24.05.2016 17:25
для всіх
184
    
  - | 1  
 © Улько Сергій

Дощ

Дощ

з рубрики / циклу «Думки перед сном»

Краплі обезсоленої води падають з неба і покривають землю напівпрозорою темною шаллю. Все стає похмурим, листя темнішає, трава схиляється, мурахи кудись зникають, всі мокрі й засмучені. Журба, печаль, смуток і… страх. Страх?

Йдеш по намоклій землі, дивишся у своє відображення в калюжі. Задумуєшся: "Ну ось я бачу себе, але ж мине деякий час і дзеркало зникне."

Дощ - спрощене до елементарності життя. Краплі падають з неба - народження. Калюжка каламутної води - юність. Чому каламутної? Як не крути, і як би добре нас не повчали, ми робимо і хороші речі, і погані, особливо в юності. Все змішується. Дехто мислить про свої вчинки, зважує їх на терезах совісті й людяності. Той бруд, що був у калюжках осідає і людина стає дорослою. Дехто так і продовжує мулити воду і забуває про те, хто він є. Звичайно, ця особа також дорослішає, але калюжа всеодно каламутна. Поведінка цієї людини так і залишилася на юному рівні, та рішення мають значно більшу вагу і несуть велику відповідальність.

Можна ще багато проводити аналогій, та в кінці кінців вони зведуться до одного - калюжа висохне і це, як можна здогадатися, смерть.

Від тієї води нічого не залишиться, як не залишиться й від нас.

Так. Це і є той страх. Страх перед собою, перед тим відображенням, що колись зникне. О, благаю, я не боюся смерті, як хтось міг подумати. Це зовсім не так. Мені лячно від того, що нічого не залишиться...

Як відомо, де є вода - є й життя. Може так станеться, що насінинка деревця, квітки, чи ще чогось, зараз це не важливо насправді, впаде в калюжку і проросте. Тоді можна сказати, що життя не змарноване. Цього прагну, до цього йду й боюся протилежного.



23.05.2016

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!