Крила
Крила кольору неба, крила кольору сонця. У кожного крила свої. Сліпучі, як сніг. Темні як ніч.
Та бувають крила не помітні. Сам власник про них не здогадується. Звично по землі. Спокійніше. Нічого особливого. От тільки щемить десь під серцем. Хочеться чогось такого…
Якого? Натхненного, Повітряного. Легкого.
Та де шукати? Та й навіщо?
І не тішить сонце на небі. Не підхопив потік як пір’їну. Важко. А втекти нікуди. Не літають крила.
Бувають крила підбиті. Ще пам’ятають як було там. Та забувають з часом. Тільки відчуття втрати залишається.
Такі час гоїть. У них ще є можливість повернуся вгору. Ще зможуть ховатися від землі.
Якщо пригадають.