03.04.2018 18:15
для всіх
60
    
  - | -  
 © Василенко Андрій Антонович

"На грані живого і мертвого"

глава 1 том 3

стартова підготовка

Цей день вдався похмурим – сіявся невеличкий сніжок. Січнева погода формувала зимній бадьорий настрій заводчан. Не дивлячись на вплив природи на людину, на заводі робота рухалася повною ходою. Механічний цех налагодив і запустив у виробництво поточні технологічні лінії по виготовленню комбайнів. На кожній технологічній лінії стояли регістратори виробництва продукції. В ці регістратори виробництва бригадир бригади по наказу майстра буде заводити інформацію про кількість виробленої продукції за кожну годину на протязі робочого дня. Із цих регістраторів виробництва по провідному зв`язку інформація буде поступати прямо в електронно-обчислювану машину, яка буде стояти в науковому цехі в кабінеті «Обчислювальний центр». З обчислювального Центра щогодини виробництво продукції за добу буде виводитися на настінне табло в кабінети:начальника цеху, начальника планово-виробничого відділу, головного інженера та директора.

Введена в експлуатацію заводська лікарня, дитячий садочок та школа. Повністю приготувалися до весінніх польових робіт – розвезене та розсипане добриво на заводській дільниці та запаслися моторним паливом.

Микола Антонович, Олександр Андрійович, Сніжана Вікторівна готові втілити на заводі нову економічну модель – автоматизовану систему управління виробництвом продукції. Микола Антонович подзвонив своїй любимій Надії Петрівні, щоб Сергій Никифорович саме з цього приводу скликав щойно оперативку.

Оперативка почалася зразу ж після обідньої перерви.

– Шановні, колеги, – звернувся Сергій Никифорович. – Сьогодні ми з вами зібралися, щоб обговорити два питання. Перше питання, яке залежить тільки від нашого колективу. А друге питання – війна на сході України.

– Почнемо з другого питання, по якому шановні, колеги, три дні тому я був запрошений в нашу міську раду і ви знаєте, що я був у відрядженні на міждержавному з’їзді керівників кожної галузі, який відбувався у місті Дніпропетровськ. При обговоренні виступало багато керівників з різними пропозиціями. Дуже обґрунтована пропозиція була мера міста Дніпропетровськ Бориса Альбертовича Філатова і всі підтримали його пропозицію – це посильна волонтерська поміч бійцям України. Я думаю, що ми зможемо з вами відправити у волонтерський фонд нашого міста тридцять тисяч гривен, що нам скаже наш головний бухгалтер?. Як ви думаєте шановні, колеги, ? – запитав Сергій Никифорович. – Адже ми всі це розуміємо, але і на великий жаль нічим не можемо допомогти, окрім волонтерської помочі нашим воїнам, які хоробро гинуть в Донецьку, Луганську та в Маріуполі. І гинуть не тільки воїни, а гине населення не причетне до цієї нікому не зрозумілої війни. Війни, за якою свідомо спостерігає президент Росії Путін і робить вид, що він до цього не причетний. Але йому така війна вигідна тому, що він олігарх, якому одного Крима мало і він веде духовну війну озброєну сепаратистами за власні гроші. Він зараз веде духовну війну з відомим олігархом Ринатом Ахметовим. Але в них різні духовні потреби. У Путіна духовність хтива – схильна до надмірної чутливої насолоди, яка виражає плотський та егоїстичний потяги. Він думає і дбає тільки про себе і тільки для себе. Саме цим і відрізняється його олігархічна діяльність від діяльності Рината Ахметова. Бо Ринат Ахметов не тільки олігарх, а він є і волонтер. І він думає про людей і дбає для людей. Ганьба такому президенту держави, – закінчив сою думку Сергій Никифорович. – Хто ще хоче сказати про таку ганебну людину, як Путін, – додав він.

– Що говорити про таку ненаситну до грошей людину, яка журналістам в ефір сказала, що він мріє стати неперевершеним олігархом. І коли в нього буде шістсот мільярдів доларів то він досягне своєї мети. Хіба це нормальна людина? Це безглузда істота, – сказала Сніжана Вікторівна.

– Що можна чекати від такої хтивої людини, яка несе людям тільки зло і приведе до війни між олігархами на всіх континентах Землі – тобі ж спонукає до третьої світової війни, – сказав Микола Антонович.

