"На грані живого і мертвого"
глава 1 том 3стартова підготовка
Цей день вдався похмурим – сіявся невеличкий сніжок. Січнева погода формувала зимній бадьорий настрій заводчан. Не дивлячись на вплив природи на людину, на заводі робота рухалася повною ходою. Механічний цех налагодив і запустив у виробництво поточні технологічні лінії по виготовленню комбайнів. На кожній технологічній лінії стояли регістратори виробництва продукції. В ці регістратори виробництва бригадир бригади по наказу майстра буде заводити інформацію про кількість виробленої продукції за кожну годину на протязі робочого дня. Із цих регістраторів виробництва по провідному зв`язку інформація буде поступати прямо в електронно-обчислювану машину, яка буде стояти в науковому цехі в кабінеті «Обчислювальний центр». З обчислювального Центра щогодини виробництво продукції за добу буде виводитися на настінне табло в кабінети:начальника цеху, начальника планово-виробничого відділу, головного інженера та директора.
Введена в експлуатацію заводська лікарня, дитячий садочок та школа. Повністю приготувалися до весінніх польових робіт – розвезене та розсипане добриво на заводській дільниці та запаслися моторним паливом.
Микола Антонович, Олександр Андрійович, Сніжана Вікторівна готові втілити на заводі нову економічну модель – автоматизовану систему управління виробництвом продукції. Микола Антонович подзвонив своїй любимій Надії Петрівні, щоб Сергій Никифорович саме з цього приводу скликав щойно оперативку.
Оперативка почалася зразу ж після обідньої перерви.
– Шановні, колеги, – звернувся Сергій Никифорович. – Сьогодні ми з вами зібралися, щоб обговорити два питання. Перше питання, яке залежить тільки від нашого колективу. А друге питання – війна на сході України.
– Почнемо з другого питання, по якому шановні, колеги, три дні тому я був запрошений в нашу міську раду і ви знаєте, що я був у відрядженні на міждержавному з’їзді керівників кожної галузі, який відбувався у місті Дніпропетровськ. При обговоренні виступало багато керівників з різними пропозиціями. Дуже обґрунтована пропозиція була мера міста Дніпропетровськ Бориса Альбертовича Філатова і всі підтримали його пропозицію – це посильна волонтерська поміч бійцям України. Я думаю, що ми зможемо з вами відправити у волонтерський фонд нашого міста тридцять тисяч гривен, що нам скаже наш головний бухгалтер?. Як ви думаєте шановні, колеги, ? – запитав Сергій Никифорович. – Адже ми всі це розуміємо, але і на великий жаль нічим не можемо допомогти, окрім волонтерської помочі нашим воїнам, які хоробро гинуть в Донецьку, Луганську та в Маріуполі. І гинуть не тільки воїни, а гине населення не причетне до цієї нікому не зрозумілої війни. Війни, за якою свідомо спостерігає президент Росії Путін і робить вид, що він до цього не причетний. Але йому така війна вигідна тому, що він олігарх, якому одного Крима мало і він веде духовну війну озброєну сепаратистами за власні гроші. Він зараз веде духовну війну з відомим олігархом Ринатом Ахметовим. Але в них різні духовні потреби. У Путіна духовність хтива – схильна до надмірної чутливої насолоди, яка виражає плотський та егоїстичний потяги. Він думає і дбає тільки про себе і тільки для себе. Саме цим і відрізняється його олігархічна діяльність від діяльності Рината Ахметова. Бо Ринат Ахметов не тільки олігарх, а він є і волонтер. І він думає про людей і дбає для людей. Ганьба такому президенту держави, – закінчив сою думку Сергій Никифорович. – Хто ще хоче сказати про таку ганебну людину, як Путін, – додав він.
– Що говорити про таку ненаситну до грошей людину, яка журналістам в ефір сказала, що він мріє стати неперевершеним олігархом. І коли в нього буде шістсот мільярдів доларів то він досягне своєї мети. Хіба це нормальна людина? Це безглузда істота, – сказала Сніжана Вікторівна.
– Що можна чекати від такої хтивої людини, яка несе людям тільки зло і приведе до війни між олігархами на всіх континентах Землі – тобі ж спонукає до третьої світової війни, – сказав Микола Антонович.
