На грані живого і мертвого
глава 7 иом 3Буденні дні
Непомітно почався тиждень робочих буденних днів. Діти вперше стали ходити в дитячий садочок. Маргарита Віталіївна піклується за малечу в дитячому садочку. А Петро Микитович дбає про заводські доходи від міжпланетного Інтернета. Сніжана Вікторівна на Обчислювальному Центрі рахує економіку завода та пише у вільні хвилини вірші. Василина Григорівна чекає на перше вересня, прийшла в лабораторію і цілий день пише філософські нариси. Олександр Андрійович та Микола Антонович готуються до пізнавання таємниць Вселеної. Микола Антонович забрав у відділі головного конструктора звода робочі креслення по ультразвуковому електромагнітному датчику і поніс їх у механічний цех. на його виготовлення.
– Ілля Володимирович, я приніс тобі робоче креслення, по якому треба щойно виготовити ультразвуковий електромагнітний датчик. Зараз Олександр прийде до тебе і відкриє заказ на його виготовлення, – сказав Микола Антонович. – Будь ласка, виділи хлопців токарів та фрезерувальників, щоб вони почали терміново їх виготовляти.
Микола Антонович подзвонив Олександру Андрійовичу, щоб він щойно прийшов у механічний цех і відкрив заказ на виготовлення ультразвукового електромагнітного датчика.
По виклику начальника механічного цеха зайшов майстер.
– Олег Володимирович, візьми оці робочі креслення і віддай їх двом токарям, а потім віддаси фрезерувальникам і скажи їм, щоб через чотири дні деталі були готові, – попросив Ілля Володимирович.
Пройшло повних три дні. Деталі на ультразвуковий електромагнітний датчик були виготовлені, а ще через три дні Олександр Андрійович та Микола Антонович зібрали із них по своїм кресленням і сам датчик.
Так же, як непомітно почався тиждень робочих буденних днів, так непомітно він і закінчився.
Понеділок, хоч і кажуть важкий день, але він урочисто відкрив буденний день другого наступного тижня.
В лабораторії знову настав час творчого злету.
Олександр Андрійович та Микола Антонович стали готуватися до спілкування із Вселеною через Машину Часу, яку належить зібрати із ультразвукового електрично-магнітного датчика, позитрон-емісійного томографа та кремнієвих шоломофонів для оператора – дослідника і бажаючих поспілкуватися і ув’язати з діючим комп’ютерним устаткуванням. Потім завести в Машину Часу автоматизовану комп’ютерну програму.
На протязі чотирьох урочистих днів цього тижня була повністю зібрана і налагоджена Машина Часа для спілкування із Вселеною.
Прийшов той час. Микола Антонович та Олександр Андрійович, як експериментатори – дослідники, оділи свої шоломофони і стали заміряти ультразвуковим електромагнітним датчиком розмір магнітних хвиль – їх довжину та частоту коливання у своїх резервних частинах мозка та довжину і частоту коливання магнітних хвиль ефіра навколо свого мозка.
Цей же ультразвуковий електромагнітний датчик по автоматизованій
комп’ютерній програмі устаткування Машини Часу довів розмір магнітних хвиль нейтронів ефіра до розміру магнітних хвиль нейронів резервної частини мозка дослідника. Вирівнявши розміри магнітних хвиль датчик через позитрон-емісійний томограф зчитав звукову та кольорову інформацію від нейтронів ефіра і направив її через кремнієвий модуль кремнієвого шоломофона в нейрони резервної частини мозка дослідника, вивівши цю інформацію на табло комп’ютера для прийняття подальших рішень.
Микола Антонович та Олександр Андрійович вирішили поспілкуватися з душею Ісуса. Але, щоб зробити запит на мові іврита, якою він розмовляв, то треба шукати перекладача.
– Будемо просити наші кадри – Поліну Петрівну хай пошукає через бюро трудоустрою таку людину, яка б добре володіла мовою іврита Ти, Олександр, будь ласка, сходи до неї, що вона тобі скаже? – попросив він.
Олександр Андрійович, прийшовши у відділ кадрів розповів Поліні Петрівні, яка проблема встала на шляху їхнього дослідного експеримента і попросив її пошукати таку людину.
– Оце і все?– усміхаючись запитала Поліна Петрівна. – У нас вже є така людина. Зараз я тебе, Олександр Андрійович, познайомлю.
Поліна Петрівна дістала з металевого сейфа наказ по заводу і копію її паспорта і дала почитати. В приказі про прийом на роботу вчителем англійської мови, а потім у копії паспорта Олександр прочитав: Ротенберг Фаїна Марківна 1965 року народження. Народилася в державі Ізраїль в місті Тель-Авів проживає на Україні з 1985 року. Заміжня.
