07.12.2015 22:38
для всіх
517
    
  4 | 4  
 © Сьомін Валерій Олексійович

ТВОЇ «П’ЯТЬ КОПІЙОК»

з рубрики / циклу «Ангели світла в темряві ночі. Сон як життя і життя як сон.»

Все у цьому світі і всі, хто в ньому живуть, поєднані між собою, зв’язані невидимими тонкими нитями. Бувають і оманливі «кришталеві ланцюги» - легкі, приємні і красиві, від котрих ніхто не хоче звільнятись, але які розбиваються і розсипаються самі. А декотрі з людей прикуті один до одного каторжними ланцюгами, невимовно важкими, хоча теж невидимими, які ніхто, крім Бога, не зможе, ані скинути, ані розбити чи розірвати.

Добро, як і зло, не буває маленьким. Кожна людина здатна на вчинки, що зовні видаються незначними і непомітними, а насправді мають у собі велику силу, яка чудодійно впливає на багатьох людей (мудрець сказав би, що й на весь світ, бо всі ми, скільки нас є в цьому світі – клітинки одного живого організму, що зветься людством). Для справжнього дива не треба ні подвигу, ні багато зусиль чи розуму. Виходячи з тролейбуса або трамваю, обернися і скажи «спасибі» стомленому водієві чи роздратованій кондукторші, і це не тільки здивує їх, але й змінить, покращить їм настрій якщо не на весь день, то, принаймні, на цілу годину. Одне твоє добре слово, щире побажання щасливої дороги, висловлене вголос або навіть подумки, відіб’ється потім на багатьох пасажирах, - а хто знає, можливо й врятує їх всіх від дорожньої катастрофи. Як мало потрібно для того, щоб стати на сторону світла і бути співробітником Богові!

Пам’ятаю, як одного разу ранньою весною я йшов по вулиці, переступаючи через калюжі і кутаючись у теплий шарф від різкого північного вітру. Біля під’їзду великого будинку угледів зігнуту, згорблену постать двірника. Втупивши у землю безнадійний погляд, він ледь ворушив мітлою. Весь його нещасний вигляд був утіленням самотності, забутості всіма, наче якоїсь сиротливості. Мені дуже захотілося зробити щось добре для цієї людини. І раптом я згадав, що сьогодні – День працівників культури (почув про це вранці по радіо). Серце моє забилося сильніше від сміливої і радісної думки. Я круто змінив напрям свого руху, впевнено підійшов до двірника, і наскільки зміг, щиро привітався з ним, як з добрим знайомим. Він вмить випростався, але не відповів, дивлячись на мене здивовано, з недовірою.

- Сьогодні Ваше свято!, - сказав я, відчуваючи у собі впевненість у тому, що говорю святу правду. – Я хочу привітати Вас з Днем працівників культури і від усього серця побажати здоров’я, щастя, успіхів у Вашій красивій роботі!

- До чого тут я?!, - ще більше здивувався той. – Хіба я… працівник культури?

- А як же!, - не здавався я, продовжуючи іти в наступ на темряву. – Адже ви наводите чистоту і порядок на цій вулиці, а порядок, чистота, краса – це ознаки і прояв культури. Значить, Ви і є один зі справжніх працівників культури нашого міста. Отже, ще раз вітаю Вас із Вашим професійним святом!

Нарешті він посміхнувся, і погляд його вицвілих очей посвітлішав. Я відчув, що повинен сказати іще щось – таке ж хороше, добре і правдиве. І серце підказало ці слова.

- Ви віруючий? – запитав я.

- Звичайно, - відповів він. – Хто ж тепер не вірить!

- Тоді я розкажу Вам свій сон, який послав мені Господь. Одного разу уві сні я побачив трьох ангелів: двоє з них були з вогняними мечами, а третій… з чим би Ви думали? Зі звичайнісінькою мітлою! Два ангели, ті, що з мечами – стали по обидва боки від мене, а третій підійшов близько і почав мітлою вимітати з моєї душі все нечисте. І полетіло звідти, зсередини мене, таке гадюччя, мотлох і сморід, такий страшний бруд, якого Ви, повірте, ще ніколи не бачили на цьому тротуарі, на цій грішній землі. Було боляче, наче вогнем проймало все тіло, але, дякуючи Богові, вранці я прокинувся легким, сильним і щасливим. Отож, якщо навіть ангел Божий не цурається мітли, то чого ж ми, люди, маємо соромитись її!

- Спасибі Вам!, - зворушливо і з щирою вдячністю промовив двірник.

Я попрощався з ним і пішов своєю дорогою. Ще довго чутно було, як за моєю спиною заходилася його мітла – все швидше, бадьоріше і веселіше – ніби разом затанцювала і заспівала, оживши в руках працівника культури.

Сьомін Валерій Олексійович цікавиться

  • Сьомін Валерій ОлексійовичМожете залишити хоча б два слова чи лайк?
  • Задонатити
  • Добровільну фінансову допомогу на розвиток проекту у вигляді довільної суми коштів, яка Вас не обтяжує, можна швидко надіслати за вказаним під кнопкою "Задонатити" посиланням

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 25.05.2016 17:40  Галина Мирна => © 

Всім-всім потрібна і мітла, і добре слово, а то не виживемо... Дякую за гарний твір... З повагою,Г