Апельсин
з рубрики / циклу «Перехрестя людських шляхів»
Десь неподалік невдоволено забурмотів грім і, щільніше закутавшись у сіру хмарну ковдру, з сумом подумав про зимову сплячку. Дріботів холодний осінній дощик, який затягнув сірою пеленою все навколо – людей, будинки, автомобілі. Ще зелене листя на липах і кленах журливо похитувалось у ритм дощу: вже осінь, вже осінь.Більшість людей на зупинці поховались під накриттям, адже автобус ще ген як далеко, а дощик тут як тут – ось як сиплетьсяз неба, так і норовить скотитися за комір. Тільки декілька сміливців стоять обабіч дороги: голови втягнуті в плечі, парасольки ледь не на самому носі, а ноги вже самі підстрибують, ухиляючись від фонтанів води, якими їх обдають проїжджаючі повз автомобілі.
Серед них були дві дівчинки, мабуть шестикласниці, взуті у новенькі чобітки. І дощик їм, на відмінно від інших, був тільки на радість. Вони весело підстрибували, намагаючись спіймати окремі краплини на язик, штовхались та розсипали навколо дзвінкий сміх.
Одна так захопилась, що ледь не збила з ніг стареньку бабусю з пакетиком в руках, та одразу ж вибачилась і почервоніла.І раптом бабусин пакетик розірвався і з нього, наче горошини зі стручка, посипалися яблука. Виблискуючи червоними боками, вони пустотливо порозкочувались по бруківці. Бабуся тихо зойкнула і ледь не заплакала. Та дівчинка, яка стояла поруч, не розгубилася. Вона вийняла із рюкзака свій пакет, і заходилась наздоганяти «втікачів». За одним із них навіть не побоялась залізти до глибокої калюжі.Тим часом під’їхав автобус. Інша дівчинка вистрибнула на приступку і гукнула до своєї товаришки: «Таня, ти їдеш чи ні?». Та, не повертаючи голови, відповіла: «Почекай хвилинку, будь-ласка!».Та вона не почекала. Двері зачинились і автобус рушив, забравши із собою свою неповнолітню пасажирку.
Таня швидко зібрала усі яблука і віддала пакет бабусі. Старенька щиро подякувала і винагородила її за це найкрасивішим яблуком, спитавши при цьому, як звати іншу дівчинку. «Ніна», - відповіла дівчинка. «А чим же ти поїдеш додому, доню?» - стривожилась старенька. Таня стенула плечима: «наступним автобусом!» Так вона і зробила.
Минув тиждень. Дощик, втомившись за останні декілька днів, вирішив відпочити; із-за густого покривала хмар виглянуло сонечко. Воно розсипало своє ще по-літньому гаряче проміння і швидко висушило землю; постирало усі калюжі та стягнуло з людей плащі та куртки.
Тієї погожої днини Ніна стояла на зупинці сама. І хоча навколо було тепло і радісно, її обличчя виражало протилежні почуття. Очі почервоніли, брови нахмурені, рюкзак чомусь розстебнутий, та й сама вона дивилася на світ з-під лоба – схоже, у дівчинки скоїлось лихо. Може у щоденнику в неї двійка? А може вона посварилась з сусідкою по парті через хлопчика, який подобається їм обом? А бо ж її батьки поїхали на заробітки, залишивши доньку бабусі? Бабусі, яка не вміє так розв’язувати задачі, як тато, яка не вміє пекти такі смачні млинці, як мама, і найголовніше – не вміє заплести такі гарні дві косички. Хіба мало буває прикрощів у сучасної школярки? А поки що вона стояла похнюплена і чекала від сьогоднішнього дня тільки неприємностей. І одна із них таки сталась.
Якийсь чоловік, проходячи повз, ненароком її штовхнув. Ремінець рюкзака, який до цього тримався тільки на кількох нитках, обірвався, і рюкзак упав на землю. Увесь його вміст посипався додолу.«Ще цього бракувало!» - пропищала повним сліз голосом дівчинка і заходилась збирати книжки та зошити, пошморгуючи при цьому носом. Раптом, коли вона піднімала останній підручник, над її головою пролунав чийсь голос: «Це часом не твоє, доню?»Ніна підняла голову. Біля неї стояла та сама бабуся і на її протягнутій зморшкуватій долоні лежав великий сонячний апельсин.
с. Зубрець, 10.02.2016.18:11