– Досить марно гаяти час на таку підлу людину. Нічого ми вже йому не докажемо. Підніміть руку хто зі мною згоден, та перейдемо до обговорення наших проблем, – запропонувала Поліна Петрівна.

– Я бачу. Всі згодні, – одобрив думку своїх колег Сергій Никифорович. – Тепер перейдемо до обговорення наших стартових позицій заводської діяльності. Є об’єкти, на яких робота тільки починається, а є і такі, на яких робота дійшла, або доходить до фінішу. Зосередимося на тих роботах, які вже наближаються до кінця. Візьмемо останню роботу по новій економічній моделі – автоматизована система управління виробництвом продукції. Економічна модель розроблена, але треба її запровадити у виробництво. Записуй, Надія Петрівна. Начальнику відділу труда і заробітної платні до 23 січня цього року ввести в штатний розклад завода оператора та начальника електронно-обчислювальної машини, а до 25 січня доповнити посадову інструкцію начальника наукового цеха, добавивши в розділи: відповідальність, права та обов’язки за роботу, яку буде виконувати Обчислювальний Центр. Начальнику відділу кадрів до 25 січня цього року прийняти на роботу оператора і начальника електронно-обчислювальної машини. Іллі Володимировичу – начальнику механічного цеха з 31 січня цього року почати вже заводити в регістратори виробництва почасовий випуск продукції протягом доби. Начальнику наукового цеха Олександру Андрійовичу до 25 січня цього року встановити електронно-обчислювальну машину та забезпечити безперебійну роботу Обчислювального центра. Головному енергетику завода Якову Ільїчу Куріщенко до 23 січня цього року забезпечити виконання всіх електричних робіт причетних до установки електронно-обчислювальної машини в науковому цехі та прокладання до неї проводки від цехових регістраторів виробництва. Друга важлива позиція – це лікування пацієнтів у нашій лікарні. З цього приводу я хочу послухати наших науковців – докторів медичних наук. Будь ласка, Микола Антонович, розкажи нам як ідуть справи в цьому науковому напрямку, – попросив Сергій Никифорович.

Я думаю, що на початку березня будемо лікувати хворих на рак та епілепсію. Що стосується медичного обладнання та устаткування у нас все готове. Вчора ми з Олександром Андрійовичем разом із монтажниками механічного цеха достроково завершили виготовлення спеціалізованого лікарняного ліжка – скафандра з устроєм проникнення в мозок людини. Це ліжко-скафанндр по спеціальній програмі доповнює наше комп’ютерне устаткування. Тимчасово ми це ліжко занесли в науковий цех і поставили у вільній кімнаті. В ній ми будемо з Олександром Андрійовичем та Маргаритою Віталіївною приймати перших хворих – пацієнтів. Я прошу Петра Микитовича розмістити в Інтернеті рекламу для бажаючих добровільно взяти участь в науковому експерименті. Але треба в цій кімнаті поставити комп’ютер і провести провід для комп’ютерного зв’язку між нашим комп’ютерним устаткуванням і цим хірургічним ліжком.

– Тоді записуй, Надія Петрівна. Начальнику ремонтно-будівельної дільниці до 01.03.2015 року закінчити штукатурні та малярні роботи. А головному енергетику завода Куріщенко Якову Ільїчу забезпечити до 25 01.20.15 року. проведення провода для комп’ютерного зв’язку між комп’ютер ним устаткуванням і хірургічним ліжком. Якщо пропозицій та питань ні в кого немає, тоді така коротка але я думаю вагома оперативка закінчена, – сказав Сергій Никифорович.

До кінця робочого дня залишилося майже три години. Всі в хорошому настрої стали розходитися по своїм робочим місцям.

Миколі хочеться як найшвидше ув’язати хірургічне ліжко із комп’ютерним устаткуванням з виводом інформації на табло комп’ютера і він пішов до головного енергетика завода.

– Яків Ільїч, будь ласка, дай мені електрика та провід щоб ми сьогодні все зробили, – звернувся до нього Микола Антонович.

– Гаразд. Давай зайдемо до бригадира електриків, – сказав Яків Ільїч.

Його на місці не було. Бригадира вони знайшли на заводському складі.

– Петрович, візьми тоді ще стільки ж проводу як ти взяв і підеш з Миколою Антоновичем. Він тобі покаже, що робити і ти зробиш.