– Досить марно гаяти час на таку підлу людину. Нічого ми вже йому не докажемо. Підніміть руку хто зі мною згоден, та перейдемо до обговорення наших проблем, – запропонувала Поліна Петрівна.
– Я бачу. Всі згодні, – одобрив думку своїх колег Сергій Никифорович. – Тепер перейдемо до обговорення наших стартових позицій заводської діяльності. Є об’єкти, на яких робота тільки починається, а є і такі, на яких робота дійшла, або доходить до фінішу. Зосередимося на тих роботах, які вже наближаються до кінця. Візьмемо останню роботу по новій економічній моделі – автоматизована система управління виробництвом продукції. Економічна модель розроблена, але треба її запровадити у виробництво. Записуй, Надія Петрівна. Начальнику відділу труда і заробітної платні до 23 січня цього року ввести в штатний розклад завода оператора та начальника електронно-обчислювальної машини, а до 25 січня доповнити посадову інструкцію начальника наукового цеха, добавивши в розділи: відповідальність, права та обов’язки за роботу, яку буде виконувати Обчислювальний Центр. Начальнику відділу кадрів до 25 січня цього року прийняти на роботу оператора і начальника електронно-обчислювальної машини. Іллі Володимировичу – начальнику механічного цеха з 31 січня цього року почати вже заводити в регістратори виробництва почасовий випуск продукції протягом доби. Начальнику наукового цеха Олександру Андрійовичу до 25 січня цього року встановити електронно-обчислювальну машину та забезпечити безперебійну роботу Обчислювального центра. Головному енергетику завода Якову Ільїчу Куріщенко до 23 січня цього року забезпечити виконання всіх електричних робіт причетних до установки електронно-обчислювальної машини в науковому цехі та прокладання до неї проводки від цехових регістраторів виробництва. Друга важлива позиція – це лікування пацієнтів у нашій лікарні. З цього приводу я хочу послухати наших науковців – докторів медичних наук. Будь ласка, Микола Антонович, розкажи нам як ідуть справи в цьому науковому напрямку, – попросив Сергій Никифорович.
Я думаю, що на початку березня будемо лікувати хворих на рак та епілепсію. Що стосується медичного обладнання та устаткування у нас все готове. Вчора ми з Олександром Андрійовичем разом із монтажниками механічного цеха достроково завершили виготовлення спеціалізованого лікарняного ліжка – скафандра з устроєм проникнення в мозок людини. Це ліжко-скафанндр по спеціальній програмі доповнює наше комп’ютерне устаткування. Тимчасово ми це ліжко занесли в науковий цех і поставили у вільній кімнаті. В ній ми будемо з Олександром Андрійовичем та Маргаритою Віталіївною приймати перших хворих – пацієнтів. Я прошу Петра Микитовича розмістити в Інтернеті рекламу для бажаючих добровільно взяти участь в науковому експерименті. Але треба в цій кімнаті поставити комп’ютер і провести провід для комп’ютерного зв’язку між нашим комп’ютерним устаткуванням і цим хірургічним ліжком.
– Тоді записуй, Надія Петрівна. Начальнику ремонтно-будівельної дільниці до 01.03.2015 року закінчити штукатурні та малярні роботи. А головному енергетику завода Куріщенко Якову Ільїчу забезпечити до 25 01.20.15 року. проведення провода для комп’ютерного зв’язку між комп’ютер ним устаткуванням і хірургічним ліжком. Якщо пропозицій та питань ні в кого немає, тоді така коротка але я думаю вагома оперативка закінчена, – сказав Сергій Никифорович.
До кінця робочого дня залишилося майже три години. Всі в хорошому настрої стали розходитися по своїм робочим місцям.
Миколі хочеться як найшвидше ув’язати хірургічне ліжко із комп’ютерним устаткуванням з виводом інформації на табло комп’ютера і він пішов до головного енергетика завода.
– Яків Ільїч, будь ласка, дай мені електрика та провід щоб ми сьогодні все зробили, – звернувся до нього Микола Антонович.
– Гаразд. Давай зайдемо до бригадира електриків, – сказав Яків Ільїч.
Його на місці не було. Бригадира вони знайшли на заводському складі.
– Петрович, візьми тоді ще стільки ж проводу як ти взяв і підеш з Миколою Антоновичем. Він тобі покаже, що робити і ти зробиш.
