На грані живого і мертвого
глава 13, том 2ПРОВЕДЕННЯ ЮВІЛЕЙНОГО НОВОСІЛЛЯ
На другий день Олександр Андрійович та Микола Антонович, дійшли висновку, що складання алгоритма спілкування з душею треба призупинити та створити спочатку алгоритм пошуку душі і прив`язати до нього вже написану частину алгоритма по зв’язку з душею, а потім вже можна буде продовжити і закінчити повний словесний алгоритм та приступити до нового складання математичної моделі по спілкуванню з душею. Вони стали думати над новим варіантом складання словесного алгоритма по спілкуванню з душею людини.
Сніжана Вікторівна та Василина Григорівна займалися своїми справами. Сніжана Вікторівна готувала для державного Інтернета погоду на наступний тиждень і, передавши у відділ заводського Інтернета, стала писати вірш навіяний Василиною Григорівною, а Василина Григорівна вивчала мову програмування.
В лабораторії пролунала телефонна мелодія – дзвонила Надія Петрівна. Сніжана Вікторівна зняла слухавку.
– Ви ж не забули, що після обіду почнеться урочиста церемонія п’ятирічного ювілейного новосілля? – запитала Надія Петрівна.
– Не забули. Прийдемо, – відповіла Сніжана Вікторівна.
– Дай, будь ласка, слухавку Миколі, – попросила Надія Петрівна.
– Микола, Кличе Надія... Він, Надія, тобі каже, що зараз підійти не може і тебе цілує, – сказала їй Сніжана.
– Сніжана, скажи йому, що і я для нього посилаю через флюїд ефіра мій медовий поцілунок. Нехай там його знайде і забере, – жартуючи попросила Надія Петрівна.
– Добре, скажу. Зараз він щось пише. Може, передати йому щось? – запитала Сніжана Вікторівна.
– Та ні. Скажи, що скучила і теж цілує. Хай пише свою модель. При-ходьте, буду на вас чекати, – відповіла Надія Петрівна і поклала слухавку.
– Що вона хотіла? – запитала Василина Григорівна.
– Нагадала про святкування ювілейного новосілля.
– Та як же можна забути про таку подію? Вже скоро й перерва на обід. Що ти ще написала? Прочитай, будь ласка, Сніжана, – попросила Василина Григорівна.
– Просиш – тоді слухай, – сказала і стала читати вірші:
УЯВНА ЗУСТРІЧ
Самотність гірка, як полин, лиш зі мною –
В космічній імлі роз’єднала нас відстань…
Навіщо прийшла ти до мене, мов хуга, зимою?
Мо, ’ хочеш, щоб я із тобою, як лід став?
Все – рівне нулю, щоб самотність прогнати,
Вона, як неправда, існує бідою,
Вона, як той час, що не можна догнати,
Скрізь сіє нещастя своєю ходою…
– Кохано! Ти в небо пішла вже – додому,
Лишила мене у гостях наодинці…
…Все ж щастя – в уяві любиму самому
Душею зустріть на космічній зупинці.
ДУШІ НЕ ТОРКАЄТЬСЯ ОСІНЬ
Прийшов на подвір’я вже жовтень плаксивий,
Ще листя висить – пожовтіло лиш тілом…
Жовтіє і наше волоссячко сиве,
І тіло так само, як лист, пожовтіло.
І тільки кохання ще квітне і досі –
Ніколи душі не торкається осінь:
Любов’ю закохано дивимось в очі,
Уважно пильнуєм в бутті друг за другом –
В обіймах іще почуття нас лоскоче…
…Любов це – як Сонце у небі над пругом!
БІЛЬ І ЛЮБОВ
Гуділи джмелі як зайшли ми в квітучий садок,
Душа не болить – почуваю щасливим себе!
Ми вдвох близь черешень, я смачно цілую тебе…
Й здається – я джміль, що цілує пахучий цвіток!
Бува хтось комусь в чай насипав не сахар, а сіль
Чим визвав в чутливій душі біль, дратуючий кров…
Й коли в нас від чогось душевний з’являється біль –
В серцях, як в мартені, ми плавимо біль на любов!