– Добре, – сказав Петрович. – Зайдемо в механічний цех я занесу бригаді провід. Там електрики на нього чекають.

Вони занесли провід і нарешті Микола Антонович привів Петровича до себе в цех.

– Петрович, оце від цього ліжка і пішли я покажу до чого треба провести провід, – сказав Микола Антонович.

Добре, – сказав Петрович – Я схожу візьму дрель, кріплення та драбину.

– Сходи. Прийдеш ми з Олександром Андрійовичем тобі теж допоможемо, – одобрив Микола Антонович.

– Олександр, а ми пішли з тобою на заводський склад та заберемо комп’ютер. Я взнавав у начальника відділу постачання. Він сказав, що вже привезли на склад, – запропонував Микола Антонович.

Коли Микола Антонович та Олександр Андрійович принесли комп’ютер Петрович у лабораторії закінчував проводку.

– Петрович, ми тобі вдячні. На все добре, бо ми пішли в ту кімнату, звідки ти починав проводку і там будемо підключать комп’ютер.

– Бувайте здоровенькі, – сказав Петрович і став змотувати залишок провода.

– Петрович, і ти нас покидаєш, – сказала Сніжана Вікторівна. – Василино, давай і ми підемо до хлопців, – запропонувала Сніжана Вікторівна і, попрощавшись із Петровичем, вони пішли.

Вони підійшли до кімнати Обчислювального центра і Сніжана Вікторівна, постукавши, рвучко відчинила двері.

– О! Ви до нас, а ми до вас, – здивовано і ледь гучно сказав Микола Антонович. – Ми комп’ютер підключили, а тепер треба підключити все, що тут і до нашого діючого комп’ютерного устаткування.

– Я закриваю, – сказав Олександр Андрійович. – Хочете ідіть додому, а хочете з нами – в лабораторію, – запропонував він.

– Ми з вами, – сказала Василина Григорівна. – Так, Сніжана.

– Так, – підтримала Сніжана Вікторівна.

Олександр відчинив двері лабораторії. Їх зустріла мелодія телефону. Дзвонив Петро Микитович і сказав, що він зараз прийде.

– Хто це дзвонив? – запитала Сніжана Вікторівна.

– Пташа – твій і Маргарити Віталіївни шкільний кавалер, – відповів, усміхнувшись Олександр Андрійович, дивлячись в очі Сніжани Вікторівни, в якої обличчя стало наповнюватися веселою усмішкою.

– Що ж це йому треба, – заінтригувалася Сніжана Вікторівна.

Поки дівчата думали Олександр Андрійович та Микола Антонович підключили устрої та прилади до діючого комп’ютерного устаткування і стали їх включати згідно комп’ютерній програмі, перевіряючи їх роботу.

– А ось і Пташа – наш любимий кавалер, – гучно зустріла Сніжана Вікторівна на порозі лабораторії Петра Микитовича. Що приніс, Пташа, чи щось треба? – запитала Сніжана Вікторівна.

– І приніс і треба, – відповів Петро Микитович і дав Сніжані Вікторівні читати. – Тільки ти, Сніжано, читай в слух, а всі хай слухають.

Сніжана Вікторівна читала, а всі слухали. Це була така інформація:«Шановні колеги, Василина Григорівна, Олександр Андрійович та Микола Антонович я прочитав по Інтернету, що ви запрошуєте бажаючих взяти участь в науковому експерименті. Це ваш колега Нобелівський лауреат США – Рудольф Фейман. Ми зустрічалися в Колумбійському інституті Нью-Йорка на симпозіумі на тему: «Філософія та еволюція Вселеної». У мене до вас є дуже важлива пропозиція. Мій друг юності хворий на рак головного мозка погодився взяти участь у проведенні наукового експеримента. Ми з ним до вас приїдемо. Я буду його перекладачем і довіреною особою. І якщо ви згодні то дайте по Інтернету відповідь, і назначте дату приїзда. Дякую. Ваш Фейман».

– Погоджуйтесь і назначайте дату приїзда, – сказав Петро Микитович.

– Так ми згодні, – сказав Олександр Андрійович. – І хай приїздять через три дні. Ми їх зустрінемо в аеропорту Бориспіль. Так, Микола, А ти, Пташа, давай іди – передавай, – додав він.

Петро Микитович в Інтернеті написав і передав запрошення на приїзд.