– Добре, – сказав Петрович. – Зайдемо в механічний цех я занесу бригаді провід. Там електрики на нього чекають.
Вони занесли провід і нарешті Микола Антонович привів Петровича до себе в цех.
– Петрович, оце від цього ліжка і пішли я покажу до чого треба провести провід, – сказав Микола Антонович.
Добре, – сказав Петрович – Я схожу візьму дрель, кріплення та драбину.
– Сходи. Прийдеш ми з Олександром Андрійовичем тобі теж допоможемо, – одобрив Микола Антонович.
– Олександр, а ми пішли з тобою на заводський склад та заберемо комп’ютер. Я взнавав у начальника відділу постачання. Він сказав, що вже привезли на склад, – запропонував Микола Антонович.
Коли Микола Антонович та Олександр Андрійович принесли комп’ютер Петрович у лабораторії закінчував проводку.
– Петрович, ми тобі вдячні. На все добре, бо ми пішли в ту кімнату, звідки ти починав проводку і там будемо підключать комп’ютер.
– Бувайте здоровенькі, – сказав Петрович і став змотувати залишок провода.
– Петрович, і ти нас покидаєш, – сказала Сніжана Вікторівна. – Василино, давай і ми підемо до хлопців, – запропонувала Сніжана Вікторівна і, попрощавшись із Петровичем, вони пішли.
Вони підійшли до кімнати Обчислювального центра і Сніжана Вікторівна, постукавши, рвучко відчинила двері.
– О! Ви до нас, а ми до вас, – здивовано і ледь гучно сказав Микола Антонович. – Ми комп’ютер підключили, а тепер треба підключити все, що тут і до нашого діючого комп’ютерного устаткування.
– Я закриваю, – сказав Олександр Андрійович. – Хочете ідіть додому, а хочете з нами – в лабораторію, – запропонував він.
– Ми з вами, – сказала Василина Григорівна. – Так, Сніжана.
– Так, – підтримала Сніжана Вікторівна.
Олександр відчинив двері лабораторії. Їх зустріла мелодія телефону. Дзвонив Петро Микитович і сказав, що він зараз прийде.
– Хто це дзвонив? – запитала Сніжана Вікторівна.
– Пташа – твій і Маргарити Віталіївни шкільний кавалер, – відповів, усміхнувшись Олександр Андрійович, дивлячись в очі Сніжани Вікторівни, в якої обличчя стало наповнюватися веселою усмішкою.
– Що ж це йому треба, – заінтригувалася Сніжана Вікторівна.
Поки дівчата думали Олександр Андрійович та Микола Антонович підключили устрої та прилади до діючого комп’ютерного устаткування і стали їх включати згідно комп’ютерній програмі, перевіряючи їх роботу.
– А ось і Пташа – наш любимий кавалер, – гучно зустріла Сніжана Вікторівна на порозі лабораторії Петра Микитовича. Що приніс, Пташа, чи щось треба? – запитала Сніжана Вікторівна.
– І приніс і треба, – відповів Петро Микитович і дав Сніжані Вікторівні читати. – Тільки ти, Сніжано, читай в слух, а всі хай слухають.
Сніжана Вікторівна читала, а всі слухали. Це була така інформація:«Шановні колеги, Василина Григорівна, Олександр Андрійович та Микола Антонович я прочитав по Інтернету, що ви запрошуєте бажаючих взяти участь в науковому експерименті. Це ваш колега Нобелівський лауреат США – Рудольф Фейман. Ми зустрічалися в Колумбійському інституті Нью-Йорка на симпозіумі на тему: «Філософія та еволюція Вселеної». У мене до вас є дуже важлива пропозиція. Мій друг юності хворий на рак головного мозка погодився взяти участь у проведенні наукового експеримента. Ми з ним до вас приїдемо. Я буду його перекладачем і довіреною особою. І якщо ви згодні то дайте по Інтернету відповідь, і назначте дату приїзда. Дякую. Ваш Фейман».
– Погоджуйтесь і назначайте дату приїзда, – сказав Петро Микитович.
– Так ми згодні, – сказав Олександр Андрійович. – І хай приїздять через три дні. Ми їх зустрінемо в аеропорту Бориспіль. Так, Микола, А ти, Пташа, давай іди – передавай, – додав він.
