Косів - колиска гуцульских майстрів
з рубрики / циклу «Ессе та нариси»
Завчасно, ще до початку подорожі в Карпати, я заздалегідь прочитала і про Коломию, і про Косів, тому намагалася не зважати на розбиті дороги, жахливий розхлябаний місцевий автобус у пилюці і спекотне сонце, а просто сиділа й милуватися краєвидами із вікна: горами, покритими лісом, хатинами, що розбрелися на пагорбах, як вівці, смішними яйцеподібними копицями сіна, яких було так багато на схилах гір, неначе грибів у лісі...
Нарешті ми приїхали в Косів, невеликий райцентр, відомий своїм суботнім базаром, де можна купити вишиванку, жіночі прикраси, вироби із вовни, керамічний посуд, килими, взуття та інші побутові речі.
Це місто вже відсвяткувало свій півтисячолітній ювілей. Шкода, що від минулих віків у цих гордих горах у Косові майже не залишилося нічого, окрім колючих смерекових лісів над містом.
На жаль, ні в Коломиї, ні в Косові ми не зустріли жодну людину на вулиці в національному костюмі, які так часто показують по телебаченню в рекламі туризму в Карпатах. Можливо такий одяг носять десь високо в горах, у селах. Або ж одягають тільки на весілля, чи під час народних гулянь на співочих полях. Хоча нам не вдалося зануритися в атмосферу карпатського колориту, але ж ми отримали цікаву інформацію про історію цього краю.
В одній легенді, наприклад, згадується, як князь Данило Галицький послав у гори боярина Косича з наказом зміцнити кордони Галицької землі. Косич оселився в дикому гірському краю і позичив своє ім`я новостворенному поселенню.
Косів і сіль - два слова-близнюки, але саме природа - головне багатство краю. Тут дуже чисте повітря, яке має здатність лікувати, а також відстороненість від цивілізації, яка дарує особливий спокій.
Місцеві жителі навчились заробляти на народних промислах - ліжники, вишиванки та місцева буро-зелена кераміка мали неабиякий попит і користуються популярністю й сьогодні.
З цим містом пов`язана історія найвідомішого опришка, Довбуша. Більше того, в сусідньому з Косовим селі Космачі є пам`ятник народному меснику (автор Михайло Дідишин з Космача) та музей Довбуша.
До 1939 року на краю урвища над містом Косів стояв на кам`яному постаменті залізний хрест як пам`ять про те, що на цьому місці в 1745 році була повішена на пострах людям частина тіла Олекси Довбуша.
Серед історичних пам’яток особливе місце посідає церква св. Миколая. Ваажають, що поблизу був монастир. Уся територія з церквою (1912 р.) включно становить комплекс пам`яток - від археології до мистецтва (сакральні предмети - вироби гуцульських майстрів) і навіть друкарства (богослужбові книги XVIII ст.). На жаль, немає тут ні інформаційної, ні меморіальних таблиць, ні реєстру поховань. Сказане стосується й іншої пам`ятки - церкви св. Василія на Москалівці (1895 p.).
Історичну і мистецьку цінність має дуже пошкоджене, але в значній мірі збережене юдейське кладовище під Міською горою. Там є поховання хасидських цадиків. Нагробні стели дають зразки ритуальної різьби на камені.
Одна з найвидатніших історичних пам`яток - Міська (Замкова) гора. Тут добре збереглися потужні оборонні вали. Замок був збудований у XVII ст. і належав спочатку власникам міста Коссаковським, а пізніше - Яблоновським. Форталіція була обнесена високими валами, на яких стояли мури з чотирма баштами. Споруди були з каменю та дерева. У замку мешкали магнати - власники міста.
Попри важкодоступність фортеці, у 1648 році повсталі селяни захопили і пограбували її. Замок пережив турецько-татарські напади в 1621 та 1624 роках, коли містобуло вщент спалене.
Підступав до замку і Довбуш. За переказами, він з гори кидав посеред міста свою бартку, що було знаком нести данину...
Наприкінці XVIII століття замок втратив своє оборонне значення і занепав. За переказами, камінь з його мурів ще довго використовували косів`яни в будівництві, зокрема під час спорудження римо-католицького костела і каплички на „польськім" кладовищі.
Пам`ятником трагічних подій Другої світової війни є могили євреїв, убитих гестапівцями в 1941-1942 роках та пам`ятний знак, що нагадує цю подію.
Культурно-історичними пам`ятками є також ряд житлових будинків. Серед них:
Будинок заслуженого майстра народної творчості, славної вишивальниці Ганни Герасимович на вулиці її імені. У цьому будинку, що до 1939 р. звався пансіонатом „Анна", бували письменники, художники зі Львова.
Будинок Мирослава Капія, що належав цьому письменникові, перекладачеві, етнографові і фольклористові.
Будинок Василя Кабина, відомого різьбяра, громадського діяча у 1930-ті роки, одного з перших у Косові членів СХУ та організаторів артілі „Гуцульщина" .
Будинок Миколи Кабина, де мешкав і працював у літній час видатний учений, державний і церковний діяч професор Іван Огієнко (Митрополит Іларіон).
Будинок, де мешкала родина священника о.Василя Романюка, який згодом став Патріархом Володимиром.
Будинок Василя Стефурака, лікаря, громадського діяча, який потім жив в еміграції.
Будинок Миколи Тимкова, видатного різьбяра, також члена СХУ, та багато інших…
Кілька годин ми блукали містом і аж під вечір повернулися додому. Це була перша і остання самостійна екскурсія. Всі інші подорожі в гори були організовані через екскурсійне бюро у м. Яремче.
м. Київ, 2013р.
