Я сьогодні випив. Дістав тестьового самогону і трохи випив. Спочатку за тих, хто вижив - я їх нащадок. Потім - за тих хто не вижив, я - їх боржник і почуваю себе винним чогось. І ще одну - за себе: я знаю що робитиму, щоб то ніхто не забув чи не влаштував те наново. Свічку завтра ставити не буду - не хочу сумувати: пам`ятаю - але не сумую, злюся - але не скаженію, вірю - бо знаю, що все йде нині правильно.
Царство небесне і земля пухом тим, хто тоді не вижив. Розуму і сили тим, хто є нащадком тих, хто вижив - нам ще боротися, бо нащадки тих, хто влаштував голодомор, теж ще живі і знають про це не з книг, і ненавість їх до України, яку іх діди спаплюжили голодними смертями мільонів, лишилася в їх крові на генетичному рівні. Як і моя ненавість до них.
ПС. На фото - перловиця, річковий молюск, більше відомий як "ракушка". Мої діди і бабки їли таке в той голод, коли були дітьми.
Романе, це не важить, запалите Ви свічку чи ні. Головне, що знаєте і пам`ятаєте, шануєте пам`ять, переповідаєте іншим. На жаль, не всі українці ще усвідомили трагічність голодомору для української історії. Мова не лише про нащадків виконавців. Досить часто виконавцями голодомору ставали місцеві покручі, п`яниці, злодії, яким вкладали в руки зброю і давали наказ. Голодомор придумали не свої, але втілювали його своїми руками... Страшно, коли чуєш цинічне "голод був скрізь" або "а чим зараз краще?". Блюзнірство часом зашкалює... ПС: Ваше фото вразило... Перепостила його, бо й не знала, що таким харчем рятувалися. У нас, на Київщині, такого добра, на жаль, не було, проте був спориш, кропива, лобода...
в голові не вкладається сам факт, що світі, який називає себе цивілізованим, таке можливо. Причому приходить чітке розуміння, що загалом нічого не змінилося: при бажанні, "вони" таки зможуть це повторити... Щось у нас не так із категоричним моральним імперативом...
чого саме - вирішуйте самі 