Олександр Андрійович і Микола Антонович, закінчивши перевірку роботи комп’ютерної програми по автоматизованому управлінню хірургічним кріслом, устроєм і приладами переконались в готовності до операції.

– А тепер до завтра, – запропонував Олександр Андрійович.

– Сніжана, а в тебе нема там такого вірша, якого достойний Путін? – запитав Микола Антонович.

– Є, – відповіла Сніжана Вікторівна.

– Так прочитай, – попросив Микола Антонович.

Сніжана Вікторівна відкрила комп’ютер і стала читати такий вірш:

ПУТІН, ПІДРАХУЙ ТИ…

Військові Росії весь Крим оточили –

Блокують його невідомо для чого…

Нормальне буття всіх кримчан розтрощили –

Ні впустять, ні випустять з міста нікого…

Та хто ж вам дав право безчинство творити?

Ви є провокатор воєнної днини…

То ж досить неправду людям говорити –

Кінчайте своє блокування щоднини!

Той каже одне, а той інше…

Наказ був солдатам: блокуйте! –

Хто кількість малу називає, хто – більшу …

Нуж, Путін, брехню цю давай підрахуй ти.


– Дуже гарно і відповідно підібраний образ, – сказав Микола Антонович. – А тепер, будь ласка, щось про майдан, – попросив він.

Сніжана Вікторівна в комп’ютері знайшла поему і стала читати:



РОДОВІД ПОМАРАНЧА

1

В сповитій уяві пелюстками мозку

Джерелить про нас родовід наш первинний, 

Із нього, неначе зі свічки, що з воску, 

Стікають дізнанням словесні перлини

І кажуть нам : «Ваш родовід – Анунаки»...

Їх – Бог клонував, нас – вони клонували –

Це перші між нами є спільні ознаки, 

З тих пір, як вони на Землі побували, 

Потреба була в них, щоб нас клонувати

В пробірці із глини і плоті своєї:

Найперша була у нас Єва – се мати, 

Рід – «Древо Едемського саду» – від Єви!

ІІ

Так множився люд і пророчились царства...

Історії: «Барса», «Ведмедя» і «Лева»

Й «Четвертого звіра» – рогатого дуже!

При трьох із цих звірів був розвиток братства –

І правив лиш цар з родовідного «Древа»

Цей цар – Македонський, – він був не байдужим…

Й коли в небуття він пішов – на чотири

Частини розпалося царство останнє…

Чому ж це воно розкололося в мирі, 

Й не стали ріднішими люди в єднанні?!

ІІІ

Відокремились Фракія й Сирія – владні, 

Македонія славна і вільний Єгипет...

Чи сприймались на вухо спотворені дані, 

Чи владикам прозрівші були непідвладні?!

... Їх часопис на істину пудрою сипле, 

Марафетить їх шлях і сліди замітає, 

Що ведуть до небес – до прародичів наших, 

Що уміли на троні суспільство з’єднати!

Імовірність повторення ладу зростає, 

Повертає той лад помаранчевий важіль, 

Що з Майдану вже встиг на весь світ пролунати!

Бо з’єднав родовід нас, що з трону пульсує, 

Із початками істин, що йдуть із галактик –

Так! Прийшов час повтору! І думка з’ясує, 

Чим є вартий в цей час помаранчевий клаптик?!

Помаранчевий колір – це Сонях і Сонце –

Це проміння мрійливих ідей тих прибульців, 

Що нагадують трішечки зовні японців, 

А душею і розумом мають на думці

Найсвітліші ідеї та мрії для людства, 

Що сьогодні будує піарні орбіти

І політики бруд ллє в небесну синь люстри –

Гріховершить – і дума, що Бог не помітить, 

Як не стануть з орбіти і зорі світити!

...У суспільстві чому домінує облуда

Й не спрацьовують Божого духу закони?

Де ж поділись правдивого слова молитви, –

Є, мов чинний Закон, кримінал та полуда?!

Як це, – розум впада в корупційні окови?!

Чи, мо, ’ мозок вже в іншому просторі й часі

Розвивається в інших законах моралі?

І п’ємо ми нектар розуміння із чаші

За земними потребами в іншій спіралі!

І те, що раніше сприймалось на віру, –

Сьогодні засвоюємо лиш за гроші!

