11.03.2015 17:28
Без обмежень
81 views
Rating 0 | 0 users
 © Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 12 том 3

поведення ювілейного новосілля

Після обідньої перерви всі заводчани почали збиратися в парковій зоні. На самій великій галявині соснової зони, де красувалися корпуса заводської лікарні, школи та дитячого садочка під соснами, які опоясували берег Дніпра розмістився заводської їдальні буфет з мінеральними напоями. По обидві сторони буфета розміщені переносні табло заводського Інтернета. З боку буфета на столі, за яким вже зібралися організатори та запрошені гості – учасники цього свята стояв заводський гучномовець, з якого вже лунали чаруючі мелодії різних пісень. Коло стола стояв журналіст з телецентра із телекамерою і робив зйомки. Посередині галявини перед буфетом стояли всі лави на яких заводчани їздили в свій аграрний цех.

Коли всі лави були заповнені, а за ними заповнилася і галявина, на-ступила тиша і тамада весілля – Поліна Петрівна надала слово директору завода.

– Шановні, співпрацівники! Дозвольте мені з цієї нагоди привітати вас і ваші сім’ї з десятиріччям ювілейного новосілля, побажати вам міцного здоров’я та довголіття, а в справах: сімейних, душевних, духовних, фахово-творчих, професійних та матеріальних щоденного задоволення, – сказав Сергій Никифорович і передав гучномовець тамаді – Поліні Петрівні.

– Шановні, співпрацівники сьогодні в нас наші постійні гості ви їх вже знаєте і зараз вони перед вами у повній своїй красі це – Ані Лорак і Валерій Міладзе, – представила їх Поліна Петрівна. – Привітаємо ж їх по робітничому своїми гучними і теплими оплесками, – сказала Поліна Петрівна і передала мікрофон Ані Лорак.

– Я, шановні, заспіваю пісню: «Дзеркала», – сказала і стала співати.

Її мелодія своїми чаруючими звуками наповнювала у кожного серце і душу почуттями бадьорості і мов, на емоційних крилах, підіймала їх радісний і мрійливий настрій, і ніби всупереч побутовим дрібницям залишила в кожного приємний незабуваючий слід. Бурхливі оплески кожного були продовженням їхнього задоволення. Ані Лорак теж була радісно задоволена і передала мікрофон Валерію Міладзе.

– Шановні, слухачі, для вас пісня: «Кораблі», – сказав він. і почав співати.

Його надзвичайна чародійна мелодія, наче сонячними променями, стала розігрівати заводчан своєю особистою емоційністю і новизною своєї тональності. Бурхливі оплески кожного були ніби почуттєве марево їхнього сприймання пісні. Валерій Міладзе задоволено подякував цінувальників пісні і передав мікрофон Ані Лорак. Так вони по черзі виконували свої любимі пісні. А потім після закінчення своєї програми ще співали на замовлення Василини Григорівни та Миколи Антоновича. Василина Григорівна замовили пісню «Актриса» та «Три троянди» Валерію Міладзе, а Микола Антонович – пісню «Осіння любов» та «Оранжеві сни» Ані Лорак.

– Зараз шановні, заводчани, виступить молодий артист – дебютант Київського цирка Олег Олександрович Світозаренко, – об’явила тамада – Поліна Петрівна. Але йому потрібен асистент в ролі свідка. Його свідчення буде полягати в тому, що він зараз розкладе букви текста, який ви бачите на плакаті, а це: «Вітаємо із десятирічним ювілеєм новосілля» в будь якому перемішаному порядку тільки щоб їх було видно і буде слідкувати за подальшими діями артиста. Є бажаючі? – запитала вона.

На місце події – сцену вийшла програміст – начальник наукової лабораторії – Сніжана Вікторівна Світозаренко. На столі лежав текст «Вітаємо із десятирічним ювілеєм новосілля». В картоні кожної літери була дірочка, щоб можна було літеру повісити на цвях. Перед сидячою аудиторією коло стола стояв стенд, на якому було забито по цвяху для кожної літери цього текста і під кожним цвяхом прибита поличка для сідання папуги.

