14.10.2015 21:03
18+
190
    
  1 | 1  
 © Надія Севастьянова

Гарантія вічності

з рубрики / циклу «Проза»

Мені потрібна була якась гарантія того, що ти завжди будеш поруч. Ні, слова в кишеню не покладеш. Слова з часом забудуться й замиються в пам’яті. Слова можна перекреслити жирною червоною лінією або просто викинути з голови. Мені потрібна від тебе розписка, краще всього на листку А4, закріплена твоїм ім’ям й штампом «вічно». Я покладу цей папірець в дерев’яну рамку, яку сама оздоблю різнокольоровим бісером. Туди пасуватиме бісер червоного, помаранчевого й жовтого кольорів. Вона стоятиме в мене на столі й навіюватиме мені думки про щось осіннє. Адже саме восени нам так бракне слів «вічно» й «назавжди». А якщо ти раптом захочеш з’їхати від мене, або гірше – просто зникнути з мого життя, розчинитися у цій осінній тиші, я просто піднесу цю рамку до твоїх очей. Або мовчки, поглядом покажу тобі туди, де вона стоятиме. Цей папірець буде свідченням того, що відтепер ти одна з неодмінних складових мого життя й цього однокімнатного простору. Ти будеш кричати, влаштовувати скандали, бити посуд на кухні, гримати на кота, розбивати об стіні вази й виривати сторінки з моїх улюблених книжок, потім зачинятимешся на кухні, плакатимеш й питимеш коньяк, потім знову кричатимеш мені в обличчя що я не даю тобі свободи, що я зв’язала тебе цупкими тенетами й не відпускаю, що тобі це остогидло, виходитимеш на балкон й закурюватимеш свої улюблені «LD», а потім, нишпоривши очами по кімнаті з надією знайти чергову вазу щоб її розгемселити об стіну, раптово наштовхнешся на мій зляканий погляд, ти тихо сядеш біля мене на краєчок дивану й ніжно обіймеш за плечі. Сотні разів вибачатимешся, казатимеш як я тобі потрібна й ніжно цілуватимеш, скоса поглядаючи на рамку, обшиту осіннім бісером. Скільки вона простоїть на столі? Рік? Два? …Вічність? Буде тихий осінній день, я помалу підіймуся на четвертий поверх, відчиню дерев’яні двері ключем з брелком у вигляді осіннього кленового листочка, тихо переступлю поріг квартири й повільно спущуся по стіні на підлогу, розуміючи, що ще не разу так гостро не відчувала що таке «безвихідь». В кімнаті, в той час, буде темно й тільки тьмяне світло ліхтаря знадвору освічуватиме паркет на якому лежатиме дерев’яна рамка, й бісер, розсипаний по підлозі, що вигравав своїми осінніми кольорами останній ноктюрн нашого листопаду розбавляючи гулкість коротких гудків у мобільнику.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 16.10.2015 15:25  Ем Скитаній => © 

...не знаю, чоловік, що б"є посуд...- то вже занадто, якось не по-чоловічому...то, певно, "развод" по-українські...дуже цікаво змалювали то все...чудово...