Коли розцвітає бузок
з рубрики / циклу «Коли розцвітає бузок»
Щоб не мучила совість потому.
М. Луків
Коли тебе розділяють сотні кілометрів сірого асфальту з рідною домівкою, коли в’їжджені лискучі колії стеляться дивним плетивом через прозорість світанків, перед тобою пропливають як уві сні тисячі чужих облич. Заклопотані, похмурі… Тобі так хочеться зазирнути за маску- а що ж там? Кольоровий всесвіт, наповнений щирістю, чи нагромаджене каміння серед будяччя?
Просторість… Ти відчуваєш її органічніше саме тут, далеко від дому. Чужий світ намагається затримати твої думки у буденних «треба». Ти поспішаєш разом з усіма, лишаючи по собі доріжку із затоптаних квітів. Як і всі.
…Цьогоріч я вперше милуюся бузком не на своєму подвір’ї. Білі, рожеві, бордові, блакитні, фіолетові суцвіття виринають то тут, то там з-за шпилястих багатоповерхівок. Місто потопає у бузкових барвах вперемішку із п’янким ароматом.
Проте ніхто не звертає на це уваги. Аніскілечки. Чи то тільки здається? Мобільні телефони, гаджети, планшети, смартфони викрадають забагато радощів життя … Просто забирають час, і ніколи жити по- справжньому.
Так хочеться бути поруч… Та поки-що смакую запашним латте разом зі своєю новою подругою у одній із невеличких, але затишних кав’ярень з видом на парк. А десь далеко- далеко сумують за мною найрідніші...
Мій робочий день втиснутий у рамки дзвінків та пар. Вже вкотре перечитую параграф у підручнику, подумки повторюю вивчені правила- стараюся добре вчитися, щоб батькам було приємно. А ще, щоб мої майбутні вихованці ніколи не нудьгували. І просто, щоб усім- усім було цікаво зі мною.
Зацвітає бузок… Кожна зірочка бузку- то молитва за найдорожчих тобі людей. Тоді у тебе свято: ти ступаєш на споришеву стежинку і йдеш туди, де завжди чекають. Такі миті неповторні. Тоді білокрилі ангели ніжно огортають лагідним усміхом наш маленький родинний Всесвіт . Адже, головне на цій землі- набутися разом.*
Травень, 2016