Чортеня 2
з рубрики / циклу «Чортеня»
Не марнуючи часу виховательки та нянечки швидко зібрали дітлахів та вивели їх на вулицю. Там вони вишикувались у колону по двоє та взявшись за руки, попрямували до стоматологічної поліклініки, яка знаходилась неподалік, через декілька будинків.
За десять хвилин вони успішно добрались до величезної будівлі, де на першому поверсі знаходився потрібний їм медичний заклад. Зайшовши в всередину у фойє діти побачили багато людей, котрі ходили по своїм справам з кабінету в кабінет, а біля реєстраційного віконця стояла довжелезна черга, котра замерла та майже не рухалась.
- Доброго ранку! - привітала маленьких гостей красива струнка жінка у білому халаті.
- Доброго ранку! - голосно усі разом відповіли діти.
- Мене звати Віка. Я працюю у стоматологічній поліклініці та сьогодні я проведу вам екскурсію у нашому закладі, - представилася жінка та додала. - Прошу вас йти за мною.
Вона повернулася та повела гостей по коридору до приміщень поліклініки.Тіна йшла разом з новим приятелем Ярославчиком, якій постійно стогнав, що хоче їсти.
-Якщо ти замовчиш, я куплю тобі шоколадний батончик, - не витримала чортеня та пообіцяла ненажері.
Товстунець спочатку зрадів, але згодом почав знов скиглити:
- Коли ти купиш мені батончик? Я хочу зараз.
- Добре, добре. Тільки ти нікому не кажи, що я пішла.
- Авжеж, - пообіцяв малюк. - Але ти швидко повертайся. Я не хочу загинути від голоду.
Тіна непомітно від вихователів відійшла від групи дітей та заховалась у натовпі людей, які чекали свою чергу на прийом до лікарів. Чортеня гарно вміла ховатись серед людей у натовпі. Вона запам’ятала, що праворуч біля входу у приміщення знаходився буфет, де продавали різні солодкі булочки, ватрушки, шоколадки та цукерки. Коли Тіночка вийшла у центральне фойє, вона побачила, що біля прилавка з солодощами майже нікого не було. Тому що продавчиня голосно лаялася з високою худорлявою жінкою, яка намагалась щось купити. Галас на всю залустояв такий неймовірний, що всі потенційні покупці розбіглись.
Тіна вирішила вийти назовні, тому що бачила на вулиці біля входу у поліклініку ларьок. Вона відкрила скляні двері та вийшла. Але до ларька не пішла бо її увагу привернув великий кошлатий пес, який з нахабним виглядом бродив по зеленому газону та винюхував. Він щось шукав і дуже довго кружляв біля старого вуличного ліхтаря, незвичайної форми. Зовні ліхтар нагадував казкове дерево з трьома білими кулями угорі, які розташовувалися на мереживних кованих гілках, що сходяться в один товстий двометровий стовбур. Він був кований і пофарбований в чорний колір. Його основу прикрашали візерунки з квітів та листя. Стояв ліхтар на чотирьох лапах на квадратному чорному ящику, у якого з одного боку посередині зяяла невелика дірка.
Коли пес втік, чортеня почула шелест усередині цієї ліхтарної скриньки. Вона обережно підійшла до неї ближче і навіть заглянула в дірку в стінці. Всередині було темно і нічого не видно.
- Гей. Хто там ховається? – запитала Тіна, все ще не вірячи, що там хтось є. – А, ну негайно виходь!
Всередині почулося якесь шарудіння. Стінка ящика відсунулася і з нього спочатку з’явилася руда голова, а потім виліз маленький чоловічок.
- Ти, тин чого кричиш? Дин не бачиш, що я тут? - не стримано вимовив рудий незнайомець.
Чортеня уважно подивилася на нього та засміялася. Вже, дуже кумедним здався їй цей маленький чоловічок. Зростанням він був з півметра, одягнений у сірі шорти та в яскраву картату сорочку. На ногах в нього були коричневі босоніжки. Його дитяче обличчя було всипане ластовинням.Дуже примітними виявилися очі: вони були різні – один синій, а інший зелений. Причому вони обидва іноді оберталися навколо та дивилися у різні боки. Його яскраво-руде волосся, напевно, ніколи не розчісувалося, тому що локони стирчали в різні боки.
- Ти що там робиш? – запитала Тіна.
- Сиджу в засідці тин.
- В ліхтарі? – не повірила малятко. – Навіщо?
- Так треба дин, - відповів новий знайомий та заморгав.
- Мене звуть Тіна. А ти хто?
- А мене всі Тиндинчиком кличуть. Я домовичок. Дин, тільки ти нікому про це не кажи, тин. Це тин таємниця, - відповів дивний чоловічок.
- Добре не скажу. Не бійся, - запевнила його чортеня.
- А куди зник тин-дин той пес? - запитав домовичок, боязливо роззираю-чись навколо.
- Та втік він кудись по справам! - махнула рукою Тіна. – Ти що його злякався?
- Ні, ніколи тин, - відповів Тиндинчик. - Я полюю за однією дин жахливою істотою.
- Якою? - зацікавилась чортеня.
- Я шукаю тин-дин Свару. Неймовірну істоту з потойбіччя тин-дин, що з’явилась невідомо звідки тин-дин та робить всім шкоду. Ти її не бачила тин?
- Ні. Бо я гадки не знаю як вона виглядає. Навіщо вона тобі?