То були Анунаки з планети Нібіру, 

А тепер їх нащадки у справах ворожі

І дійшли до конфліктних вершин міжнародних, 

Де вулкан за вулканом із магмою гніву, 

Від якого уже потерпає й природа, 

Й позбувається нот солов’їного співу!

Все змінилося: й влада не та, як при троні, 

Що давав всім можливість придбати на світі

Те святе, що було у біблейській короні

Й одобрялося світом на життєвому звіті, –

Так – жили Анунаки з Нібіру-планети, 

Так – було в Вавилонській імперії „ Лева ”, 

А тепер весь народ – в політичних тенетах!

Що англійська скаже про це королева?!

Мо, ’ видніша із Лондону Доля народу, 

Що зневірений в сенсі оновлення світу? –

Хоч ми дбаємо вільному слову свободу, 

А на ділі немає свободи – лиш мітинг.

У

На ділі немає свободи – лиш мітинг

Втішає людину у мрійнім екстазі...

Роз’ятрені люди – чутливі, мов квіти, 

Вовтузились доти в словесній проказі, 

Аж доки не стали хворіти ганьбою, 

Й не взяв їх Майдан Незалежності в руки, 

І дух помаранчевий вийшов до бою –

Священної Долі злякалися круки, 

Що в чорному пір’ї – корупція влади, 

Злякалися слів трудоголиків грішних, 

Бо в слові розплавленім – колір металу –

Святий помаранчевий дух із лампади:

З Донбасу – слова шахтарів неуспішних, 

З Дніпра – металургів, що впали в опалу!

Із Києва, Харкова, Львова, Одеси, 

З Херсона... і юність і старість волає:

«Так!.. нас багато, нас не подолати!»

...І слова історичні проціджує преса, 

І київський брук, ніби шпальти, долає:

«Так!.. нас багато, нас не подолати!»

А радіо «Ера ЕфеM» все поволі

Дає у ефірний мартен, в переплавку, -

Де плавиться все в помаранчевий колір.

Який для старого режиму – відставка, 

Для влади ж нової – це з квітами ваза! –

Як символ, здобутий в словесному герці!

І щоб відступилась словесна проказа, 

І кров оновить в політичному серці, 

Яке б на Майдані не впало ні разу, 

Тримаючи слово у себе на денці, 

Щоб потім живим вдрукувати у фразу, 

Яка б нагадала про створення світу...

Коли за часів Вавилонського царства

Під символом звіра, що Левом, здається, 

Гуляв по землі справедливості вітер…

Та час напоїв Вавилонське все царство

Блудливим вином і господства фортеця

Упала кістками крилатого звіра, 

Який ще й сьогодні в Берлінськім музеї

Є свідком того, що повстала зневіра

Заради свободи і правди ідеї!

Щоб серце свободи під факелом віри

У ритмі бажання нащадків звучало, 

Щоб спити життя солов’їної ліри, 

Щоб наш родовід оновити началом.

V1

Щоб наш родовід оновити началом, 

Мо, ’ треба людину нову клонувати, 

Яка щоб основи життя визначала

Й парламенту вміла поради давати, 

Чи краще зробити цей акт в перспективі?!

А нині сучасним умом визначатись

Й взамін негативів творить позитиви, 

І всім толерантності в справах навчатись!

Щоб образ уяви нащадків не мучив

За наші гріхи у нестриманих діях, 

Щоб ми не паплюжили мову співучу, 

І щоб в демократії – пані, – на віях

Від радощів, стверджених волею даних, 

Струною натхнення бриніла сльозинка, 

В якій революція йшла на Майдані –

В ній все так помітно, немов на екрані, 

І їй не страшна завірюхи сніжинка, 

Яка перейшла помаранчеві грані

І хоче Майдан у заметах сховати.

То марно Зимі в цих зусиллях радіти, 

Бо кожному з нас демократія – мати, 

Ми ж в неї – її помаранчеві діти!

VI1

Бо кожному з нас демократія – мати, 

Ми ж в неї – її помаранчеві діти!

Таких, як і ми, мо ’ хотілося б мати

Й прибульцям з найдовшої в світі орбіти, 

Що має таку лиш планета Нібіру –

Земля Анунаків, – прародичів наших, 

Цінуючих так Помаранчеву ліру, 

Її чародійність етичну пізнавши, 

Яка, мов тяжіння, об’єднує сили

Духовні, душевні, потрібні, як кисень, 

Набуті в поділі, як мати носила, 

Нещадно духовну руйнуючи плісень!

