Земірський туман
фантастично один світ - один колір
Крізь рідкий ряд дерев та низьких кущів, за двісті-триста метрів від стоянки Гранда, виднівся зелений кислотний туман, що оповивав глибину лісу. Земірець розташувався якраз на кордоні, де ще можна було дихати без маски, але і неподалік від паруючих потоків – щоб було зручніше заглядати в саму зону, для перевірки обладнання. Це була вже п`ята його експедиція, і готувався до неї він особливо ретельно.
Він пам`ятав, ще з першої своєї появи тут, як туман просочувався під одяг, пролазив крізь всі шпарини захисту. Як це отруєне повітря осідало на обличчя, пробиралося під рукавиці, напитувало собою шар за шаром одяг, діставалося до шкіри, викликаючи нестерпні свербіж і печіння. І ще він пам`ятав, як його дратував мерзенний запах, що потрапляв до носа навіть крізь імпровізовані ватні тампони, які Гранд крутив з пуху смарагдових відтінків – його радили збирати з місцевих рослин ті, хто бував тут раніше. Широкі приземкуваті кущі «хлотону» давали того пуху з надлишком. Згадував Гранд, як тоді ж він навчився плести одяг і захист з темно-турмалінових ліано-водоростей, які за своєю структурою нагадують гуму.
Він пам`ятав як диміли і згасали його перші смолоскипи. Пам`ятав як яскраво колись спалахнула, а потім так і не відросла його шикарна аквамаринова шевелюра, коли він намагався підсвітити собі шлях, трохи забрівши за кордон, до туману. Тоді він вперше використав висохлу ряску як паливо. Правда був ще один інгредієнт – болотне повітря, насичене пальним газом, дуже чуйним навіть до малої іскорки. І добре, що газова кишеня була зовсім невеликою і розрядженою, як це буває зазвичай на краю туману, а не в його глибині.
Він пам`ятав, як у другу спробу використовував мазь для захисту шкіри – жирний бальзам болотного кольору. Гранд сам шукав інгредієнти, збираючи трави, коріння, кору дерев і їх смолисті виділення. Сам варив, і сам перевіряв. Після десятка спроб йому вдалося збалансувати склад так, що шкіру більше не палило. Правда на нозі залишилася широка смуга шраму: як повернувся, то довелося замінити великий загнилий шматок шкіри на штучну, адже ходіння в туман, навіть в розрідженій прикордонній зоні, не проходять безслідно. Через ногу ж йому і довелося тоді повернутися – йти з таким зараженням означало тільки одне – стовідсотковий провал.
В ту ж подорож до його екіпіровки додався і новий невеликий рюкзак з водоростей, який він сам і сплів. Гранд навішував його на груди, тримаючи там найцінніше: компас, вінілову мапу, продукти на день, щоб їсти під час шляху. Рюкзак вийшов гарний – повністю герметичний, захищав вміст від хлорних випарів, а не як в перший раз, коли він залишився один на один з цією місцевістю з повною торбою отруєної їжі.
Після четвертого відвідування зеленого "рубікону" земірець навчився робити фосфорні смолоскипи. Бродив два тижні околицями і збирав малахітове пір`я невидимих птахів, що живуть десь високо над цією місцевістю. Цей матеріал дуже добре світився в темряві. Він збирав їх, переплавляв і виділяв з сировини тягучу фосфорну смолу з ледве помітним салатовим відтінком. Потім змішував з хвойною смолою і отримав тоді дві відмінні кулі, що світилися. Кожної з них вистачало на тиждень.
У цих же походах він спорудив собі маску, рукавички, плащ. Флягу зі смарагдового скла переробив в справжню поїлку, в яку не проникає стороння волога або повітря, додавши в конструкцію зворотний клапан. Ємність додатково обплів ліаною і приладнав ремінь. І ще багато різних корисних дрібниць і пристосувань, що дозволяли йому все далі і далі заходити в туман, він вигадав і зробив за ці чотири невдалі спроби.
