двох компонентів – мембранного і водяного, – відповів Олександр Андрійович.
– Це перше – продовжив його думку Микола Антонович. – А друге це те, що мембранний комплекс дозволяє створенню в клітинах безлічі відмежованих один від одного відсіків, в яких знаходяться в розчині різні ферменти. Тому не виключено, що в різних відсіках будуть проходити різні біологічні реакції, – закінчив думку Микола Антонович.
– Не забувай, Микола Антонович, що кожен відсік може бути спеціалізований на синтезі тільки відповідно певних молекул у клітинах, в яких визначені ферменти з’єднують білки відповідно генетичному коду, – нагадав Олександр Андрійович. – Це подібно нашим заводським технологічним лініям, які спеціалізовані на конкретних деталях по виготовленню комбайнів, – образно зіставив він.
Микола Антонович і Олександр Андрійович дискутували, сидячи рядом за столом спинами до дівчат, так захопилися історією створення клітинної теорії, що не почули коли до них підійшла Василина Григорівна і так зацікавлено слухала, що не наважилася перервати їх діалог. Не закінчивши свою наукову подорож Микола Антонович, щоб зробити розминку підвівся із-за стола і, глянувши в сторону дівчат узрів перед собою Василину Григорівну.
– О! Що тобі, Василина Григорівна, треба? – здивовано запитав Микола Антонович.
– Хотіла запитати чи немає нічого для нас із Сніжаною – відповіла Василина Григорівна. – Та, послухавши вашу розмову біля вас так і застряла, – додала вона.
– А хіба вам мало того, що ми віддали вам сьогодні після обідньої пе-рерви? – запитав Микола Антонович.
– Ми вже закінчили складання комп’ютерної програми розвитку еко-номіки завода, – повідомила Василина Григорівна.
– Швидко працюєте. Не так як ми з тобою, Олександр Андрійович. Молодці, – похвалив Микола Антонович. – Додому ще рано. Що ж будете
робити? – запитав він.
– Я почну писати нарис на тему почуту від вас, хлопці, – відповіла Василина Григорівна. – А Сніжана Вікторівна он вже теж пише вірші.
– Гаразд. Тоді пишіть, а ми з Олександром Андрійовичем займемося своєю справою, – здобрив Микола Антонович. – Будемо продовжувати свої мандри, – сказав він. – Нам треба не забувати, що в процесі синтеза можуть створюватися і мутаційні ферменти, – додав Микола Антонович.
– Ти, Микола Антонович, хочеш сказати коли в гені, який кодує певну структуру необхідного фермента, виникла мутація то ця мутація гена переходить в мутацію фермента, – відгадав Олександр Андрійович його думку.
– Зусиллям генетиків та біохіміків було вивчено багато прикладів такого рода мутацій і було доказано, що основна дія мутації відбувається у зміні ферментів кодованих мутаційними генами, – зазначив Микола Антонович.
– І все ж таки, узнавши всі тонкості складу білків взагалі і ферментів винятково, дослідники не на багато просунулися вперед в понятті самої природи ферментів, – відмітив Олександр Андрійович.
– Дійсно, – підтвердив Микола Антонович. – Те, що у ферментів шароподібна структура – зрозуміло. А як все ж таки ферменти прискорюють хід хімічної реакції? – Осталось за семи печатями.
– Нам, Микола, відомо, коли у ферменті дослідники, виявивши при спостереженні активний центр відривали його великі частини білкової цепі і не ушкодили роботу активного центра. То невідомо як же він працює? – сказав Олександр Андрійович.
– Нам, Олександр, відомо і те, що для синтеза ферментів потрібна інформація генів про порядок підстановки амінокислот до цепі ферментного білка, який приймає участь у проведенні синтеза, – додав Микола Антонович.
– Авжеж – сказав Олександр Андрійович. – Завдяки записаній в генах спадкоємній інформації в клітинах синтезуються відповідні білкові цепі, де кожному гену є своя відповідна білкова цеп.
– Все добре зрозуміло. Нам, Олександр, треба тільки експериментально створювати необхідний репараційний фермент окремо для лікування різної хвороби, як при захворінні епілепсією так і при захворінні на рак, – зробив висновок Микола Антонович.
– Думку твою підтримую, – погодився Олександр Андрійович.
За вікном лабораторії почало сіріти. Наукову подорож Миколи Антоновича та Олександра Андрійовича перервала розмова двох диких голубів, які сіли на електричну опору близь вікна. Один просив: «Че куш ку, Че куш ку, Че куш ку», а другий, наче вже п’яний, казав: «Хоч ку-ди, хоч ку-ди, хоч ку-ди…».