VII1

Духовну руйнуючи плісень агресій, 

Яка в Вавилоні з’явилась на троні

Й пішла по державі, ламаючи волю, 

Здіймаючи шторм в демократії плесі:

То душу зачепить, то вибілить скроні, 

Змиваючи світом приречену Долю

«Четвертого звіра» – з десятком аж рогів –

Держав! Цей звір – Рим! Найміцніша держава!

А в кожному розі – князівство германське –

Стопталися Риму державні пороги, 

Що право на вищому курсі держали, 

В якому було щось чарівно-шаманське!

Але надломилася Доля людини –

Спіткнулась свята демократія волі

І в кривавої ери порвало судини, 

І світ став шукати щасливішої Долі!

І став світ шукати вродливої Долі, 

Яка закодована в генах прибульців, 

Які клонували нас в лоні, по волі, 

Щоб кращий світогляд лишався на думці, 

Щоб в небі умів помаранчеві хмари

Зустрілись і грім революції вдарив

Й від блискавки волі осліпли примари!

Щоб вибрали вектор – суспільства радари, 

Які прислухаються Божого Суду

В якім відбуваються нині процеси

Що йдуть не на користь політики блуду, 

А йдуть лиш на користь людських інтересів, –

Святинь демократії Божого слова, 

Що з вуст помаранчево-схожих лунає

На всіх політичних майданах у світі, 

Де рідною стала для кожного мова, 

І кожен від кожного мову вітає, 

Яка розцвітає, як квітка між квітів!

X

Хай кожен від кожного мову вітає, 

Яка розцвітає, як квітка між квітів!

І йде аж від предків, немов естафета, 

І, мов демократія, словом злітає

На крилах суспільства в розколотім світі, 

Де влада ввійшла в корупційні тенета.

І з нею Закон – в кримінальних обіймах, 

Де ціни ростуть, як гриби у теплиці, 

Зарплата, в розстрочку немов, видається!

Завжди депутати в парламентських бійках.

Буває, що сплять – демократія сниться, 

Або депутат з депутатом поб’ється!

На службі народу – готові й померти!

От тільки чомусь політичний сценарій

Таких не спаса від трагічної смерті, 

Спаса недоторканість тільки – від нарів!

Х1

У сповитій уяві пелюшками сну, 

Мов прибульці, до нас приземлилися знов, 

Щоб збагнути між нами взаємність міцну, -

Бо пульсує однакова кров!

І, здається, що з серця Майдану йде ритм:

«Нас багато – нас не подолати!» – луна.

В помаранчевім колі рясний колорит, 

В піднебессі – стрічки, як дорога одна, –

Демократії шлях, що у вирі подій.

Коаліція – «Сила народу» іде

Й визначаються в цій повсякчасній ході

Тимошенко і Ющенко. «Так!», що веде

На Майдан Незалежності вільні уми

України! І, здається, що кров закипає в мороз, 

Що хліби наливаються серед зими

І не чути ніде політичних погроз!


– Я хочу, щоб в Росії знайшлися люди, які б сказали Путіну: «Негайно припинити війну на Україні. Якщо їх вимогу не виконає нагадали б йому що «Нас багато і – нас не подолати!», – сказав Микола Антонович. – Тепер будь ласка, Сніжана Вікторівна, прочитай вірші для душі.

Сніжана Вікторівна знайшла файл в комп’ютері і стала читати вірші:

СИЛА ІНФОРМАЦІЇ

Коли упереджений впевненість має –

Не боязко падати в пастку, 

Коли ж він дороги своєї не знає –

То може й на рівному впасти!

Відсутність знання – це мов рабства кайдани.

Розірве сі пута лиш розуму сила...

Свободу ж дає інформація даних, 

Що в пам’яті мозка їх розмістила!


КАШТАНИ

Давно осипався цвіт каштанів, –

На землю впали плоди краси…

Злетіло листя життям останнім, –

Заблудлий вітер його струсив.

В корі не теплиться кров зелена, –

В гіпноз зими увійшли вони, 

Бо закодована доля в генах, –

Щоб мати в холод лиш теплі сни!


СОНЦЕ

Скільки в тобі е калорій?