Петро Микитович в Інтернеті написав і передав запрошення на приїзд.
Олександр Андрійович і Микола Антонович, закінчивши перевірку роботи комп’ютерної програми по автоматизованому управлінню хірургічним кріслом, устроєм і приладами переконались в готовності до операції.
– А тепер до завтра, – запропонував Олександр Андрійович.
– Сніжана, а в тебе нема там такого вірша, якого достойний Путін? – запитав Микола Антонович.
– Є, – відповіла Сніжана Вікторівна.
– Так прочитай, – попросив Микола Антонович.
Сніжана Вікторівна відкрила комп’ютер і стала читати такий вірш:
ПУТІН, ПІДРАХУЙ ТИ…
Військові Росії весь Крим оточили –
Блокують його невідомо для чого…
Нормальне буття всіх кримчан розтрощили –
Ні впустять, ні випустять з міста нікого…
Та хто ж вам дав право безчинство творити?
Ви є провокатор воєнної днини…
То ж досить неправду людям говорити –
Кінчайте своє блокування щоднини!
Той каже одне, а той інше…
Наказ був солдатам: блокуйте! –
Хто кількість малу називає, хто – більшу …
Нуж, Путін, брехню цю давай підрахуй ти.
– Дуже гарно і відповідно підібраний образ, – сказав Микола Антонович. – А тепер, будь ласка, щось про майдан, – попросив він.
Сніжана Вікторівна в комп’ютері знайшла поему і стала читати:
РОДОВІД ПОМАРАНЧА
1
В сповитій уяві пелюстками мозку
Джерелить про нас родовід наш первинний,
Із нього, неначе зі свічки, що з воску,
Стікають дізнанням словесні перлини
І кажуть нам : «Ваш родовід – Анунаки»...
Їх – Бог клонував, нас – вони клонували –
Це перші між нами є спільні ознаки,
З тих пір, як вони на Землі побували,
Потреба була в них, щоб нас клонувати
В пробірці із глини і плоті своєї:
Найперша була у нас Єва – се мати,
Рід – «Древо Едемського саду» – від Єви!
ІІ
Так множився люд і пророчились царства...
Історії: «Барса», «Ведмедя» і «Лева»
Й «Четвертого звіра» – рогатого дуже!
При трьох із цих звірів був розвиток братства –
І правив лиш цар з родовідного «Древа»
Цей цар – Македонський, – він був не байдужим…
Й коли в небуття він пішов – на чотири
Частини розпалося царство останнє…
Чому ж це воно розкололося в мирі,
Й не стали ріднішими люди в єднанні?!
ІІІ
Відокремились Фракія й Сирія – владні,
Македонія славна і вільний Єгипет...
Чи сприймались на вухо спотворені дані,
Чи владикам прозрівші були непідвладні?!
... Їх часопис на істину пудрою сипле,
Марафетить їх шлях і сліди замітає,
Що ведуть до небес – до прародичів наших,
Що уміли на троні суспільство з’єднати!
Імовірність повторення ладу зростає,
Повертає той лад помаранчевий важіль,
Що з Майдану вже встиг на весь світ пролунати!
Бо з’єднав родовід нас, що з трону пульсує,
Із початками істин, що йдуть із галактик –
1У
Так! Прийшов час повтору! І думка з’ясує,
Чим є вартий в цей час помаранчевий клаптик?!
Помаранчевий колір – це Сонях і Сонце –
Це проміння мрійливих ідей тих прибульців,
Що нагадують трішечки зовні японців,
А душею і розумом мають на думці
Найсвітліші ідеї та мрії для людства,
Що сьогодні будує піарні орбіти
І політики бруд ллє в небесну синь люстри –
Гріховершить – і дума, що Бог не помітить,
Як не стануть з орбіти і зорі світити!
...У суспільстві чому домінує облуда
Й не спрацьовують Божого духу закони?
Де ж поділись правдивого слова молитви, –
Є, мов чинний Закон, кримінал та полуда?!
Як це, – розум впада в корупційні окови?!
Чи, мо, ’ мозок вже в іншому просторі й часі
Розвивається в інших законах моралі?
І п’ємо ми нектар розуміння із чаші
За земними потребами в іншій спіралі!
