«Можна любити зиму
і нести в собі тепло,
можна віддавати перевагу літу,
залишаючись осколком льоду»
Сергій Лук`яненко. "Осінні візити"
Надворі січень, але морози не січуть, і не лякають. Зима у місті і в селі – різна. Із-за тепломережі, яка проходить під землею, і завдяки теплу, яким дихають багатоповерхівки, міський клімат завжди менш суворий і більш помірний та лагідний…
А в селі, особливо у полі і в лісі – справжня зима, яка одягла дивовижну сріблясту сукню, оторочену білим лебединим пухом; а ще вона заквітчала білосніжним жасмином довгі коси і одягнула кришталеву корону…
Зима не тільки дивовижна і чарівна, але й дуже часто непередбачувана та неспокійна. То захурделить сніговіями і вкриє землю легким і пухнастим снігом, а то ляже спочити, спокійна і лагідна, виблискуючи на сонці міріадами діамантів.
На рівнині, як правило, хазяйнує бадьорий вітер і влаштовує снігові хороводи. Коли стомиться, летить до лісу і лягає спати на вкриті пухнастим снігом віти.
Небо взимку – мінливе і різнобарвне. А ще воно має різний настрій: то сонячний і радісний, а то похмурий і гнітючий.
Особливо цікаво спостерігати, як по-різному виглядає небо вранці, вдень, увечері і вночі, коли погода спокійна і немає снігопадів…
На світанку, коли сходить сонце, небо медове, напівсонне і ліниве. На горизонті – ніжно-рожеве, а сонячне світило нагадує помаранчевий м’ячик.
Увечері особливо цікава сонячна заграва там, де сонячне ярило заходить за небокрай. На полум’яному фоні темні хмарини виглядають як силуети дивовижних, гігантських птахів і звірів.
А вночі небеса, ніби чорна мантія мага, оздоблена зірками і місячним серпанком…
Зима – найбільш загадкова та казкова пора року, одночасно і чарівна, і зачарована…
Олю, як чудово Ви все підмітили!!! І справді, рідко тепер буваємо на природі, не завжди можемо завважити зиму у довколишньому світі)))) Мені найбільше поле сподобалося)))
