Цікаво спостерігати за тим, як випадає чергове число на гральних костях. Цікаво дивитися, як губляться гральні кості: скочуються зі столу, десь ховаються під диваном буття, і торохтять з кожними кидком все менше і менше.
Ти нахиляєшся, наче їх відшукати, а сам заглядаєш, насправді, долі під спідницю - може в цей раз доведеться побачити те саме цікаве, що вона так надійно ховає від тебе? Але нічого не видно - пітьма під гральним столом. А може ще один кубик впустити - може таки дасть заглянути?..
І от лишається лише один кубик: летить над столом, перекидаються грані його у зіницях спостерігача, і застигає кость на одній із шести вершин, так і не впавши, полишаючи гравця в нерозумінні. Саме тоді і настає час хлопнути долонею по столу, щоб та кость впала і таки показала число - кількість очей...
... Що спостерігають за тобою, за твоїми пальцями, за твоїми діями, наче промовляючи: "Досить махлювати з долею, гравцю, ми замахалися тебе попереджати. Як визначешся - обережно встань і йди, дивися, місяць не зачепи своїми шишками на голові"...
картина: NA DZIŚ - Bez tytułu - 1973, 125 x 100 cm (MHS) Здзіслав Бексінськи
Вельми цікавий твір. Мені багатозначніший, ніж картина, через яку народився. Справді ніхто Долю передбачити не може. Примхлива пані. Хоч заглядай, хоч не заглядай під спідницю - нічого наперед не вгадаєш.