Гарні вірші. Маленькі по формі, але великі по змісту. Як тобі, Сніжана Вікторівна, все це приходить? – запитала Василина Григорівна.
– Мабуть із космосу до нас обох приходить творчий дух. Адже твої, Василина Григорівна, твори теж нас здорово вражають філософськими викладками. Не кожен до цього додумається, – відповіла Сніжана Вікторівна.
– Дівчата може підемо додому та пообідаємо? – запитав Микола Антонович. – А з дому на ювілей, – додав він.
Після обідньої перерви всі заводчани почали збиратися в парковій зо-ні. На самій великій галявині соснової зони, де вже йшло великою ходою будівництво заводської лікарні, розмістився під соснами заводської їдальні буфет з мінеральними напоями. По обидві сторони буфета розміщені переносні табло заводського Інтернета, з яких вже лунали чаруючі мелодії різних пісень. З боку буфета на столі, за яким вже зібралися організатори та запрошені гості – учасники цього свята стояв заводський гучномовець. Коло столу стояв журналіст із телецентру. Посередині галявини перед буфетом стояли всі лави на яких заводчани їздили в свій аграрний цех.
Коли всі лави були заповнені, а за ними заповнилася і галявина, наступила тиша і тамада новосілля, а ним була Поліна Петрівна, надала сло-во директору заводу.
– Шановні мої, співпрацівники, колеги, і наші гості, – звернувся Сергій Никифорович. – Дозвольте мені з цієї нагоди привітати вас і ваші сім’ї з п’ятирічним ювілеєм новосілля, побажати вам і вашим сім’ям міцного здоров’я та довголіття, а в справах: сімейних, душевних, духовних, фахово-творчих та матеріальних повсякденного задоволення, – сказав він і передав гучномовець тамаді – Поліні Петрівні.
– Шановні, співпрацівники сьогодні в нас наші гості. Ви їх вже знаєте і зараз вони перед вами у повній своїй красі це – Ані Лорак і Валерій Міладзе, – представила їх Поліна Петрівна. – Привітаємо їх по-робітничому своїми бурними і теплими оплесками, – сказала Поліна Петрівна і передала мікрофон Ані Лорак.
– Шановні, пісня: «Вопреки», – сказала вона і стала співати.
Її чаруюча мелодія наповнювала серця і душі почуттями бадьорості і мов, на емоційних крилах, підіймала в кожного радісний і мрійливий настрій, Ця мелодія, ніби всупереч побутовим та заводським дрібницям, залишила в душі кожного приємний незабуваючий слід. Бурхливі незатухаючі оплески кожного були продовженням їхнього задоволення. Ані Лорак теж була радісно задоволена і передала мікрофон Валерію Міладзе.
– Шановні, пісня: «Сонце», – сказав він. і почав співати.
Його надзвичайна мелодія, наче сонячними променями, розігріла заводчан своєю особистою емоційністю і новизною тональності мелодії. Бурхливі оплески кожного, ніби почуттєве марево їхнього сприймання пісні, довго не затухали. Валерій Міладзе задоволено подякував шанувальників пісні і передав мікрофон Ані Лорак. Так вони по черзі виконували свої любимі пісні. А потім після закінчення своєї програми ще співали на замовлення Василини Григорівни та Миколи Антоновича. Василина Григорівна замовили пісню «Небеса» Валерію Міладзе, а Микола Антонович – пісню «Забирай» Ані Лорак.
Тамада – Надія Петрівна подякувала тележурналіста і гостей та ще ввічливо і щиро запросила їх теж подивитися по заводському міжпланетному Інтернету науково-фантастичне кіно із планети «SS-344». Тележурналіст став знімати кіно і дивитися разом з присутніми. То було кіно про астральне спілкування закоханих.
Глядачі та гості довго обмінювалися думками про неабияке побачене та почуте і, неначе під гіпнотичним враженням стали розходитися.
17.11 – 19.11.2014
м.Дніпропетровськ, 23.11. – 25.11.2014