- Звичайнісінька така потвора зеленого тин-дин кольору. Колоподібна. Де вона знаходиться тин-дин там постійні лайки та бійки.
- Я теж хочу її спіймати, - забажала чортеня.
- Авжеж. Мені тин-дин потрібен помічник, - зрадів домовичок.
Несподівано пролунав звук розбитого скла. Тіна повернула голову та побачила як одна віконна рама розлетілася на тисячу маленьких шматочків.
- Це вона - Свара! Тин-дин мерщій за мною, - голосно заволав чоловічок та кинувся усередину поліклініки.
Чортеня разом з домовичком забігли у центральне фойє та раптом зупинились, бо побачили колоподібну жахливу істоту, котра сиділа на лампі, що висіла на стелі та гойдалася з боку в бік. Свара була дійсно яскравого зеленого кольору, мов жабеня. Її великі чорні очі з люттю дивились на людей, котрі сварились та лаялись між собою. Продавчиня буфету кричала на жінку, котра вимагала надати їй книгу скарг. Два поважних чоловіки зчепилися біля ліфту та не пропускали один одного. В черзі біля реєстраційного віконця розпочалася штовханина.
- Ну зараз я їй покажу тин-дин, - грізно сказав Тиндинчик. Він дістав з кишені рогатку, прицілився та вистрілив каменем у зелену потвору. Домовичок попав прямо у ніс, який від удару почервонів та розбухнув. Потойбічна істота видала пронизливий крик та впала на підлогу.
- Хапай її! – вигукнув Тиндинчик та стрибнув на неї, але не зміг її схопити.
Свара дуже швидко покрутилася геть та зникла у напрямку сходів, що ведуть на верхні поверхи будівлі. Друзі кинулись наздоганяти втікачку. Вони швидко стрибали по сходинкам намагаючись схопити хитру злодійку. Але це було не так легко, бо зелена істота летіла вперед як футбольний м’яч. Вона кружляла під стелею постійно намагаючись втекти на любий із поверхів, але всі двері до них були зачинені. Таким чином вона опинились на самому верху сходів, де побачила. Свара стрибнула до нього та зупинилась там.
- Стій потворо! – закричав Тиндинчик. Він наздогнав та майже схопив її.
Але втікачка вислизнула в останній момент та опинилась на даху. Домовичок теж стрибнув у відчинене вікно за нею. Чортеня вирішила не ризикувати та вийшла назовні через двері, що були зачинені на звичайнісінький гачок, який вона зняла з дверного вушка. На даху було прохолодно тому що там вирував розбишака вітер. Свара сиділа на залізній телевізійній антені та дратувала відважного домовичка. Вона показувала йому язик та лаялась на своїй незрозумілій потойбічній мові.
- Ну, я тобі зараз дам тин-дин на горіхи! – пригрозив Тиндинчик зеленій потворі та почав розгойдувати стовбур на якому кріпилася антена. – Тіно, допомоги мені.
Чортеня підійшла до нового друга та теж стала трусити залізний стовбур. Як не намагалась Свара не впасти, але не втрималась в решті решт та полетіла стрімголов униз у вентиляційний отвір для повітря. В ньому вона застрягла та не змогла навіть рухатися.
- Попалася! – голосно зрадів Тиндинчик та розпочав танцювати навколо полонянки. Він хлопав у долоні та підстрибував.
- Що ми будемо з нею робити? – запитала Тіна домовичка.
- З початку її треба зв’язати тин-дин, щоб не втекла та тин знову не наробила дин шкоди.
Тиндинчик озирнувся навколо та побачив мотузку що валялася на підлозі.
- Дивись, що я знайшов. Неси її тин-дин сюди, - сказав він чортеняткові. – Зараз ми її зв’яжемо тин-дин.
- Добре, - відповіла Тіна та принесла її.
Друзі почали обмотувати мотузкою Свару, яка стала намагатись вирватись з пастки. Але все було марно - її міцно зв’язали.
- Все, досить! Дякую за допомогу тин-дин. Без тебе я не впорався, - подякував домовичок.
- Не за що, - відповіла Тіна та поцікавилась. – Що ти будеш робити зі Сварою?
Тиндинчик задумався та розпочав чухати потилицю. Його руде волосся, яке сяяло від промінів сонця вогнем, нагадувало чортеняткові пташине гніздо. На даху було дуже палко, бо вітер вщух. Від спеки у Тіни виступів піт. Але саме неймовірно стало відбуватися зі Сварою, неймовірною істотою з потойбіччя. Від спеки вона розпочала збільшуватись у розмірах. Мотузки так заскрипіли, що ось-ось порвуться.
- Треба щось робити! – перша зреагувала чортеня.
- Давай її перенесемо у тінь тин-дин, - запропонував маленький чоловічок.
Друзі стягли зелену істоту з вентиляційної шахти та покотили до дверей, що вели до низу будівлі.
- Придумав тин. Я її сховаю у морозильній тин-дин камері у підвалі. Вона замерзне та тин-дин більше нікого не буде турбувати, - з гордістю промовив Тиндинчик.
- Згодна, - відповіла чортеня.
Вони швидко спустились на перший поверх де попрощались.
- Я рад був з тобою тин-дин познайомитись, - сказав домовичок. – Заходь ще до мене тин у гості. Я буду чекати дин на тебе.
- Добре, - помахала Тіна на прощання своєму новому другу.
Тиндинчик спустився зі Сварою у підвал, а чортеня попрямувала до своєї дитячої групи, де її чекав вічно голодний Ясик.
Далі буде...