– Як бачиш, це нашої школи вчитель англійської мови, яка виросла в Ізраїлі і володіє не тільки мовою іврита. Вона так же досконало володіє арабською мовою та мовою ідиш, – пояснила Поліна Петрівна.
– Це ж здорово! Дякую, – радісно промовив Олександр Андрійович. – Тоді я пішов. На все добре, – додав він.
– Щось ти, Олександр, так швидко повернувся. Мабуть не було Поліни Петрівни? – запитав Микола Антонович.
– Була. І вже знайшла для нас перекладача, який досконало знає і володіє мовами івриту, ідиш та арабською, – сказав Олександр Андрійович.
– Ти мабуть жартуєш, Олександр? – усміхнувшись запитав Микола Антонович і став дзвонити Поліні Петрівні.
– Чого б це я жартував, – весело відповів Олександр Андрійович.
– Поліна Петрівна, це правда, що мені сказав Олександр Андрійович за перекладача мови? – запитав Микола Антонович.
– Правда, Микола Антонович, – відповіла Поліна Петрівна.
– Тоді я щиро вдячний за такий сюрприз, – подякував Микола Антонович. – А телефон її у вас є? – запитав він.
– Є, – відповіла Поліна Петрівна. – Зараз подивлюся і продиктую. Поліна Петрівна взяла із сейфа записаний її номер телефона і продиктувала.
– Велике спасибі, – подякував Микола Антонович. – Щоб ми, Олександр, робили, якби не Поліна Петрівна? – сказав Микола Антонович.
Микола Антонович мерщій став телефонувати.
– Фаїна Марківна? Добрий день. Вас турбує Микола Антонович – головний науковець нашого з вами завода. У мене до вас велике прохання. Нам потрібна ваша допомога. Треба, щоб ви завтра після свого урока прийшли до нас і текст, який я вам продиктую. переклали на мову іврит та на арабську. Добре. Тоді до побачення і до завтрашньої зустрічі, – сказав Микола Антонович.
– Петро Микитович, ти щоб завтра був готовий до зустрічі з перекладачем ізраїльської мови. Налаштуй відеокамеру і приходь до мене після обідньої перерви, – попередив Микола Антонович.
Василина Григорівна, пишучи філософський нарис почула цю розмову і підійшла до них.
– Із вашої розмови видно, що завтра в другій половині дня ми вже будемо спілкуватися з душею Ісуса, – запитала вона.
– Так. А ти, Василина, зможеш прийти? У тебе ж завтра такий незабутній день. Ти з першокласниками ідеш перший раз в перший клас, – запитав, жартуючи і усміхаючись, Микола Антонович.
– Прийду. Я ж урочисті церемонії буду проводити з дітками та батьками в першій половині дня, – сказала Василина Григорівна.
– А як твої, Василина Григорівна, справи, філософський нарис готовий? – запитав Микола Антонович. – Бо ти, Василина Григорівна, сьогодні цілий день не піднімала голову, – усміхаючись додав він.
– Готовий! – пафосно відповіла Василина Григорівна.
В лабораторію зайшла Сніжана Вікторівна.
– Сніжана Вікторівна, почитаєш нам – жадобам, – усміхаючись попросив Микола Антонович.
– Якщо у вас така спрага на поезію, то куди ж я дінуся? – сказала вона, розкриваючи записничку і стала читати такий вірш:
ЛЮБОВІ ГРІМ
Літаєм на орбіті долі!
Кохання наше – в апогеї,
Сприймаєм з неба простір волі,
Скидаючи буттєві шлеї…
Шляхи свої в шляхах космічних
Ми прокладаєм крок за кроком.
І в них: затоптаних, не вічних
Себе лишаєм рік за роком –
Життя у космос, мов злітає…
Ти блискавкою входиш в душу –
Любові грім мене вітає!
Я ж чемно обізватись мушу…
…В нас різні полюси кохання,
Але тяжіння спільне маєм –
В гримливій силі притягання!
Любов серця в одно єднає!
– Гарний вірш, щиро вдячний, – похвалив Микола Антонович.
– Вірш образний і глибокої думки, – позначила Василина Григорівна.
– Я дуже радий, Сніжана, – сказав Олександр Андрійович і поцілував.
– Василина, твоя черга читати, – нагадав Микола Антонович.