Зараз він сидів у своєму камуфляжному брезентовому наметі і оглядав екіпіровку, яку візьме в путь. Час від часу заглядав в блокнот зі сторінками капустяного відтінку, звіряючись із записами. Його пальці в блідо-зеленому світлі факела акуратно водили рядками. Іноді він брав в руки олівець кольору насиченого дубового листя і робив якісь позначки.
Плямкаючи своїми трав`янистими щелепами, Грант час від часу сьорбав з кам`яної миски зігріваючу рідину, що нагадувала загнилу тину. Весна була холодною і грітися доводилося постійно, навіть таким диким, але вже перевіреним способом. Антифриз обпікав йому нутрощі, мав різкий запах, але в шлунку виділяв багато тепла, яке приємними хвилями розходилося всім тілом. Правда і вистачало його дії не надовго, але зате і не було потрібно багато: один-два ковтки на годину було досить.
Вечоріло. Гранд вийшов з намету. Було ще нетемно, але небо вкривало ошмаття хмар, що нагадували рвані лопухи. Він залишив вхід намету відкритим, щоб провітрити, опустивши тільки антимоскітну сітку. Холодне свіже повітря наповнило укриття, а на вихідний теплий потік тут же злетілася місцева мошкара: трав`янисті прозорі комарики і метелики-зеленушки. Навіть кілька грибних равликів виповзли зі своїх укриттів і попрямували в бік джерела тепла.
Гранд, тим часом, прихопивши м`ятний шампунь, вже йшов до найближчого струмка освіжитися. Прийнявши холодну ванну і закінчивши з процедурами, він швидко переодягнувся, і попрямував до свого притулку, не забувши дорогою виламати кілька гілочок хвої для традиційного земірського чаю. Повернувшись у намет, Гранд кинув гілочки в посудину з водою, щоб до ранку напій гарненько настоявся. Після чого ліг і миттєво заснув – холодна вода зробила свою справу, остаточно розслабивши його напружені м’язи.
Але спав він неспокійно. Навпаки: йому снився зелений отруйний туман, і як він пробирається крізь його звихрення, майже відчував на дотик окремі потоки. Він бачив, як черпав туман маленьким фарфоровим кухлем і пив. Він боявся отруїтися – всі знали, що це небезпечно, а тим більше вже такий досвідчений мандрівник як Гранд. Але паруючий абсент, що піднімався над землею, в цьому сні був таким приємним, таким солодким і освіжаючим, наче мохіто, що одночасно розливалося теплом по тілу, заповнюючи відразу жаром всі м`язи, вени, органи. І Гранд черпав і черпав той агрусовий дим, і пив його без зупинки, і не помітив, як випив його весь – без залишку.
Рука продовжувала водити кухлем порожнім простором, а сам він намагався вгледіти хоч краплю туману, поки не усвідомив, що знаходиться в повній темряві: навколо було одне суцільне "ніщо", в якому Гранд бачив тільки свої руки, що ледь світилися, і порожню порцелянову ємність. Він зупинився, і хоч трохи збентежено, але уважно оглядався на всі боки. Тепер розум роздирала цікавість, шукаючи відповідь на питання "А що ж далі?».
А далі зацікавленість змінилася сильним хвилюванням. Від почуття небезпеки серце земірця шалено закалатало. І кров, здавалося, почала пульсувати настільки швидко, що Гранду відчув, як наче шкіра здіймається над венами і лопається, розходячись тонкими ріками тріщін. Він оглянув свої руки і заспокоївся – це просто напад істерії – шкіра була ціла. Піднявши очі мандрівник побачив, що в темряві з`являються і гаснуть хризолітові блискучі грані, які обертаються в різних площинах, іноді нагадують то промені лазерної указки, то однотипні шматки картинки з поламаного калейдоскопу. І дуже скоро помітив, що його обличчя в масці відбивається в усіх цих уламках, гранях і клаптиках дзеркал.
Обличчя його неприродно витягнулося, риси – викривилися, ніс – пропав взагалі, а на його місці він бачив величезну раковину устриці, яка все розросталася і розросталася, поки повністю не замінила собою всю голову земірця. Він обмацав голову: ніс, очі, рот, зябра на щоках – все наче було на місці! Чому ж він бачить такий дивний відбиток себе? Що ж так сильно розхвилювало його?