– Олександр Андрійович, а може на сьогодні досить? – запропонував Микола Антонович і глянув на дівчат, які вже про щось тихо розмовляли.
– Сніжана Вікторівна, ти готова? – запитав Микола Антонович.
– Готова, – відповіла Сніжана Вікторівна і засміялася.
– А ти, Василина Григорівна? – звернувся Микола Антонович і до неї, усміхаючись.
– Я теж готова, – усміхнувшись відповіла Василина Григорівна.
– Тоді, що, Олександр Андрійович, ми теж готові слухати. – Хто перший почне читати? – запитав Микола Антонович.
– За традицією повинна читати Василина Григорівна, – сказав Олександр Андрійович.
– Тоді слухайте, – сказала Василина Григорівна і стала читати із комп’ютера нарис: «Сомнамбулізм».
Зміст філософського нариса був такий: «Сомнамбулізм це є всім відомий лунатизм – стан своєрідного сна, в якому людина автоматично виконує ряд дій і не усвідомлює, що вона робить.
Вивченням нервових захворювань установлено, що при звичайному сомнамбулізмі так же, як і при месмеричному сомнамбулізмі, всі тіла значно зменшуються по своїй вазі. Професор Перті пам’ятає сомнамбула Кохлера, який не тонув у воді. При месмеричному сомнамбулізмі – у хворих підняття в повітря буває частіше ніж у звичайному сомнамбулізмі.
Ми настільки привикли думати, що земне тяжіння є щось абсолютне і не змінне, і ніяка сила не повинна йому зашкодити. Але як бачимо присутня наявність таких феноменів, які завдяки своїм матеріальним силам здатні побороти земне тяжіння.
Ясновидця із Преворста спливала у ванні і не могла в ній триматися в сидячому положенні. Вона, коли лежала в лікарні згадувала про Анну Флейшер, яка була схильна епілептичному припадку. Завідуючий лікарнею, ясновидця та присутні гості – два декана із медінститутів бачили як пацієнтка піднялася над ліжком в горизонтальному положенні на два ярда.
При захворюваннях таких як нервова гарячка вага тіла людини збільшується, а при інших хворобах вага людського тіла зменшується.
Подібним образом діють також інші сили, які теж здібні протистояти земному тяжінню – це електромагнетизм.
Мадрідський журнал «El Criteria Espiritista» недавно сповістив про молоду селянську дівчину близь Сантьяго, яка представляє інтерес у цьому зв’язку. Вона поїхала в Сантьяго і там випадково, проходивши під електромагнітною аркою, де вчені проводили в цей час експеримент зависла на відстані пів метра від цієї арки.
Якби вчені: біологи, фізики та хіміки займалися експериментами по дослідженню людей – сомнамбулів, то вони б дійшли висновку, що ці люди теж заряджені таким же однаковим електромагнетизмом, як те місце, в якому по закону земного тяжіння вони повинні бути притягнуті, а не злеті-ти в повітря. Це визначає те, що одинакові заряди відштовхуються, а різні заряди притягуються.
І якщо деякі нервові захворювання так же само як духовні екстази без участі свідомості людини створюють наслідки левітації – невідому силу, то це говорить за те, якщо цю силу вивчити, то нею по бажанню можна свідомо управляти».
– Гарний нарис, – сказала Сніжана Вікторівна. – Хай думають наші вчені. Це стосується і вас, Олександр Андрійович та Микола Антонович. Так що виконуйте завдання Василини Григорівни, – додала вона і, усміхаючись заглядала хлопцям в очі.
– Молодець, Василина Григорівна, ми з Олександром Андрійовичем обов’язково попрацюємо і в цьому напрямку.
– Я теж такої думки – схвальний науково-філософський нарис, – ствердив Олександр Андрійович, дивлячись в її ревниві і милі очі.
– Сніжана, тепер твоя черга, – сказав Микола Антонович.
Сніжана Вікторівна стала читати такі вірші:
СКУЛЬПТОР
Спинивсь під деревом митець,
Що всохло, все у зморшках часу...
Дупло в нім чорне і пусте,
Мов без’язике, замовчало...
Ось в руки взяв він долото,
І зазвучав весь стовбур срібно.
Він зайве обрубав, як зло,
Лишаючи одне — потрібне!
ШЛЯХ ПІЗНАННЯ
Залишили предки мости і тунелі,
В які вмурували історії час,
Щоб зважено архітектурні шрапнелі
У вирі подій донеслися до нас.
Хоч ми технології їхні не знаєм –
Все ж шляхом пізнання йдемо до мети!
Здається, ніщо так людей не єднає,
Як з’єднують в світі тунелі й мости!
ТАЙНА ГЕНЕТИКИ
Земля мовчатиме, а вчений люд не знає,
Як звідкись виникла матерія живого...