– Моя. Тоді слухайте. Включила комп’ютер і стала читати такий філософський нарис: «Флюїд перевтілення». Нарис був такого змісту:
«Наші вчені по телевізору розповідають про різні, не зрозумілі факти. Кажуть, що є очевидець, який нещодавно в лісі в гористій місцевості бачив живу істоту, яка була схожа на людину і якусь мить спостерігала за ним. В неї була велика продовгувата голова. Її фігура була набагато вища і товща від людини. І що ця істота появилася раптово перед очима і так же зненацька перед очима зникла, наче провалилася крізь землю. То якщо це дійсно так, то це був гуманоїд-феномен, який перевтілився в астральне тіло. Науці відомо, що людина підсвідомо існує у чотирьох видах матерії: фізичній; астральній; ментальній та вогненній. Людина підсвідомо перебуває одноразово у всіх видах матерії. Але природа еволюції наділила людину флюїдом – здібностями, які ще покояться в її резервній частині мозку. Ці здібності проявляються не в повному розкритому виді. Є такі феномени, які підсвідомо, перебуваючи в своєму астральному тілі підсвідомо стають ясновидцями, а коли вони підсвідомо перебувають одноразово в ментальному та в вогненному тілах, то їх розум, отримавши осяяння може будь де зчитувати будь яку інформацію. Коли прийде той час, то у людини будуть задіяні свідомістю резервна частина мозку і Мозочок розташований в задній частині черепа. Він являється джерелом мимовільних нервів (нервової енергії) і виконує функції посередника між резервною частиною мозку екстрасенса і ефірним флюїдом, зчитуючи з ефіру, як комп’ютер, інформацію. Тільки тоді в людини повністю і свідомо появляться ці здібності. Тоді людина тимчасово зможе виходити із свого фізичного тіла, і будучи одноразово у трьох тілах: астральному; ментальному та вогненному стає невидимим атомним тілом, яке зможе пересуватися із швидкістю нейтрино в будь яку координату Вселеної. Отримавши там пізнавальну чи потрібну їй інформацію знову повернеться у своє фізичне тіло, а може залишитися і там. Це все повинно відбуватися шляхом поки що невідомого науці фізико-хімічного синтезу із молекул нуклеїнової кислоти які існують в ефірі і мають ферменти реплікації, які миттєво множаться і миттєво нарощують фізичне тіло людини. Наука поки що не знає де є планети на яких розвиваються розумні істоти, яких розумом наділив Вищий Розум Вселеної, який був створений теж еволюційним шляхом із часточок різних атомів. Для науки теж загадкою являються астральні, ментальні та вогненні здібності, якими володіють розумні істоти на тій, чи іншій планеті.
Могло так статися, що очевидцю пощастило зустрітися з розумною істотою з невідомої планети. Ця істота миролюбно за ним спостерігала, а потім маючи флюїдні здібність шляхом фізико – хімічного синтезу миттєво розчинила у реакціях своє фізичне тіло і, ставши невидимою в своєму духовно-матеріальному (атомному) тілі (астральному, ментальному та вогненному) вернулася туди звідки прибула на нашу Землю і там знову ферментами (молекулами) реплікації миттєво наростила своє фізичне тіло».
– Логічний філософський нарис, – сказав Микола Антонович.
– Я теж такої думки. Могло так статися. Нормально! – оцінив Олек-сандр Андрійович.
– Залізна логіка. Ти молодець, Василина, – сказала Сніжана Вікторівна. – А тепер можна і додому, – додала вона.
– Як додому? – заперечив Микола Антонович. – Сніжано Вікторівна, а на десерт? Будь ласка, почитай, – усміхаючись попросив він.
– Тоді слухайте – сказала Сніжана і стала читати по пам`яті вірші:
КВІТКА ЛЮБОВІ
Ти квітка першої любові,
Кохання наше – визначальне!
В біді і в радості з тобою
Ми осінь нашу зустрічаєм…
Душа – жива, ще не старіє!
Бо ще любов горить в душі каміна
І почуттями серце гріє,
Бо ще цвіте твоя краса незмінна!
Хоч помарніли ми обоє,
Скажу тобі я без вагання:
Ти квітка першої любові,
Нектар останнього кохання!
ЕПОСІВ ДИВНІ СЮЖЕТИ
Шумери* звелись анунаками** –
Як цивілізації витвір…
Стоять піраміди ознаками –
Як іншого простору вимір…
Так часом космічної норії,
Безцінні словесні бюджети
Гортають в архівах історії
Всіх епосів дивні сюжети!
– Вдалий десерт. Дякую! – похвалив Микола Антонович.
– Щирий, – сказала Василина Григорівна.
– Я підтримую думку Василини, – сказав Олександр Андрійович.
Так на зворушливій ноті свого почуття вони розійшлися по домівках.
* Шумери – цивілізація, яка невідомо куди зникла після того як Землю покинули анунаки. ** Анунаки – прибульці, які, за легендою, прилітали у відрядження на Землю із планети Нібіру і жили на ній по 3600 років кожен.
м.Дніпропетровськ, 17.12 – 21.12.2014