О, боги всіх вод Земіру! Так це ж сама Велика Прамати Устриця прийшла до його сновидіння! Вона благословляє його на перехід! Вона раніше ніколи до нього не приходила! І натхнений Гранд в цю ж мить злякався: тільки б вона не була відкрита! Всім відомо, що немає гіршого знаку уві сні, ніж відкрита раковина, а тим більше раковина Великої Праматері: Прамати повинна бути тільки спокійною. Треба терміново прокидатися! Гранду навіть здалося, що суцільно обліплені дрібними водоростями стулки раковини трохи ворухнулися. І не бажаючи бачити сон далі, земірець відкрив очі.
Він підвівся і вийшов з намету. Було ще темно, але до світанку залишалося зовсім недовго: нічні комахи вже сховалися, ранкові ще не з`явилися, але вже чути їх шарудіння під турмаліновим листям та порослим зеленим мохом каміння. За кілька хвилин зійде сонце. Але перед очима Гранда, як і раніше, стояла сцена з трохи прочиненими стулками раковини. Він шукав пояснення цьому кадру зі свого сновидіння. І не знаходив нічого кращого, як розглядати його як невелике попередження, як сам сигнал до пробудження – знак вирушати в дорогу. Цією думкою він себе і заспокоював, поки збирався.
Земірець повісив на спину великий похідний рюкзак, на груди – сумку. Одягнув маску, підключив фільтри і перевірив як вони працюють. Потім стягнув цей намордник, натер обличчя бальзамом і остаточно опустив "забрало". Затим він змастив руки, шию, натягнув рукавички і вдягнув плащ, накинув на голову капюшон і щільно стягнув всі ремені і шнурівки. Респіратор зашумів, відміряючи порцію за порцією, чисте повітря. Під ногами залишалися лежати два факела. Він підняв їх і сунув в спеціальні лямки на поясі, додатково пристебнув карабінами шнури з петлями, що були закріплені на руків’ях світильників, і вийшов з намету.
Розібрати укриття було не важко, але земірець вже був досить навантажений і став трохи неповороткий. Він стягнув полотнище до країв і склав його так, щоб щільні шари були зверху, а з боків залишилася вільно звисати антимоскітна сіть. Після тонким шнурком Гранд зафіксував модифіковану конструкцію, яка тепер нагадувала маску пасічника. Він висмикнув тонкі штирі каркаса і зняв нижню опорну стрічку, яка задзвеніла як розправлена від напруги пружина. Потім взяв край стрічки і почав намотувати її собі на пояс. Як тільки Гранд зробив перший виток, то закріпив стрічку на поясі карабінами, а в чотири патрубки, приварені на ній, мандрівник вставив опорні штирі, і через розташовані на них вушка завів стрічку до самого верху. Вийшов усічений перевернутий конус із більшим зрізом угорі. Земірець підчепив палицею полотнище і натягнув його на цей новий конусний каркас.
Гранд оглянув себе наскільки міг, перевірив руками карабіни і всі інші кріплення. Наприкінці цієї процедури він витягнув з кільця факел і приладнав його зовні своєї величезної маски. На якусь мить перед очима промайнула остання сцена зі сну: трохи причинилися стулки раковини. Після цього земірець зробив перший крок: почалася п`ята спроба пройти зелений туман.
Він йшов впевнено, поволі просувався все далі і далі. Ліс давно скінчився, за ним було болото, яке зупинило його під час минулої спроби. Обережно, копирсаючи посохом порослі густою болотяною травичкою купини, вимірюючи калюжі і бруд перед кожним кроком, він перейшов його, і з`явилася рівнина – сюди Гранд ще ніколи не діставався. Зелена курява ставала все щільнішою, постійно змінювалася, звивалася, крутилася навколо земірця. Гранд продовжував йти: світла від одного факела не вистачало, і він дістав другий, освітлюючи собі шлях в непроглядній турмаліновим імлі. І незабаром його силует остаточно розтанув у вічному мареві Земіра.
І після ніхто: ні земірці, ні земірскі Боги, ні сама Велика Прамати Устриця ніколи не зустрічали Гранда – першого підкорювача земірського зеленого туману.