Кип`яток і гадюка
Шосте побачення
Я ледь не облився кип’ятком, заварюючи собі чай; мене паралізувало спостереження, що вода в чайнику така ж прозора, як твоя шкіра. В сусідній кімнаті почувся плач п’ятирічної сестри. Нестерпне дежа-вю; ти в такому ж відчаї молила мене не їхати додому вночі. Інтонація (ні, не схожа – однакова!) луною покотилась всередині моєї черепної коробки. Якась невидима рука потягнула корінь язика в напрямку шлунку. Я навіть не боровся з бажанням блювати, але кисло-солоний смак завмер в стравоході. Ти витирала заплакані очі об мою руку. Опік від кип’ятку заживав би швидше. Я подивився на шкіру: ледь просвічуються вени, пересохлі русла, які носили бурхливі потоки твоїх сліз. Ти була маленькою дівчинкою, яка, граючись на своєму подвір’ї, впіймала слизьку отруйну гадюку. Дитячі пальчики, вкриті бридким слизом, з останніх сил втискались у вкриту лусками шкіру, але змія, врешті-решт, звиваючись, втекла в каналізацію.
Славутич, 24.07.2015