Це на твоїй лиш совісті

Фауна зріє і флора...

Лірики пишуть повісті:

Темні висвітлюють плями...

Скільки відкриттів зроблено?!

Скільки затемнених явищ

Вченими обговорено?!

Тільки тобі це байдуже:

Світиш собі, як світиться...

... Знало б, як хочеться дуже

Променем з ним зустрітися!


ДРАБИНА

Робив колись драбину в небо

Філософ – мій прапрадід.

Була ще в нього та потреба

Шукати в зорях радість, 

А зараз мрійні онучата

В орбітні далі линуть.., 

... Дід знав, що космос свій початок

Бере з щаблів драбини!


КОСМІЧНИЙ МІРАЖ

Мов зоряне небо –

Із вікна, – вечірнє місто...

Відгадую ребус:

Космонавт... ступив на Місяць...

Історія давня.

Вертикаль... шість літер слово...

Поскрипують ставні –

Засинає вітер. Знову

До мене приходить казковий космос:

Орбітні заводи, Марсіанський хліб в покосах...

Замислений, чую:

Проспівав останній півень...

Отак і ночую, 

Як про космос мова піде!


– Ти, Сніжана, як і я, без філософської думки про космос – ні шагу вперед, – сказала Василина Григорівна. – Подобаються додала вона.

– Це вірші науково-філософські. А про любов? Будь ласка, Сніжана.

– Коли ти, Микола, вже наситиш свою душу любовними страстями? запитала, усміхаючись, Сніжана Вікторівна.

– Сніжана, коли я уявляю про любов у гарних віршах, то я смакую.

– Тоді посмакуй, – сказала Сніжана Вікторівна і стала читати вірші:


ПІД ВЕРБОЮ

Ми вдвох під вербою, неначе в казковому царстві…

Скидаються риби, цвірінькають коники – грають!

Щось листя шепоче… Либонь підіймає нам настрій, 

А зорі і Місяць – завжди підгляданням стрічають…

І ми, мов навічно, з’єднавшись палким поцілунком –

Душею і тілом пірнули в смачну насолоду!...

…На березі річки, – під вербами – тихо і лунко, 

А Місяць і зорі від смаку – упали у воду!


БОГИ

В давнину допотопну прибульці в негоду

Клонували із глини і плоті своєї

(Нам так міфи пророчать походження роду)

На початку Адама, а потім — і Єву…

Будували міста, роздавали посади:

Анунакам-богам та напівбогів* сім’ям, 

Що ростили плоди в забороненім саді

Та рабів запрягали у ярем обійми, 

Щоб слухняно тримались біблейських канонів, 

Без яких неможливо було спілкуватись…

Та чи ж знайдеться Бог наукових законів, 

Щоб, як Бога, людину земну клонувати?!


У ПОЛОНІ ЛЮБОВІ

Ти, похмурий, мов осінь, мене, мов не чуєш,  

А навколо – ні звуку, – мов спокій заснув! 

На мої почуття холодком реагуєш, 

Я ж до тебе шукаю доріжку-весну, 

У душі почуття, мов у морі, – прибої, 

А навколо – ні звуку, – мов спокій заснув! 

Я душею у тебе в полоні любові, 

І торую до тебе доріжку-весну, 

У душі почуття журавлями курличуть, 

А навколо – ні звуку, – мов спокій заснув! 

Я, мов громом, тебе на побачення кличу, 

Знайшовши до тебе доріжку-весну…

…У душі почуття, мов струмочки крикливі, 

А навколо – ні звуку, – мов спокій заснув! 

Ми в полоні любові з тобою щасливі –

Бо знайшли до кохання доріжку-весну!


ЗАМОК ЛЮБОВІ

Коли хмеліє радість –

Здається, ніби й справді

Із крученого вітру

На самім краю світу, 

Де сходить зірка рання, 

Напнув шатро кохання…

Уява, мов зірниця, 

З душі бере палітру

Й кладе у мріях колір…

І мариться, і сниться, 

Що вже будую з вітру

Любовний замок Долі!


– Вірші, клас! – сказав Микола Антонович. – Навіть Місяць так смакувався, що не втримався на своїй орбіті. Тепер можна й додому. Так.

– Так, – задоволено і усміхаючись погодилася Василина Григорівна.

– Так, – погодився Олександр Андрійович і вони пішли додому.

19.02.2015

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!