Коло стола стояв Олег Світозаренко. А на його лівому плечі мовчки сидів папуга. Сніжана Вікторівна в тексті: «Вітаємо з десятирічним ювілеєм новосілля» попереставляв всі букви. Олег Світозаренко її подякував і почав свою виставу.

– Шановні, заводчани, – звернувся Олег. – Я вам скажу, що буде робити мій папуга – Коша. Це те, що ви зараз побачите і почуєте, а далі по вашому бажанню можете з ним поспілкуватися на будь яку тему. Можете перевірити таблицю множення, попросити прочитати ваші любимі вірші Пушкіна. Готуйтеся, будь ласка! А зараз Коша буде виконувати моє прохання, – сказав Олег. – Ти, Коша, готовий – звернувся він до нього, дивлячись йому в очі і устами доторкнувся до його підставленого дзьоба.

– Готовий! – шепеляво відповів Коша.

– Ти повинен привітати заводчан тим текстом, який написаний он на плакаті. Бачиш? – запитав Олег і показав рукою в сторону на плакат.

– Бачу, – шепеляво відповів Коша.

– Прочитав? – запитав Олег.

– Прочитав, – шепеляво відповів Коша.

– Запам’ятав? – запитав Олег.

– Запам’ятав, – шепеляво відповів Коша.

– А тепер, Коша, ось на столі лежать літери і ти повинен взяти ці літери і почепити на цвяхи на цьому стенді. Бачиш? – запитав Олег.

– Бачу! – шепеляво відповів Коша. Злетів із плеча і, покружлявши над столом і сів на букву «В». Взяв дзьобом букву і почепив на стенді на цвях. Прилетів за іншою літерою, взяв і почепив, і так за дві хвилини на стенді висіло вітання заводчан. А сам сів на ліве плече Олегу.

– Молодець, Коша, – похвалив Олег і устами ніжно поводив по його голові. – А що, Коша, бажає в нагороду? – запитав Олег.

– Дякую. Мені, Олежик, зараз, окрім твоєї похвали і бути з тобою поруч, та ще оплесків глядачів більше нічого не треба, – шепеляво відповів Коша.

Закінчилися буремні оплески глядачів і тамада – Надія Петрівна подякувала Олегу і особисто Коші, який від її подяки злетів із плеча Олега і кружляючи навколо глядачів прошепелявив: «Вітаю із десятирічним ювілеєм новосілля».

– А тепер мої шановні, заводчани, те, що ви зараз побачите і почуєте – це будуть відповіді Коші на ваші запитання, – сказала Надія Петрівна. – Бажаючі поспілкуватися з Кошею виходьте до нього, – додала вона.

Із-за стола вийшла Сніжана Вікторівна і підійшов до Коші.

– Коша, а ти поезію любиш, – запитала Сніжана Вікторівна.

– Люблю. – прошепелявив Коша.

– Якщо хочеш то я прочитаю вірші? – запитала Сніжана Вікторівна.

– Хочу, – прошепелявив Коша.

– Тоді слухай такі вірші, – сказала Сніжана Вікторівна і стала читати:

НА ФЛЕЙТІ СЛЬОЗИ 

Несподівано – майже проїздом село я відвідав, –

Охопила нестримана радість — й тече із очей…

Та в натоптану люльку мою самосадом від діда

Заповзає розлука й, катуючи, димом тече…

Мов на флейті сльози, вітерець розставання вже грає, 

Ще веселі обличчя таврує скорботи печать.

І здається, мене почуття блискавицями крає, 

Й виповзає із люльки, як дим, дідусева печаль…


ЛЕБЕДИНІ ХМАРИ

Пуховик хмар мов рветься на обрії неба, 

І здається, пливуть вже, мов лебеді, хмари…

Ти шматкуєш себе почуттям, а не треба, 

Бо вони біоструму твого, мов радари, 

Пеленгують причетність мою до кохання…

Мов гелгочуть пісенно ті хмари до тебе

Про моє довгочасне і мрійне чекання…

То ж чекай, як чека на лебідоньку лебідь!


– Коша, тобі вірші сподобались і, якщо да, то скажи чим і скажи тьоті спасибі? – запитав і попросив Олег.