І те, що раніше сприймалось на віру, –
Сьогодні засвоюємо лиш за гроші!
То були Анунаки з планети Нібіру,
А тепер їх нащадки у справах ворожі
І дійшли до конфліктних вершин міжнародних,
Де вулкан за вулканом із магмою гніву,
Від якого уже потерпає й природа,
Й позбувається нот солов’їного співу!
Все змінилося: й влада не та, як при троні,
Що давав всім можливість придбати на світі
Те святе, що було у біблейській короні
Й одобрялося світом на життєвому звіті, –
Так – жили Анунаки з Нібіру-планети,
Так – було в Вавилонській імперії „ Лева ”,
А тепер весь народ – в політичних тенетах!
Що англійська скаже про це королева?!
Мо, ’ видніша із Лондону Доля народу,
Що зневірений в сенсі оновлення світу? –
Хоч ми дбаємо вільному слову свободу,
А на ділі немає свободи – лиш мітинг.
У
На ділі немає свободи – лиш мітинг
Втішає людину у мрійнім екстазі...
Роз’ятрені люди – чутливі, мов квіти,
Вовтузились доти в словесній проказі,
Аж доки не стали хворіти ганьбою,
Й не взяв їх Майдан Незалежності в руки,
І дух помаранчевий вийшов до бою –
Священної Долі злякалися круки,
Що в чорному пір’ї – корупція влади,
Злякалися слів трудоголиків грішних,
Бо в слові розплавленім – колір металу –
Святий помаранчевий дух із лампади:
З Донбасу – слова шахтарів неуспішних,
З Дніпра – металургів, що впали в опалу!
Із Києва, Харкова, Львова, Одеси,
З Херсона... і юність і старість волає:
«Так!.. нас багато, нас не подолати!»
...І слова історичні проціджує преса,
І київський брук, ніби шпальти, долає:
«Так!.. нас багато, нас не подолати!»
А радіо «Ера ЕфеM» все поволі
Дає у ефірний мартен, в переплавку, -
Де плавиться все в помаранчевий колір.
Який для старого режиму – відставка,
Для влади ж нової – це з квітами ваза! –
Як символ, здобутий в словесному герці!
І щоб відступилась словесна проказа,
І кров оновить в політичному серці,
Яке б на Майдані не впало ні разу,
Тримаючи слово у себе на денці,
Щоб потім живим вдрукувати у фразу,
Яка б нагадала про створення світу...
Коли за часів Вавилонського царства
Під символом звіра, що Левом, здається,
Гуляв по землі справедливості вітер…
Та час напоїв Вавилонське все царство
Блудливим вином і господства фортеця
Упала кістками крилатого звіра,
Який ще й сьогодні в Берлінськім музеї
Є свідком того, що повстала зневіра
Заради свободи і правди ідеї!
Щоб серце свободи під факелом віри
У ритмі бажання нащадків звучало,
Щоб спити життя солов’їної ліри,
Щоб наш родовід оновити началом.
V1
Щоб наш родовід оновити началом,
Мо, ’ треба людину нову клонувати,
Яка щоб основи життя визначала
Й парламенту вміла поради давати,
Чи краще зробити цей акт в перспективі?!
А нині сучасним умом визначатись
Й взамін негативів творить позитиви,
І всім толерантності в справах навчатись!
Щоб образ уяви нащадків не мучив
За наші гріхи у нестриманих діях,
Щоб ми не паплюжили мову співучу,
І щоб в демократії – пані, – на віях
Від радощів, стверджених волею даних,
Струною натхнення бриніла сльозинка,
В якій революція йшла на Майдані –
В ній все так помітно, немов на екрані,
І їй не страшна завірюхи сніжинка,
Яка перейшла помаранчеві грані
І хоче Майдан у заметах сховати.
То марно Зимі в цих зусиллях радіти,
Бо кожному з нас демократія – мати,
Ми ж в неї – її помаранчеві діти!
VI1
Бо кожному з нас демократія – мати,
Ми ж в неї – її помаранчеві діти!
Таких, як і ми, мо ’ хотілося б мати
Й прибульцям з найдовшої в світі орбіти,
Що має таку лиш планета Нібіру –
Земля Анунаків, – прародичів наших,
Цінуючих так Помаранчеву ліру,
Її чародійність етичну пізнавши,
Яка, мов тяжіння, об’єднує сили
Духовні, душевні, потрібні, як кисень,
Набуті в поділі, як мати носила,
Нещадно духовну руйнуючи плісень!
VII1
Духовну руйнуючи плісень агресій,
Яка в Вавилоні з’явилась на троні
Й пішла по державі, ламаючи волю,
Здіймаючи шторм в демократії плесі:
То душу зачепить, то вибілить скроні,
Змиваючи світом приречену Долю
«Четвертого звіра» – з десятком аж рогів –
Держав! Цей звір – Рим! Найміцніша держава!
А в кожному розі – князівство германське –
Стопталися Риму державні пороги,
Що право на вищому курсі держали,
В якому було щось чарівно-шаманське!
Але надломилася Доля людини –
Спіткнулась свята демократія волі
І в кривавої ери порвало судини,
І світ став шукати щасливішої Долі!
1Х
І став світ шукати вродливої Долі,
Яка закодована в генах прибульців,
Які клонували нас в лоні, по волі,
Щоб кращий світогляд лишався на думці,
Щоб в небі умів помаранчеві хмари
Зустрілись і грім революції вдарив
Й від блискавки волі осліпли примари!
Щоб вибрали вектор – суспільства радари,
Які прислухаються Божого Суду
В якім відбуваються нині процеси
Що йдуть не на користь політики блуду,
А йдуть лиш на користь людських інтересів, –
Святинь демократії Божого слова,
Що з вуст помаранчево-схожих лунає
На всіх політичних майданах у світі,
Де рідною стала для кожного мова,
І кожен від кожного мову вітає,
Яка розцвітає, як квітка між квітів!
X
Хай кожен від кожного мову вітає,
Яка розцвітає, як квітка між квітів!
І йде аж від предків, немов естафета,
І, мов демократія, словом злітає
На крилах суспільства в розколотім світі,
Де влада ввійшла в корупційні тенета.
І з нею Закон – в кримінальних обіймах,
Де ціни ростуть, як гриби у теплиці,
Зарплата, в розстрочку немов, видається!
Завжди депутати в парламентських бійках.
Буває, що сплять – демократія сниться,
Або депутат з депутатом поб’ється!
На службі народу – готові й померти!
От тільки чомусь політичний сценарій
Таких не спаса від трагічної смерті,
Спаса недоторканість тільки – від нарів!
Х1
У сповитій уяві пелюшками сну,
Мов прибульці, до нас приземлилися знов,
Щоб збагнути між нами взаємність міцну, -
Бо пульсує однакова кров!
І, здається, що з серця Майдану йде ритм:
«Нас багато – нас не подолати!» – луна.
В помаранчевім колі рясний колорит,
В піднебессі – стрічки, як дорога одна, –
Демократії шлях, що у вирі подій.
Коаліція – «Сила народу» іде
Й визначаються в цій повсякчасній ході
Тимошенко і Ющенко. «Так!», що веде
На Майдан Незалежності вільні уми
України! І, здається, що кров закипає в мороз,
Що хліби наливаються серед зими
І не чути ніде політичних погроз!
– Я хочу, щоб в Росії знайшлися люди, які б сказали Путіну: «Негайно припинити війну на Україні. Якщо їх вимогу не виконає нагадали б йому що «Нас багато і – нас не подолати!», – сказав Микола Антонович. – Тепер будь ласка, Сніжана Вікторівна, прочитай вірші для душі.
Сніжана Вікторівна знайшла файл в комп’ютері і стала читати вірші:
СИЛА ІНФОРМАЦІЇ
Коли упереджений впевненість має –
Не боязко падати в пастку,
Коли ж він дороги своєї не знає –
То може й на рівному впасти!
Відсутність знання – це мов рабства кайдани.
Розірве сі пута лиш розуму сила...
Свободу ж дає інформація даних,
Що в пам’яті мозка їх розмістила!
КАШТАНИ
Давно осипався цвіт каштанів, –
На землю впали плоди краси…
Злетіло листя життям останнім, –
Заблудлий вітер його струсив.
В корі не теплиться кров зелена, –
В гіпноз зими увійшли вони,
Бо закодована доля в генах, –
Щоб мати в холод лиш теплі сни!
СОНЦЕ
Скільки в тобі е калорій?
Це на твоїй лиш совісті
Фауна зріє і флора...
Лірики пишуть повісті:
Темні висвітлюють плями...
Скільки відкриттів зроблено?!
Скільки затемнених явищ
Вченими обговорено?!
Тільки тобі це байдуже:
Світиш собі, як світиться...
... Знало б, як хочеться дуже
Променем з ним зустрітися!
ДРАБИНА
Робив колись драбину в небо
Філософ – мій прапрадід.
Була ще в нього та потреба
Шукати в зорях радість,
А зараз мрійні онучата
В орбітні далі линуть..,
... Дід знав, що космос свій початок
Бере з щаблів драбини!
КОСМІЧНИЙ МІРАЖ
Мов зоряне небо –
Із вікна, – вечірнє місто...
Відгадую ребус:
Космонавт... ступив на Місяць...
Історія давня.
Вертикаль... шість літер слово...
Поскрипують ставні –
Засинає вітер. Знову
До мене приходить казковий космос:
Орбітні заводи, Марсіанський хліб в покосах...
Замислений, чую:
Проспівав останній півень...
Отак і ночую,
Як про космос мова піде!
– Ти, Сніжана, як і я, без філософської думки про космос – ні шагу вперед, – сказала Василина Григорівна. – Подобаються додала вона.
– Це вірші науково-філософські. А про любов? Будь ласка, Сніжана.
– Коли ти, Микола, вже наситиш свою душу любовними страстями? запитала, усміхаючись, Сніжана Вікторівна.
– Сніжана, коли я уявляю про любов у гарних віршах, то я смакую.
– Тоді посмакуй, – сказала Сніжана Вікторівна і стала читати вірші:
ПІД ВЕРБОЮ
Ми вдвох під вербою, неначе в казковому царстві…
Скидаються риби, цвірінькають коники – грають!
Щось листя шепоче… Либонь підіймає нам настрій,
А зорі і Місяць – завжди підгляданням стрічають…
І ми, мов навічно, з’єднавшись палким поцілунком –
Душею і тілом пірнули в смачну насолоду!...
…На березі річки, – під вербами – тихо і лунко,
А Місяць і зорі від смаку – упали у воду!
БОГИ
В давнину допотопну прибульці в негоду
Клонували із глини і плоті своєї
(Нам так міфи пророчать походження роду)
На початку Адама, а потім — і Єву…
Будували міста, роздавали посади:
Анунакам-богам та напівбогів* сім’ям,
Що ростили плоди в забороненім саді
Та рабів запрягали у ярем обійми,
Щоб слухняно тримались біблейських канонів,
Без яких неможливо було спілкуватись…
Та чи ж знайдеться Бог наукових законів,
Щоб, як Бога, людину земну клонувати?!
У ПОЛОНІ ЛЮБОВІ
Ти, похмурий, мов осінь, мене, мов не чуєш,
А навколо – ні звуку, – мов спокій заснув!
На мої почуття холодком реагуєш,
Я ж до тебе шукаю доріжку-весну,
У душі почуття, мов у морі, – прибої,
А навколо – ні звуку, – мов спокій заснув!
Я душею у тебе в полоні любові,
І торую до тебе доріжку-весну,
У душі почуття журавлями курличуть,
А навколо – ні звуку, – мов спокій заснув!
Я, мов громом, тебе на побачення кличу,
Знайшовши до тебе доріжку-весну…
…У душі почуття, мов струмочки крикливі,
А навколо – ні звуку, – мов спокій заснув!
Ми в полоні любові з тобою щасливі –
Бо знайшли до кохання доріжку-весну!
ЗАМОК ЛЮБОВІ
Коли хмеліє радість –
Здається, ніби й справді
Із крученого вітру
На самім краю світу,
Де сходить зірка рання,
Напнув шатро кохання…
Уява, мов зірниця,
З душі бере палітру
Й кладе у мріях колір…
І мариться, і сниться,
Що вже будую з вітру
Любовний замок Долі!
– Вірші, клас! – сказав Микола Антонович. – Навіть Місяць так смакувався, що не втримався на своїй орбіті. Тепер можна й додому. Так.
– Так, – задоволено і усміхаючись погодилася Василина Григорівна.
– Так, – погодився Олександр Андрійович і вони пішли додому.
19.02.2015