Чи еволюції шляхом, чи то – створінням?!
(Ще поки іншої теорії немає).
Як народилася жива істота з чогось
І проросла цивілізації корінням
У ґрунті Всесвіту, де діє ідентичність
І парадоксами буття людей шанує?!
Де ні релігії, ні вченню дарвіністів
Не розтлумачити таємну генетичність...
Тому й людина не рослиною існує, –
Бо закодоване життя на певнім місці!
В АПОГЕЇ МРІЙ
Нам приходить із космосу все:
І молекули й атоми чулі,
Він життя і людині несе,
І Землі – не воюючій кулі!
Мерехтливо сіяють зірки
Про любов, що в коханні нас гріє.
В апогеї мрій гарні думки –
Це любов почуттями зоріє!
Ти, мов атом від серця мого,
Що кровинкою душу чарує,
Полум’яність цілунку твого
Найдорожчу наснагу дарує!
Ти – молекула щастя земного мого,
В електронах кохання, – любові вогонь!
У тобі, мов зірковий лиман,
В нім душа, мов русалка спливає…
…Як без космосу – зірки нема,
Так без тебе – мене не буває!
У ВОДЯНОМУ ЛОНІ
Розсипав вечір, наче перли, зорі,
Які в ставок, із небом ніби, впали!
Мов човен, місяць по воді прозорій
З тобою вдвох до берега причалив…
З води до мене вийшла, мов русалка,
Й на греблі, мов вербовий лист, шепочеш…
Доносить запах нам нічна фіалка,
Ти ж в мріях до зірок піднятись хочеш,
Щоб з ними теж із вишини відбити
Свою любов у водяному лоні…
…Я ж хочу з уст твоїх снаги відпити
І – бути в почуттєвому полоні!
У ПОЛОНІ ДОЩУ
Почуття у любові, мов дощик весняний, –
Орошають життя, оживляючи настрій,
Твій вражаючий погляд завжди незрівнянний,
Мов чаруючи, душу пронизує наскрізь!
Від дощу парасоля обох прикривала
І стояли під нею ми вдвох урочисті.
Ти, мов Сонце, свій погляд мені дарувала,
Щоб заповнити душу чуттями дочиста!
У полоні дощу нас стихія тримала,
Ми ж гримливої блискавки зовсім не чули!
Ти розчуленим серцем мене обіймала,
Ощаслививши душу блаженну і чулу!
Почуття у любові, мов дощик весняний
І вони для душі головні та важливі!
Твій вражаючий погляд завжди незрівняний –
Підбадьорює душу, мов подихом зливи!
СТЕЖИНА ЛЮБОВІ
Чому почуття зворухнулись – не знаю?!
У спогадах давнє частенько зринає.
І хочеться знову його оновити,
І завжди, як вперше, кохати й любити!
З тих пір, як приносив смачненьку ожину,
До тебе засніжило серця стежину.
Проте, все ж у спогадах давнє зринає –
Чогось почуття зворухнулись, – не знаю?!
Ти в мріях частіше до мене приходиш –
Шукаємо вдвох компромісної згоди.
Чому почуття зворухнулись – не знаю?!
Вони, як і вперше, любовно зринають!
…Нарешті, ми знов скуштували ожину –
Розчистили сніжну кохання стежину!
Я можу по ній, як раніше, ходити
І завжди, як вперше, кохати й любити!
ПОВТОРНА ІНФОРМАІЯ
Із безкінечності пройдешнього часу
Вертаються до нас лиш міфи та легенди –
Повторну інформацію несуть!
Вони є істини неначе диригенти
Смичок у них – це: еволюція планети
Та еволюція тодішньої людини,
Що зло й добро співає в них завжди дуетом:
Потоп Землі хорошу замінив годину,
Любов й добро змінило зло й вдовині сльози,
А мир та спокій замінили всюди війни…
Що нині все в такому колі еволюцій:
Над людством вже звисають звідусіль угрози –
Відсутній на планеті намір благодійний…
Коли ж ми дочекаємось благих конструкцій?
– Мені сподобалися наукові образи і наукова тематика, – сказала Василина Григорівна.
– Мені подобаються вірші. Образні глибоко-філософської думки, – сказав Микола Антонович.
– Хороші вірші, – похвалив Олександр Андрійович. – Моя ж ти, молекула, – додав він і чмокнув у щічку.
Два диких голуби, що сиділи на електричній опорі супроводжували їх додому під свою чаруючо-загадкову мелодію. Один просив: « Че куш ку, , Че куш ку», а другий – наче вже п’яний казав: «Хоч куди, хоч куди…».
м.Дніпропетровськ, 21.10. – 22.10 2014