Розмова з природою
з рубрики / циклу «Проза»
"Все добре?" - питають мене дерева.
А я мовчу.
Вітер грається русявим волоссям, сонце пече не по-весняному.
"Все добре"- відповідають за мене хмари, хоча я з ними геть не згодна.
Здалеку чути шум міста, на столі лежить плитка шоколаду і розгорнена, недочитана книжка.
"Чому ви тут?" - врешті відкликаюсь я, звертаючись незрозуміло до кого, і обхоплюю руками коліна.
"Тому що ти тут" - сміється сонце, весело усміхаються квіти, небо світить блакиттю.
"А мені не весело." - думаю я, знову беру книжку і гортаю сторінки.
"Ти ж не читаєш!" - дивується вітер, спостерігаючи за тим, що я перегорнула вкотре сторінку, не прочитавши ані слова.
"Не цікаво" - відповідаю йому я.
"Улюблена книжка?" - знову питають мене дерева.
"Не цікаво" - так само відповідаю я, дивлячись кудись вперед.
Вдома тихо. Сестри-подруги гуляють в місті, сміються. Їм весело.
"Вітаю з днем народження!" - весна показує квіти, вітер щось тепле шепоче і знову грає волоссям.
"Все добре?" - питають дерева, зеленіють новим листям і теж радіють весні.
"Ні" - відкликаюсь я, зістрибую з лавки і біжу у сад.
"Так гарно" - вголос кажу я вперекір зіпсованому настрою.
"Гарно" - повторює-погоджується луною за мною трава, я лягаю на неї і лише пускаю погляд кудись вперед.
"Жаль" - тихо кажу собі я і знову починаю гуляти між дерев.
"Ні, не жаль" - сміється небо і закривається білою хмарою.
"Чому ви тут?" - туманно питаю я у хмар, одразу замовкаю і підставляю обличчя дощу.
"Тому що ти тут" - відповідає і сміється дощ, а я усміхаюсь йому у відповідь.
27.04.2014