– Сподобалися тим, що вони нагадали мені про мого дідуся і про нас – крилатих. Спасибі тьоті, – прошепелявив Коша.

– А тепер, Коша, ти, будь ласка, скажи мені скільки буде шість помножити на три? –– запитала Сніжана Вікторівна, дивлячись Коші в очі.

– Вісімнадцять, – прошепелявив, не думаючи, Коша.

– Коша, а скільки буде коли вісімнадцять, поділити на три? – запитала Сніжана Вікторівна.

Коша подумав і відповідь була така: «Я таблицю ділення не знаю, але

якщо три помножити на шість буде вісімнадцять, тоді це буде те саме шість», – шепеляво відповів Коша.

– Коша, а скільки буде коли шість раз додати по три?

Коша подумав і відповідь була така: «Якщо один раз три – то це три. Якщо до неї додати другу три – це шість, а додати третю три – це буде дев’ять, а якщо додати четверту три – це дванадцять, а додати п’яту три – це п’ятнадцять, а коли додати і шосту три – це буде вісімнадцять – шепеляво відповів Коша. – Виходить, що це та ж сама таблиця множення. Що три помножити на шість, або три рази додати по шість, – прошепелявив Коша.

– Молодець, Коша! Дякую за інстинктивну дотепність, – сказав Олег.

До столу підійшов Петро Микитович Шуліка – завідуючий відділом заводського Інтернета.

– Коша, звідки ти так хороше знаєш українську мову і її азбуку та арифметику? – запитав Петро Микитович.

– Коли Олежик почав ходити в школу, то, починаючи з першого класа по одинадцятий клас він без мене не вчив жодного урока, – прошепелявив Коша. – Він кожен урок вчив у слух і заставляв мене повторювати за ним. А потім коли сам повторював вивчене просив мене щоб я уважно послухав і показав йому на його помилку, або підказував коли він щось забуде, що я і робив, – шепеляво відповів Коша.

– І як тобі, Коша, це все вдавалося? – запитав Петро Микитович.

– Не знаю. Але вдавалося. Скажи, Олежик. Можливо вдавалося тому, що для мене слухати Олежика була якась неописуєма насолода, яка викликала почуття мого задоволення від почутого з його уст. Мені запам’ятовувалося кожне ним сказане слово і я став розуміти смислове значення кожного слова, яке мені ніби давало духовні крила і я літав, пізнаючи чудотворний світ людського життя. І я тепер усвідомлюю, що Олежик для мене був моїм вчителем. Завдяки йому я навчився не тільки мислити, а почав переосмислювати почуте від нього та побачене і почуте по телевізору, почуте по радіо та прочитане мною в пресі. Але я розумію, що я багато ще не знаю і кожен раз, доповнюючи свої знання новою інформацією я відчуваю свою пташину долю, – прошепелявив Коша.

– Молодець, Коша! Ти справді вже маєш людський розум та інтелект, а не тільки інстинкт, – похвалив Петро Микитович.

Від такої похвали Коша знову злетів з плеча Олега і роблячи круги над заводчанами шепелявив по своєму: «Шановні, заводчани, я дуже радий, що в моїй пташиній долі випала честь побачити Вас і поспілкуватися з Вами на Вашому святкуванні десятирічного ювілею з яким я Вас і вітаю».

Тамада подякувала тележурналіста і гостей та ще ввічливо і щиро запросила їх подивитися по заводському Інтернету науково-фантастичне кіно із планети «SS-344». Тележурналіст став знімати кіно і дивитися разом з присутніми. Сюжет кінофільму був про закоханих з різних планет.

Глядачі та гості довго обмінювалися думками про неабияке побачене та почуте і, подивившись кіно: «Любов планетянки» неначе під гіпнотичним враженням стали розходитися.

м.Дніпропетровськ 19.02.2015



Близькі за тематикою матеріали читати в розділі:

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «На грані живого і мертвого (Глава 11, том 3) / Роман | Василенко Андрій Антонович». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «На грані живого і мертвого (Глава 9, том 3) / Роман | Василенко Андрій Антонович».


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Василенко Андрій Антонович

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо