Не грані живого і мертвого
глава 9 том 4підготовка до зустрічі групи вчених із америки
Наближалася обідня перерва. Сонце стояло в зеніті. Микола Антонович закінчив креслення ультразвукового електромагнітного датчика і пішов до головного конструктора завода, щоб його копіювальник із ватманського папера тушшю скопіював на кальку, а з кальки на робочі креслення, по яких в механічному цехі завода будуть виробляти ультразвуковий електромагнітний датчик.
– Сьогодні в нас п’ятниця. Прийдеш, Микола Антонович, в понеділок після обідньої перерви робочі креслення будуть готові. Підійдеш до Надії Антонівни Бугайової та забереш, – пообіцяв Микола Іванович.
Повертаючись в лабораторію Микола Антонович зустрів Людмилу Яківну – завідуючу дитячим садочком.
– Микола Антонович, ви будете віддавати Наташу та Іру на вихован-ня в дитячий садочок? – спитала Людмила Яківна. – Адже він уже введений в експлуатацію, – додала вона.
– А коли можна приводити? – запитав Микола Антонович.
– Хочете з першого вересня, а хочете завтра вранці, – відповіла Людмила Яківна.
– Добре, спасибі, що нагадала. Я з Надійкою поміркую, – сказав Микола Антонович.
Зайшовши в лабораторію Микола Антонович і звернувся до Олександра Андрійовича,
– Олександр, давай сідай за комп’ютер та закінчуй відео репортаж для свого відео сценарію, по яко-му Петро Микитович знімав весь процес хірургічної операції, яку ти робив Едгарду Паунду – доктору філософських наук із Америки, щоб ми встигли написати до приїзду робочої групи вчених із Колумбійського інститута Нью-Йорка, – запропонував Микола Антонович.
– Гаразд, – погодився Олександр Андрійович, сів за комп’ютер і став писати відео репортаж проведення операції по захворюванню на рак головного мозка людини.
– Ти, Василина Григорівна, будеш віддавати своїх дітей в заводський дитсадочок? – запитав Микола Антонович.
– А ти, Микола, що вирішив? – запитала Василина Григорівна.
– Хочу порадитися із Надійкою, що ж вона про це думає? – відповів Микола Антонович.
– Ми теж віддамо в дитсадочок з першого вересня, – відповіла Василина Григорівна.
– Коли будуть готові робочі креслення по виготовленню ультразвукового електрично-магнітного датчика? – запитав Олександр Андрійович.
– Обіцяє головний конструктор в понеділок після обідньої перерви, – відповів Микола Антонович.
– Як ти, Микола, думаєш нам днів за п’ять виготує наш механічний цех? – запитав Олександр Андрійович.
– Думаю повинні зробити, – відповів Микола Антонович.
– А ти, Василина, як фаховий бувший фрезерувальник, що скажеш? – запитав Олександр Андрійович.
– Будуть готові робочі креслення я подивлюся і скажу, – відповіла Василина Григорівна.
– Як ти, Олександр, сьогодні подолаєш математичну модель? – запитав Микола Антонович.
– Більшу половину словесного алгоритма вже покладено на математичні рівняння, – відповів Олександр Андрійович.
– Василина, ти казала я повинен у відео репортажі розповісти хто ми з Олександром і як ми прийшли разом із ним до своєї мети, розробивши таке медичне устаткування, – уточнив Микола Антонович.
– Сходи, Микола, та доведіть з Петром Микитовичем сюжет сценарію до логічного кінця, – запропонувала Василина Григорівна.
– Добре, тоді ви працюйте, я зараз зайду до Петра Микитовича, – повідомив Микола Антонович.
– Ти, Микола Антонович, своєчасно прийшов. Бачиш я знов переглядаю відео репортаж. Зараз ти з Олександром Андрійовичем появишся в кадрі. Інтерв’ю підготував? – запитав Петро Микитович.
– Підготував, – відповів Микола Антонович.
На екрані відео репортажа появилися Олександр Андрійович та Микола Антонович. І Петро Микитович вимкнув відеокамеру.
– Зараз я наведу на тебе відеокамеру. Як тільки я вмикаю відеокамеру ти, Микола, зразу ж починай говорити, – пояснив Петро Микитович.
Петро Микитович навів на Миколу відео камеру і включив.
– Колись я – Микола Антонович Опанасенко, та мої друзі: Сергій Никифорович Чабаненко та Олександр Андрійович Світозаренко навчалися в одній школі. Сиділи за одним столом в одинадцятому класі, потім ми вчилися у Київському Міжнародному науково-технічному університеті. В цьому ж університеті закінчили аспірантуру. Ми з Олександром тоді навчалися на математичному факультеті, а Сергій – технічному. Я та Олександр отримали дипломи доктора математичних наук, а Сергій – доктора технічних наук. Далі наша дружба не закінчилася і ми вирішили стати не тільки фахівцями по неживій матерії, а стати справжніми цілителями живої матерії. І ми вирішили поступити із Олександром у Медичний інститут Української асоціації народної медицини. Закінчивши цей інститут ми в ньому ж закінчили аспірантуру і отримали з Олександром дипломи доктора медичних наук. Весь час, коли навчалися, займалися науковими працями. Я написав нову теорію «Фізика ефіра», а Олександр самотужки розробив спеціалізоване комп’ютерне устаткування по спілкуванню через космічний Інтернет з гуманоїдами інших планет. А коли наш товариш Сергій став директором цього завода він запропонував нам працювати на його зводі і став спонсором наших наукових досліджень. Завдяки йому ми сьогодні маємо таке хірургічне устаткування, – розповів Микола Антонович.
– От і добре. Тепер буде, що показати групі вчених із Америки, – сказав Петро Микитович.
– Тоді я піду, – сказав Микола Антонович.
Ідучи в лабораторію Микола Антонович думав за своїх доньок і вирішив заглянути у машинну залу Обчислювального центра до Сніжани Вікторівни почути її думку, що до виховання дітей у заводському дитсадочку.
– Що тебе, Микола Антоновичу, до мене закинуло? – усміхаючись запитала Сніжана Вікторівна.
– Попутним вітром сюди занесло, – жартуючи з усмішкою відповів Микола Антонович.
– А… Я знаю – захотів послухати вірші. Яких тобі – про любов? – запитала, усміхаючись Сніжана Вікторівна.
– Можна і послухати, – радісно погодився Микола Антонович. – Але спочатку я хочу послухати твою думку про виховання наших дітей у нашому дитячому садочку. Коли ви хочете віддавати свого Олежка в наш ди-тячий садочок? – запитав Микола Антонович.
– Добре, що нагадав. Думаємо. От тільки коли чи завтра, чи вже з першого числа місяця, – відповіла Сніжана Вікторівна. – А ви думаєте? – запитала вона.
– Так як і ви – впирається в думку – коли? – відповів Микола Антонович. Вечором вирішимо з Надійкою А тепер читай вірші, – попросив він.
Сніжана достала записничку і стала читати такі вірші:
ЩО Є ЛЮБОВ, А ЩО – КОХАННЯ?
Любов – це душевна тривога,
Кохання – мрійлива дорога.
Любов – це палкі почуття,
Кохання – любові діяння.
Любов – оп’яняє життя,
Кохання – процеси буяння.
Любов – це є збудження серця,
Кохання – це серця лиш герці.
Любов – це лиш трепіт душі,
Кохання – душевні розваги.
Любов – це є серця рушій,
Кохання – душевна увага.
Любов – це емоції в тілі,
Кохання – їх наслідки в дії!
ПАЛЬЦІ – РОЗВІДНИКИ
В степу здичавілім, в ромашках – на персах у мене,
Мов струни любові, розвідники-пальці вібрують –
Трепече душа, як ромашечок листя зелене,
І серце моє почуттями вони, мов карбують!
І легіт блакитний ласкаво гуляє над нами…
Твій полюс – вогненно-холодний, мій – сніжно-гарячий!
А пальці твої у душі підіймають цунамі –
І котяться хвилі любові із серця і чуйні і зрячі!...
Опівночі лагідні пальці віночком сплелися –
Заснули у млості невтомні одвічні блукальці!...
…Ішли ми додому аж вранці, – за руки взялися –
Лунали над степом любов’ю розвідники-пальці!
ВІДЧУТТЯ ПОГОДИ
У тебе вітрець, мов музичить на струнах волосся,
А в небі вечірнім на дощ красувалися хмари –
Від блискавок небо неначе вогнем зайнялося –
Котилися лунко над річкою грому удари!
На березі річки у вербнім шатрі ми сиділи –
В обіймах погоду таку відчувало все тіло…
Ти – блискавка серця мого, що відлунює громом,
Я – грім твій, що душу твою почуттями загравив!
У нашої річки кохання я – став, мов поромом,
Ти – стала в любові, немов почуттів переправа!
– Сніжана, в твоїх віршах завжди домінує глибока думка. Вона, як правило, закінчується образно і несподіваним своїм поворотом. Вірші вражають новизною образів та думки. Спасибі, – подякував Микола Антонович і пішов до себе в лабораторію.
– Микола Антонович, відео репортаж готовий до показу іноземним науковцям? – запитала Василина Григорівна.
– Готовий, – радісно відповів Микола Антонович. – А ви готові ще мене чимось порадувати? Ти, Василина, своїм філософським нарисом, а ти, Олександр, завтрашнім закінченням математичної моделі, – запитав Микола Антонович.
– Готова, – сказала Василина і стала читати філософський нарис: «Правду скаже тільки Ісус». Зміст нарису був такий: «Нам відомо те, що Біблію писали апостоли, ученики Ісуса, а серед них був навіть зрадник, то невідомо з якою метою кожним учеником, ставши апостолом описувалися чудеса Ісуса і настільки вони були правдивими. Чудеса, які творив він від-
бувалися в 30 – 70 роках нашої ери.
Ісус в свій час був великим пророком. Він за 37 років до того як Єрусалим в 70 році нашої ери розрушило римське військо, сказав, що Ізраїль поплатиться за всю пролиту праведну кров.
Біблія каже, що через кожні тисячу років міняється світ. І під кінець тисячолітнього правління Ісуса ситуація на Землі буде точно такою як Бог замислив. Ісус пророчив, що будуть війни – повстане народ на народ і стане нестача в продуктах харчування, безробіття, землетруси, епідемії та помножаться безчинні закони.
Те, що ми пожинаємо зараз – це і є те, за що Ісус був розп’ятий на хресті.
Ісус дійсно був великим пророком. Його розум спілкувався через ефірний флюїд із Вищим Розумом, ім’я якого Бог. Справжній Бог Вселеної – це Вищий Розум, а не той Бог, якого через образ Ісуса малювали деякі апостоли, переписуючи подекілька разів Біблію в угоду церковних правителів.
Тільки Вищий Розум із духовної невидимої матерії міг створити живу розумну істоту – людину. Вищий Розум наділив її незчисленними флюїдними здібностями впливати духовно на будь яку живу матерію і тільки не на мертву. А якщо йому треба вплинути на якусь неживу матерію з метою зміни її форми в кращу сторону, то Вищий Розум скаже розуму людини і вона виконає його бажання. Тому те, що Ісус із питної води робив вино – це дійсно розраховано на дикунів ще до того часу коли жив Ісус.
Те, що він оживляв мертвих, лікував всі хвороби і читав думки кожної людини і сам вільно перетворював своє матеріальне тіло в духовне і навпаки то такий духовний флюїд був йому притаманний. Як каже Біблія за 100 років до народження Ісуса вже був Моїсей і, володіючи такими здібностями, як Ісус, теж творив чудеса. Можна зробити висновок, що нинішня людська Раса занепадає у варварство – не народжуються більше такі, як Моїсей та Ісус. І зло та олігархія будуть панувати доки, аж поки нене будуть народися духовні люди в матеріальному тілі подібна Ісусу. І тільки тоді наша Людська раса почне підійматися вверх еволюційного кола духовного розвитку людини. А коли ми вийдемо на спілкування із душею Ісуса ми взнаємо правду істини».
– Правдивий та пророчий твій, Василина, нарис. Дякую. Скоріше б приходив би той час, коли почнуть народжуватися такі феномени як Ісус і наведуть духовний та матеріальний порядок на нашій Землі, – сказав Микола Антонович.
– Не було б тільки війни, – сказав Олександр Андрійович. – Спасибі тобі, Василина, за те, що ти вірно мислиш. А тепер, пішли додому. Бо вже давно пора, – нагадав він.
09.10.2015.